УкрРус

Історії тих, хто потрапив під шосту хвилю мобілізації

Як людина мобілізована, можу сказати, що кожен з нас і всі ми разом, хто потрапив під шосту хвилю мобілізації, для військкоматів - просто статистика. У них є план, є завдання, і вони його виконують, хто як вміє. До речі, у різних регіонах є суттєві відмінності. В одних призивають так звані "низькосоціальні елементи, часто за допомогою міліції, в інших працюють через підприємства, де працівник уже нікуди не дінеться, в третіх перетрушують тих хто раніше не підпадав під службу з різних причин. Нижче наведено кілька історій тих, хто як і я опинився у війську у серпні цього року, події правдиві, імена змінено.

Антон – успішний веб-дизайнер, працював в українському офісі однієї з міжнародних компаній, яка займається створенням он-лайн ігор. У липні у нього закінчився контракт і він вже мав кращу пропозицію для подальшої роботи, планував трішки відпочити, потім підписати новий контракт і приступити до роботи, саме у цей час його мобілізували. Морально був готовим до такого пробігу подій. Минулого року "для себе" навіть пройшов тижневі військові курси, які організовували різні волонтерські організації. Єдина вада, - що фактично лишився без контракту і без грошей.

Святослав уже служив у Збройних Силах, має звання старшого сержанта. З тих пір пройшло вже чимало часу, завів родину, має двох синів, менший цього року йде у перший клас. Дітям з дружиною сказали, що їде у відрядження, можливо надовго. Мобілізували буквально у переддень дня народження дружини. Вдалося відпроситися на добу щоб привітати її, тоді і проговорився хлопцям, що потрапив до війська; сини досі ще не до кінця розуміють, що це таке.

Боря прийшов до військомату по повістці у білій шведці, поверх неї жилет значно більший ніж його грудна клітина. Тонка борідка заплетена у кіску. Одразу не збагнеш, чи хіпоблуд, чи йог, чи просто не визначився з образом. Ваги під ним показали 54,5 кг. Дуже розпитував у сержантів у військкоматі, чи є зараз дідівщина у військах, ті його заспокоювали, як могли. Раніше не служив.

Геннадія теж атлетом, м`яко кажучи не назвати. Має дуже суху статуру, раніше іноді бачив його на районі, коли він гуляв з двома доньками, старша має не більше 10 років, але вже доросла татові до плеча. Йому вже 41 і він служив строкову, там його і контузило. Коли хвилюється, трішки затинається і дуже наполягає на тому, що не терпить жодних форм агресії проти себе, якщо його будуть принижувати, може у будь-який момент спалахнути і тоді за себе не ручається.

От хто справжній атлет, так це Єгор, "на гражданці" ходив до тренажерної зали, зараз теж вільний час приділяє фізичним вправам і постійно бідкається, що у армії бракує молокопродуктів. Він також відслужив строкову службу, розлучений, має вищу будівельну освіту, хоче працює таксистом. Всі дуже дивувалися, чому він ніде не акцентував увагу на тому, що має кваліфікацію зварювальника, у армії таких фахівців бракує, але його позиція така: якщо вже потрапив до війська, то краще бити ворога, ніж варити БТР.

Віті повістка прийшла на завод, в їхньому районі це поширене явище. Лише у 2013 році він повернувся зі строкової служби, і ось менше ніж 2 роки і знову доводиться служити. Проводів зараз, ясна річ, не справляють. Хоча його батько згадував, що коли йому довелося служити, тоді проводи у армію за масштабами гулянь прирівнювалися до невеличкого весілля, син вже йде удруге, але без "проводів". У самого Віті спогаду про армію кумедні. Тоді помічались ще якісь залишки дідівщини, але реальної служби майже не було. Він потрапив в автобат, але свою машину бачив лише 2 рази, коли треба було накачувати шини. Гриби у лісах Полісся вони збирали значно частіше, ніж займалися службовими обов`язками. Як буде зараз, навіть не уявляє.

Найважче серед мобілізованих було уявити Олександра. У нього кілька разів проопероване коліно, у звичайному житті він мав дуже престижну роботу у його підпорядкуванні до 200 працівників. Має 2 вищі освіти, працює у галузі міжнародної юриспруденції. За місцем прописки не живе – там мешкають його батьки, обом вже за 70, але він подзвонив і попередив, що якщо будуть повістки, хай йому повідомляють. Вже понад рік він активно бере участь у волонтерському русі, сам їздив на Луганщину, возив медикаменти солдатам, допомагав шпиталям на передовій, але те, що сам буде мобілізований не припускав, будь-яка комісія мала його забракувати, хоча переховуватися не збирався зовсім з інших причин – просто це суперечило його поглядам на життя.

Данило теж вирішив, буде як буде. Він юрист-консультант, родовий харків`янин, каже що у юності неодноразово перетинався з Жиліним на різних змаганнях, те що у того так поведе дах, навіть не міг припустити. Для нього характерною рисою мобілізації стали "ескорт-послуги". Як тільки прийшов з повісткою на поріг військкомату, то від нього вже не відходили, забрали у той же день, всі не закінчені питання вирішували - просто. Військова автівка возила його від роботи до дому, від дому до банку, від банку до клієнтів, але постійно хтось знаходився поруч. Добробут родини напряму залежить від обсягу його заробітку. Зараз він дистанційно намагається консультувати клієнтів, щоб хоч якось фінансово допомогти своїм.

У лавах Збройних Сил можна зустріти як людей із двома вищими освітами, так і з трьома судимостями. Мар`ян відсидів лише раз ще у дев`яностих "па малалетке". З тих пір погляди на життя змінилися радикально. Він живе з того, що здає квартири, які дісталися йому від дідуся. Вільний час присвячує самоосвіті і каже що років 5 тому був частиною "русскага міра". До армії йшов добровольцем, але його 4 рази завертали, все через судимість. Зараз нарешті взяли.

У Жеки зовсім інша історія, у нього півжиття пройшло за ґратами. Сім`я розвалилася, облік у наркодиспансері, до роботи не дуже охочий, у його містечку всі знають усіх, то на роботу влаштуватися йому мало реально та й не дуже охочий він до праці. До військкомату його привів дільничний, сказав що є шанс погасити судимості. Зважив усі "за й проти" і погодився. Передумав, коли вже опинився в учебці, але було пізно.

Ще один нетиповий випадок – це Сергій. До комісаріату він завітав сам, - після того, як надійшло повідомлення з прокуратури, що він не реагує на повістки, хоча жодної він в очі не бачив. Більше того, ще після інституту його було визнано не придатним до служби, бо теж переніс кілька операцій. Зараз, коли визнали таки придатним, здивувався... приємно. Каже, що його звичайна робота, може навіть більш небезпечна, ніж солдатська. Він чистий технар, тому знайомитися з військовою справою йому цікаво, на роботі був оформлений офіційно, тому сім`я принаймні фінансових втрат не відчує. Фізуха щоправда не та, але що поробиш.

Леоніда всі називають Прапор. У такому званні він закінчив службу у Афгані, має бойові нагороди. Зараз йому 56, він зразок класичного ставлення до військової служби, режим і дисципліна для нього поняття важливі, що у строкатій компанії явище рідке. Повернутися у військо він хотів, але казав, що його саме як афганця брати не дуже хотіли. Він частенько приговорює: "нічо, рєбята, ми іх всєх побєдім".

Десна

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги