УкрРус

Третя спроба Кучми

Як не буває колишніх мєнтів чи кагебістів, так і нема колишніх президентів.

У Сполучених Штатах Америки слово "колишній" до президентів узагалі не застосовують. У нас ця практика прижилася хіба що на шоу в Савіка Шустера. Але ми справді своїх президентів помилково називаємо колишніми, думаючи, що вони вже не мають влади. Влади, як колись, дійсно не мають, але принаймні зберігають потужний вплив у сучасних владних коридорах.

Особливо це видно на прикладі Леоніда Кучми. Колишній прем’єр-міністр України і двічі президент України нині виглядає чи не найпотужнішою політичною фігурою. Надводну частину цієї потужності ми спостерігаємо на тих же шоу чи на переговорах з терористами. Але про справжню міць політичної фігури Леоніда Кучми можна лише здогадуватися.

"Червоний директор" стрімко увірвався на владний Олімп України і нині утримує пальму першості. Фактично ми й досі живемо за правилами, встановленими Кучмою, а Україною керують його вихованці. Система Кучми не зазнала істотних змін навіть після двох майданів і російсько-української війни.

Кучма гідно зміг обійти на повороті Кравчука і виявив мудрість, а, точніше, в нього спрацював інстинкт самозбереження, коли при передачі президентських повноважень була гарантована недоторканість Леонідові Макаровичу з боку Леоніда Даниловича. Очевидно, кожному президентові можна впаяти пожиттєвий термін за скоєні злочини, але завжди слід очікувати, що якщо ти це зробиш, то подібне можуть зробити з тобою.

Феномен Кучми полягає ще й у тому, що він поки що єдиний із президентів України двічі був на цій посаді. Це не життєва мудрість, а той же інстинкт самозбереження, який допомагає уникнути коливань між життям і смертю.

Під час Помаранчевої революції Кучма віддав перевагу Ющенкові, а не Януковичу. З його боку, це був далекоглядний хід. І не тому, що могла пролитися кров, а тому, що Ющенко виявився більш "вдячним", ніж Янукович. Дарма, що Віктор Андрійович називав Леоніда Даниловича "батьком", потрібні були ще гарантії недоторканості, й Ющенко їх дав Кучмі, як свого часу Кучма зробив це стосовно Кравчука.

Ми нині звично критикуємо Ющенка, що він не виконав своїх обіцянок. А як він їх міг виконати, якщо Кучма обставив його своїми кадрами? Це тільки здавалося, що керує Ющенко. Насправді Система Кучми не давала збоїв. В Ющенка не вистачило ні снаги, ні духу, аби зламати цю систему. Він хотів у ній встановити свої правила і жорстоко поплатився за це. Найбільший його гріх – це зневіра народу. Але кожний народ заслуговує на такого правителя, яким є сам. Мало вибрати президента – треба ще спостерігати і контролювати, чи він виконує свої обіцянки. Люди почули від Ющенка те, що хотіли, але палець об палець не вдарили, аби президент не робив крок вправо чи вліво, а йшов лише прямо. Бачили очі що купували – то їжте тепер, хай вам повилазить.

Ющенко зробив не мудро, але в нього спрацював інстинкт самозбереження, коли він у другому турі закликав голосувати проти всіх. Частина електорату Західної України, яка ще за інерцією підтримувала його, повелася на такий дешевий трюк. Це дало можливість Януковичу на Сході набрати необхідну для перемоги кількість голосів. Натомість Тимошенко втратила на Заході теж необхідну кількість голосів, якої їй не вистачило для перемоги.

Я не впевнений, чи Тимошенко була би кращим президентом, ніж Янукович, але в тому, що нині маємо, мусимо завдячувати Ющенку. В обмін на гарантію своєї безпеки він привів до влади Януковича. Янукович пішов шляхом Кучми, і як той колись гарантував особисту безпеку й індульгенції від покарання за імовірні злочини Кравчуку, так само поступив стосовно Ющенка. Це була не тільки подяка за "голосувати проти всіх", що привела його до президентства, а й не мудрість, а інстинкт самозбереження в проекції на наступного президента, хоча, як пам’ятаємо, Янукович усе-таки розраховував на два президентські терміни.

