УкрРус

Вас ще не замилили? – Сергій Лещенко і Мустафа Наєм вже йдуть до вас …

Маю нагадати певну хронологію.

2005 року відразу після своєї інавгурації Ющенко у обмін на щорічну мільярдну долю у російсько-українській корупції на ім’я – Росукренерго публічно назвав Кучму рідним батьком і надав гарантії його недоторканості у справі Гонгадзе. На забезпечення цих гарантій спочатку оперативно вбили – Юрія Кравченка. За тим Генеральна прокуратура сфальшувала висновки про самогубство головного свідка по справі, а затим заморозила на всю президентську каденцію "народного президента" міжнародну експертизу плівок Мельниченка. Ту саму експертизу, яку вимагав рух "Україна без Кучми", за яку по тюрмах сиділи українські студенти. Ту саму експертизу, яку Ющенко з трибуни помаранчевого Майдану клявся провести чи не у кожному виступі. Другого свідка і водночас безпосереднього виконавця вбивства – О. Пукача – міліція Юрія Луценка через Інтерпол оголосила у міжнародний розшук і шукала його де завгодно, навіть – на Святій Землі. Не перевіряли за вказівкою "термінатора антикучмізму" лише одне місце: рідне село О. Пукача, де він ще за Кучми спокійно оселився у будинку рідної тітки, поряд з маминою розваленою хатою, завів аж три корови, працював завгоспом у місцевій школі, чи не щодня здоровкався з дільничним інспектором, за потреби пред’являв службове посвідчення та регулярно дзвонив родині з телефону, який і не збирався змінювати. Цікаво, що тоді координатором правоохоронних органів, які забезпечували Кучмі безкарність, був "любий друг" Ющенка секретар РНБО – Петро Порошенко. (До речі: зусиллями Пшонки, Мохницького та Яреми наведені факти є сьогодні державною таємницею).

Отже тоді родина Кучми начебто "порішала" проблеми з доказовою базою. Але залишалось питання не змитих кровавих плям, через які пристойні люди все одно не подавали руки суворо насупленому хрещеному батьку наймільярднішого клану України.

2006 року, аби зняти "останні" іміджеві питання родина Кучми відкрила сімейну пральню – Фонд Віктора Пінчука.

Так зять Кучми та родинний відкатник з акумулятора корупційних поборів перетворився на витонченого мецената, та манерного дипломата – Віктора Пінчука, "просвещенного капиталиста", як його нахвалює інший відомий і далеко не безкорисний благодійник Сорос. Як і завжди в Україні гучно анонсована щедрість починалась з роздачі школярам морально застарілих комп’ютерів з рук самого Кучми та дешевих перформансів безталанних діячів біля богемного дна. Але треба віддати належне "інвестиційним" навичкам кооператора часів Перебудови, що зумів так елегантно і масштабно роздати спонсорські сувеніри, що у пральній машинці Пінчука опинилися хоч і відставні, але політики з першого ряду брейдінгу: і Кваснєвський, і Перес, і Блер, і навіть – подружжя Клінтонів. Чи розуміли вони, що їх тримають за пральний засіб? Що милом їхньої репутації намагаються запінити не просто бруд – а невинно пролиту кров? Ви вірите, що ці політичні аси всерйоз сприймали місію міжнародної інтеграції на тусовках ловкого зятя заводського парторга КПРС? Думаю, що вони люди розумні, але спокуса непомітно підкормитися у сутінках політичних джунглів, якими вони сприймають Україну, притупила інстинкт політичного самозбереження та страх перед прискіпливими софітами власних ЗМІ, що до того ж не балували Україну хоч якою увагою.

2015 року після трагедії Небесної Сотні, що відкривається ім’ям Гонгадзе, адже якби замовник його вбивства постав перед судом – не було б самого правління Януковича; 2015 року, коли у України анексовані території, а кращі російські друзі колишніх українських президентів тисячами вбивають українців; коли ми збираємо криваві плоди політики Кучми, що у обмін на газову корупцію оптом здавав ворогу національні інтереси і у Криму, і на Донбасі; того самого Кучми, що створив сучасну систему мегакорупції української влади - того самого Кучму будуть знову мити 23 січня у Давосі на приватному ланчі Пінчука.

Нажаль у цьому черговому пранні окрім старого партнера – Сороса та прального порошку з адміністрації Порошенко та Кабміну Яценюка поки що анонсовані, як здавалось щирі друзі України: Жозе Мануэль Баррозу та Карл Бильдт. Але чомусь здається, що у останню мить у них та у інших поважних потенційних гостей вистачить обережності не спокушатися на бутерброди від Пінчука. Адже події в Україні, дивна миротворча місія Кучми, а також реанімація суспільної уваги до справи Гонгадзе дедалі набувають вже міжнародного резонансу.

Отже цієї п’ятниці головний пральний тягар скоріш за все ляже у засучені руки двох спритних шукачів політичних пригод: Сергія Лещенко та Мустафи Наєма, від репутації яких хоч і залишилися крихітні змилки, але пузирі поки що тримаються на свіженьких корках депутатських мандатів.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги