Блог | Увага - Тролль!
Після "агента Льовочкіна та ЦРУ", "бендеровки" та "націстской агітаторші" на днях мене затаврували званням "тролль". В часи, коли з тремтінням в колінах наближалася до Антимайдану затямила - щоб люди проявили свою сутність - не обов"язково щось робити, чи то викривати. Треба просто дати людині висловитись. Воно саме про себе все розкаже і покаже. Стилістика, слог. Емоції. Запах. Дії. Звісно, можна ввести в оману, і, навіть, віртуозно. Але не вічно. І не тоді, коли ставки підростають. Хто має очі, той побачить здалеку. А хто не має - відчує з часом на власній шкірі.
На жаль, мудра інтуїція, чи то, хоча б, здоровий глузд, мовчу вже про літературний смак, досі в широких масах не розповсюджені. Сама я не бездоганна в цьому. Особливо, коли те, що викликає підозру, регулярно полірувати ударною дозою компліментів та обіцянок в які так хочеться вірити... - От я зараз зроблю "Бу!" і Путін вмре! Не віриш? Дивись: Бу!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! - Не вмер 8-( - Нічо нічо, все під контролєм. Я майже його вже в руках тримав, ще трошки і усьо - бач перестав на публіці з"являтися. В останню секунду демон один завадив, гад.
В мене є ворог один запеклий. Я в нього свого часу невинну дитячу душу з пазурів витяг. Хлопчика маленького спас, якого він хотів закатувати під час чорної меси. Прокрався прямо до них туди на шабаш. Прикинувся одним із них і.... П"ятьох поклав. А той втік. І от не може мені пробачити. По ночах наді мною кружляє. Чуєш - отой шурхіт за вікном. Бу-Бу-Бу!!!! Бач - втік. Я спати нормально не можу постійно маю краєм свідомості бути на увазі. Який там сон.... Ох мала... Аби ж ти знала, яке воно важке життя непересічної людини. Як це - бути генієм серед сірої маси. Мало хто розуміє. Чи довго я ще протягну - не знаю. Як би ж то перед смертю ще встигнуть того Путіна завалить, я б за це все віддав. Дарма, що в мене нічого немає. І нікого. Крім тебе. Ти теж особлива. Я ще ніколи такої краси не зустрічав. В тебе є дар. Маленький такий, не такий як у мене, але є. Ти далеко краща за тих ницих, що ото порпаються в своїй багнюці, в сірості, в матеріальних інтересах. Їм ніколи не відчути от цього.
Тут досвідчений сатир делікатно візьме руку панянки і притисне її до свого серця. - Чуєш? Вона ніяковіє, бо гадала що ту руку він потягне куди інде, як однолітки в шкільному підвалі. Але пан має клясу. - Чую, як серце б'ється. -То не серце, мала, то високе покликання. Ти одна його можеш почути. Бо воно в тебе теж є... Тут робиться пауза, і глибоке зітхання. - Треба амулет. Але він дуже дорогий. В тебе напевно таких грошей немає. Я продам нирку. Коли буде амулет - от тоді я точно - тільки "Бу" зроблю, і мало того, що Путін здохне, так ще й мертві воскреснуть! Що то за радість буде на Вкраїні! За таке не жалко і життя віддати. Хай я здохну, аби ти жила! Я тобі кажу мала. Я все рішив. Завтра лягаю під ніж. Він завмирає з поглядом втупленим в вічність. Мала тихо вивільняє руку, і навшпиньки зібравши речі мчить додому. Витрушує сімейну заначку, несе в ломбард мамине золото і отриманий на день народження смартфон, мчить з паспортами батьків у кредитний кіоск, на ходу видумуючи, що тато в лікарні, а мама в Італії на заробітках, гроші пришле завтра, а робить операцію треба терміново...
Вакханалія підлості буде тривати доки критична маса не почне відрізняти екскременти від котлет на вигляд, чи, хоча б, на запах, а не лише на смак. Розбірливість - ще одна властивість, якої ми всі ще маємо набути. Бо в час війни ціна помилки - життя.