Янукович не давав гарантій Кучмі, а ось особиста образа на нього залишилась. Звідси маємо й безкінечні судові процеси проти Леоніда Даниловича в справі того ж Гонгадзе. Якби Янукович хотів засадити Кучму, він би це зробив, зважаючи на систему, виплекану Леонідом Даниловичем. Але, знову ж таки, спрацював інстинкт самозбереження. Якщо він посадить колишнього президента, то чи не зробить те саме з ним президент майбутній?

Особливої потреби реформувати Систему Кучми в Януковича не спостерігалось. Йому було комфортно жити в цій системі. Досягти економічних і соціальних успіхів в Україні він теж не міг, бо Кучма, як і при Ющенку, оточив його своїми кадрами на чолі з … Януковичем.

Як бачимо, Кучма двічі, не будучи президентом, фактично керував країною – за Ющенка і Януковича. Система, ним створена, рідко коли давала збої, а якщо щось і траплялося, то це не носило системний характер, аби можна було говорити про її знищення.

Зараз Кучма втретє скористався своїм шансом, аби знову керувати Україною. Для цього йому не потрібні над-зусилля, бо Система його імені працює справно. Це нам здається, що ми переживаємо потрясіння у вигляді двох майданів чи російсько-української війни, а всередині самої Системи це лише буря в склянці води. Потрясіння відбуваються не всередині неї, а поза нею, не завдаючи їй суттєвих ударів.

Здається, в особі Порошенка Кучма знайшов ще одного здібного учня. Нинішній український президент теж є вихованцем цієї Системи. Ні морально, ні психологічно, ні духовно він не готовий вийти за її рамки. А про те, щоби зруйнувати її зсередини, не може бути мови. Можна, звичайно, говорити, що, мовляв, це зараз не на часі, бо йде війна з Росією. Але ж треба зрозуміти, що за цієї Системи Кучми ми виграти війну з Росією просто не можемо. За великим рахунком, перемога здобувається не на Донеччині чи Луганщині, хоча, звісно, насамперед там, а на всій іншій території України, ураженої бацилами корупції й тотального непрофесіоналізму. Зараз ми пожинаємо най-ганебніші плоди Системи Кучми і це, врешті-решт, може коштувати нам реальною втратою незалежності.

Кучма став своєрідним містком між Кремлем і Порошенком у втіленні в життя плану Путіна. В Порошенка, як і у попередніх президентів, спрацював принцип власної безпеки. Одна справа – кидати вбивчі погляди на Путіна, інша – підкріплювати їх реальними справами. Кучма вустами Кремля наразі йому таку безпеку гарантує. Диваки не розуміють, що коли їх використають, тоді й викинуть. І вже точно не церемонитимуться, як зробили це з колишнім польським президентом.

Особисто для мене лакмусовим папірцем як імовірним початком системних змін буде розслідування справи Гонгадзе. 16 вересня – День його пам’яті та інших журналістів, які загинули під час виконання службових обов’язків. Крім Гонгадзе, ми знаємо ще два-три гучні імена й навіть не здогадуємося, що жертвами Системи Кучми стали сотні, якщо не тисячі журналістів. А тих, хто служать господарям, а не Правді, або вибрали внутрішню цензуру, - теж чимало. І це най-ганебніший наслідок Системи Кучми, скільки би ми не патякали услід за Ющенком про свободу слова. В системі Кучми не може бути в принципі свободи слова.

Зараз до Верховної Ради України йде чимало журналістів. Чесно кажучи, я не розумію, навіщо вони це роблять. Невже Мустафа Найєм чи Сергій Лещенко вважають, що Петро Порошенко піде проти Леоніда Кучми, якщо той обіцяв йому особисті гарантії безпеки від Володимира Путіна? Тоді надування щік у справі Гонгадзе буде тією ж бурею в склянці води всередині Системи Кучми. Можете назвати це зрадою, бо хлопці розуміють очевидні речі.

Система Кучми існуватиме після смерті Леоніда Даниловича. Це одна з модифікацій Системи Сталіна. В Росії маємо більш жорсткий варіант Системи Сталіна. Система Кучми програє Системі Путіна. Єдиний вихід – зруйнувати будь-яку Систему. А не підлаштовувати її під себе. Сподіваюся, Петро Порошенко це розуміє. Але у нього весь час перед очима літак, в якому загинула польська еліта під Смоленськом. Та й збитий над Донеччиною "Боїнг" теж ще не вивітрився з пам’яті.

А Кучма, здається, робить третю вдалу спробу, аби не відповідати за злочини перед українцями.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги