УкрРус

Х – фактор

Велеречивий і театрально емоційний Петро Олексійович, водночас, проводить найбільш закриту політику управління державою. По відношенню до попередніх центральних лідерів. До цього зобов’язує війна і складна дипломатія маневрів на мінному полі між Росією і Заходом. Але це ще й практика ведення власного бізнесу. Особисто, до світанкових обрахунків, схем і аудитів. Не випадково, заступник голови Адміністрації Шимків кваліфікував його як "найкращого бізнесмена України". Жаль, що він не вдався до більш конкретних пояснень, оскільки президент за Конституцією займатися бізнесом не може.

Суспільство, через рік президентства вчорашнього, теж не менш таємничого, лідера Майдану, так і не знає плану його дій, щодо відновлення державності і якоїсь стратегії управління державою. Знову таки ж в умовах війни, напіврозпаду країни і галопуючого соціально-економічного занепаду. Його програма, як і розпіарена угода його коаліції в парламенті вже давно закинуті в смітник, а нові системні ідеї, чомусь, не народжуються. Попри всю силу і рішучість президента, його заворожуючу самовпевненість, ситуацію в країні не тільки не вдалося стабілізувати, але й вона стрімко погіршується. Такий собі бобслей з льодяної гори. Корупція вийшла з підпілля і легалізувалася на всіх, без виключення, вертикалях влади, Мінські угоди не тільки не припинили війну, але й створили легальну, озброєну до зубів терористичну організацію на Сході, Росія щоденно нарощує гібридний тиск на Україну, послаблюючи всі її імунні, захисні суверенні системи, а, розчарований Києвом Захід, танцює знаменитий танець Привозу: "два шаги налеви, шаг вперед и два назад".

Президент так і не зміг написати порядок денний для країни. Його майже щодня виписує Путін з Плотницьким і Захарченком, та Захід. Особливо МВФ.

Спроба президента, нарешті, збудувати вертикаль управління країною за принципом свого бізнес-холдингу, виявилась неефективною, навіть, провальною. Принцип недовіри, особистої відданості, вміння обслуговувати, перш за все, бізнес інтереси, боязнь і нетерпимість до розумних професіоналів розколола владу за середньовічною формулою: сюзерен-васали. Певний час вона працювала. Завдяки спільним діям президента і його політичних, майданних союзників. Відсутність єдиних інтересів, найперше відновлення і побудови державності, навіть і не модерної, спільних з суспільством політичних цінностей, швидше зневага ними, виснажлива боротьба за додану вартість, яка нанівець знищила реальну ідеологію і патріотизм, перетворила ораторів Майдану в тривіальних заробітчан і протиборчих мисливців за тою ж владою. Вона, в умовах постійної деградації фінансово-економічної системи України, – єдине джерело швидкого збагачення. Телебачення та ЗМІ, які на 99% належать або контролюються керуючою країною бюрократією, щодня миють мізки українцям і перетворюють їх в електоральне зомбі й керовану масу легітимізаторів "демократичних перегонів". Свідомі громадяни масово втікають у зовнішню або внутрішню еміграцію, а поодинокі активісти б’ються в істериці від безсилля щось змінити, або впадають у філантропію та, що краще, волонтерство.

Президент рішуче продовжує формувати другий фронт війни. Агресивно змінивши Коломойського і оголосивши процес "деолігархізації", він зруйнував, ще якусь хитку, елітарну стабільність. Бо не почав із себе.

Найбільші грошові мішки України, на відміну від часу "молодого Путіна", не скинулися в стабілізаційний фонд президента і повільно почали нарощувати тиск на нього. В Західних ЗМІ, в українському інтернетресурсі він став однією із самих критикованих осіб.

Важкий удар по репутації президента і довірі до нього наніс у Відні Фірташ під судовою присягою. Він заявив про подвійні стандарти політика Порошенка, а преса, на його ухильну реакцію під час прес-конференції щодо цього питання, негайно повідомила про переговори з україно-російським олігархом в режимі 28 годин. Консельєрі президента Ющенка у Відні, на зустрічі із не менш таємничою особистістю, яка ще й сміливо, спираючись на силу Москви, кинула виклик Вашингтону, вдалося можливо й пом’якшити позицію, щодо дискредитації українського першого лідера, але від боротьби він не відмовився.

Спроба розібратися з Ахметовим і перетворити його у камерного олігарха, очевидно, важко провалилась. У Банкової немає для цього ні сил, ні ресурсів. Відкритим залишається питання, який політпроект буде обслуговувати істинний лідер Донбасу: як завжди приховано російський, або, за цей час, розуміючи найбільше драму війни на Сході, він спробує "одружитись" на якомусь гібридному патріотизмі.

Тепер Х-фактор – Наливайченко. Важко зрозуміти, чого більше у рішенні Петра Олексійовича по "пожежному" звільнити Голову ключової спецслужби, яка проводить АТО на Сході, тверезого розрахунку у безжалісній боротьбі за власну авторитарну владу, чи характеру, який часто й непередбачувано керує президентом. Треба чітко зрозуміти, що це рішення він приймає в умовах, коли у нього немає жодного, надійного політичного союзника або навіть впливового попутника. Здається, клуб українських олігархів переїхав з Банкової в якесь інше місце. Тут, якраз, є очевидна відповідь. Президент вирішив не мати нічого спільного з Ніколо Макіавеллі. Він не ділить владу ні з ким і намагається перекласти її в одні руки. Свої. Тобто, він не командний гравець, що так важливо було би в умовах війни. Він не працює над альянсами з впливовими політ-олігархами і намагається вивезти їх із черева держави. При цьому, це зовсім не вирішує проблему тотальної політичної корупції, оскільки він, навіть, не намагається зруйнувати "сіамський союз" бізнесу і влади. Президент не підписує (після Фірташа) ніякі угоди, а наймає на роботу відданих людей, які займають ніші "жирної" української буржуазії, вихованої ще в часи Кучми. Вона завжди домовлялась з усіма президентами. Включаючи Януковича.

При цьому, не маючи достатніх конституційних повноважень, президент "рулить" парламентом і Кабміном, міліцією, прокуратурою, судом та СБУ. Зрозуміло, це відбувається не завжди прямо, але кожний крок радників президента в напрямку реформ управління, так чи інакше, пов'язаний з посиленням особистої влади глави держави. Створюється ілюзія, що президент прямо й не приймає авторитарних рішень, але, врешті, всі розуміють, що це тільки його ініціатива, і тільки його рішення. Ідеальною демонстрацією є Мінські угоди, які підписані людьми "без відповідальності", та ще й з терористами. Але президент неминуче стверджує: "Мої Мінські угоди".

Наливайченко, як, певною мірою, військова людина за задумом тих же просунутих радників президента, мав би клацнути підборами і погодитись навіть на таку, ганебну відставку. Бо йому спочатку дали різок. Але він вчинив несподіваний демарш. І кинув виклик. Вже тільки через рік високого мандату Петра Олексійовича. Виклик персональний. І не двозначний. Суть його проста: я борюсь із корупцією, а ваші люди блокують цей процес, тому я їх звільняю. Я борюсь зі зрадництвом і диверсіями проти країни, а мені ніхто не допомагає. СБУ – єдина силова структура, яка забезпечила найвищий коефіцієнт протидії терористичній загрозі Україні, і я жодного разу не скаржився, що мені важко і що всюди сидять агенти впливу Москви.

Якщо президент, а він зберігає ще досить високий рівень особистої харизми, в найближчі години-дні не домовиться із бунтуючим Головою спецслужби, то джек-пот в українській хиткій політ-соціальній дійсності може бути різко зірваний. Використовуючи місцеві вибори, всі політсили перейдуть в режим дочасних президентсько-парламентських виборів. Скільки б медіумів і всіляких зіркорахувальників, як і сценаріїв космічних катастроф, "Мінстець" не засилав 20 мільйонній армій активних інтернетспоживачів. І Наливайченку не обов’язково очолювати якусь партію чи цілий колгосп таких партій. У випадку продовження демаршу з главою держави його президентський рейтинг виросте в геометричній прогресії. Він силовик і це – важливо в умовах війни. Як протиставлення ідеї "купецької політики". Тому, громадянський рух, сам по собі, може бути сформований в якості масової політичної організації. Але на прозоро-демократичних і ціннісних принципах.

Звичайно – це віртуальний прогноз. Все буде залежати від способу розв’язання цього конфлікту, ставок які зроблять національні політ-буржуа і дій президента. Останні можуть вирішитись вирішальними.

Нам треба усвідомити найважливішу річ: за все несе відповідальність влада після її обрання (призначенням українським народом). Сьогодні вона знаходиться у глибокій і майже безвихідній кризі управління країною. Вона не може приймати жодного ефективного рішення на вихід зі сценарію паралічу країни. Якби могла, ми були би свідками навіть слабкої, але продержавницької і відповідальної дії влади. Внутрішній фронт вже відкритий. Закрити його може президент, використовуючи для цього свої конституційні повноваження. І, розуміючи ризики розвитку внутрішньої кризи, він обов’язково має тримати у портфелі план політичного перезавантаження влади. Аби не допустити помилки Януковича. З одним чітким принципам: ми разом, всі будуємо державу, а влада є тільки інструментом - лопатою, граблями (без вил). Іншими словами, ми її наймаємо із існуючою конституційною компетенцією і підписуємо з нею договір, що порушення взаємних домовленостей з розбудови держави і відновлення її територіальної цінності, навіть обґрунтована підозра у цьому напрямку, є достатньою причиною її негайної, добровільної відставки. На жаль, сьогодні між суспільством і вищою політичною владою збудована стіна протиріч і несправедливості. Або її зруйнує сама керуюча еліта, або це вчергове зробить вулиця.

Політична криза в Україні із рішучою фрондою Наливайченка піднялась на новий, якісно-політичний рівень. На відміну від інших, Петро Олексійович отримав сильного політичного опонента, який здатний все змінити. І він може виявитись не останнім. Головне, чи наважиться кращий український дипломат, блискучий оратор Майдану і успішний бізнесмен відмовитись від усього цього в ім’я дійсного лідера нації.

У сейфі начальника СБУ немало формальної та інсайдерської інформації разом із документами. Один він негайно озвучив. Кремль комусь передав у Києві інструкцію терміново прибрати Яценюка і його.

Наливайченко збирає союзників. Що скаже сьогодні прем’єр своєму "Народному Фронту?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги