УкрРус

Мінська піхота

Лютий напружився. Перед неминучою втечею морозить, лякає непоступливістю театральної хурделиці. Цього сезону прислуговує сепаратистам, які несамовито шматують Україну під Дебальцевим.

Президент Порошенко перервав дивну мовчанку після драматичного перемир’я в Мінську. 18 лютого він нам заявив:

  • " в Дебальцевому жодного оточення не було".
  • "поставлені завдання Збройні Сили України виконали повністю".
  • "ця позиція… нам були конче потрібна в Мінську під час переговорів та після Мінська"
  • ми "завершили операцію з планового та організованого виводу частин підрозділів з Дебальцевого… Ні, на щастя ми маємо вдало завершену операцію. Будемо мати можливість і далі боронити державу".
  • "ми маємо 150 поранених".

При цьому президент вже прослухав у вівторок "пресуху" Путіна, який прямо насміхався над ним: "Конечно поигрывать всегда плохо. Конечно это всегда беда для проигравшего, особенно если проигрываешь вчерашним шахтерам или вчерашним трактористам". Можливо тому, що Генштаб не дав нашому Гаранту ніякої інформації про участь конкретних регулярних військ РФ в конфлікті.

Українські воїни в Дебальцеве не знали, що є піхотою на шаховій дошці влади в Мінську. Вони переконано боронили українську землю і готували плацдарм для відновлення територіальної цілісності держави. Думали, що воїни-герої. А їх призначили акторами масовки.

Тільки в морг Артемівська вже на 14.00 18 лютого привезли десятки загиблих. (УП). Завідувач Руслан Феденюк: "Їх не сорок, а менше". Трупи і дальше везуть і везуть швидкі.

New York Times стверджує, що з Дебальцевого вийшло "максимум третина" війська. "По відступаючих стріляли з танків, систем залпового вогню і снайперських гвинтівок. Мертвих і поранених залишали на снігу, тому, що їх було надто багато", пише видання.

Це десь підтверджує і штаб АТО, який бадьоро інформує, що на 17.00 середи "виведено 2459 військовослужбовців". Якщо вірити йому, то в Дебальцевому було їх сукупно десь 8 тисяч.

Прорив з Дебальцевого був хаотичним. Без команди зверху. "Командування сектору самоусунулось і ніяких команд від них не поступило", як заявив "Грос", заступник командира 25 батальйону.

17 лютого сепаратисти захопили домінуючі висоти біля Красного Пахаря і Санжарівки та ключову висоту – 307.9 і забезпечили собі повну стратегічну перевагу. Звідти вони били прямою наводкою по конвоях.

З 14 лютого сепаратисти атакували Дебальцеве, захопивши 50%, а потім і 90% міста. Генштаб давав команду триматись, а Головнокомандувач мовчав.

Для контрудару по противнику свіжі бронетанкові резерви і крупні сили армії в районі Артемівська використані не були. (Ми "виконували" Мінський протокол). З боку Вуглегірська позиції укріплені не були, не створено жодних резервів, як і належної ешелонованої оборони міста і накопичення достатньої кількості нової зброї. Кинуті в бій кращі підрозділи спецназу, без танків і артилерії, діяли як піхота. Команда на прорив була дана, за президентом, тільки ввечері, 17 лютого, але реально могла виконуватись лише вдосвіта наступного дня, що перетворило великі неповоротні колони в беззахисну мішень.

У заяві президента ні слова звинувачення Росії і персонально Путіна в ескалації агресії і зриву Мінських домовленостей! Попри те, що саме президент Росії несе пряму відповідальність за ескалацію війни після Мінська, де він заявив, що Дебальцеве оточено і українським військам треба здаватись. Це був очевидний ультиматум. Українська делегація його як би й не помітила, чим поставила велике угрупування своїх військ, як виявляється, у безнадійне становище.

Оскільки значна частина траси Дебальцеве-Артемівськ 17 і зранку 18 лютого що контролювалась українськими військами, то відведення військ з Дебальцевого, в умовах повної втрати оперативного управління фронтом і обороною міста, було правильним. Але точно запізнілим. Дорога життя виявилася дорогою в пекло.

Бутусов, розуміючи "мирну", зговірливу політичну тактику Києва перед наступним Мінськом, ще місяць тому пропонував єдино правильне рішення: потужний прорив з Дебальцевого, що різко зменшило би кількість жертв і зберегло би моральний дух армії.

Уникаючи паніки, інформація про реальні втрати під Дебальцеве, всіляко блокується, фільтрується, замовчується. Але, в час нервових соціальних мереж, довго її втримати не вдасться. Для збереження залишків довіри владі варто навчитись говорити гірку правду. Одразу. Називаючи винних політиків і військових.

Окремі "інформаційні прориви" вже свідчать про можливість надзвичайно важкого сценарію втрат. Він може перевершити поразки Українських Збройних Сил на Савур-могилі і під Іловайськом. Семенченко: "отримав доповідь командира, який тримає передові позиції на "дорозі життя" ближче Дебальцевого… танки терористів вийшли на позиції і в упор розстрілюють колону".

Волонтер із 128 бригади повідомила, що не менше 200 бійців в полоні, а "хлопці, які хотіли вийти з оточення, лежать убитими, - хто в машинах, хто просто вздовж дороги". Це підтверджує у Facebook десантник із Калуша Ігор Паливода: "-Жах. З Дебальцевого вивозять убитих і ранених на "Швидких" і "Уралах", руки-ноги убитих торчать з боків".

В мережі з’явились відео колон полонених українських військовослужбовців.

Президент хоче повторити Черчилля, який евакуював із Дюнкерка в травні 1940 року 338 тисячну британську армію. Разом із 40 тисячами французів. Втративши, при цьому, більше 30 тисяч вбитими, полоненими, зниклими безвісти, та всю зброю. Тоді він врятував збройні сили Королеви, аби наступати і знищити, врешті, фюрера. Задачу, яку не ставить собі президент Порошенко. Між іншим, Гітлер дав команду танковим дивізіям не заважати цій евакуації. На відміну від Путіна. Виступаючи в парламенті сер Уїнстон заявив: "Ми маємо заново сформувати і збудувати Британські Експедиційні Сили …. Нам потрібна найменша кількість військ для ефективного захисту і потужних наступальних дій".

Лорд прем’єр-міністр був відкритий в намірах, чесний щодо втрат і справедливий до британців.

У спічі президента – жодного натяку на готовність, або навіть сором’язливий намір взятись за звільнення від озброєних сепаратистів Донбасу. Виходячи з усього, він знову хоче все перевести в мирну риторику. Напад бойовиків на Дебальцеве дав йому шанс контратакувати їх переважними силами на цьому, власне, невеликому плацдармі і "гострими клинами" з різних боків загнати їх в декілька пасток-котлів, відтягнувши якісь їх сили контратаками на інших частинах фронту. Звичайно, з огляду на "диван", з якого все так добре нам видно і з якого нас легко можна послати "під російські танки на Донбас". Але він дав слово "євро тандему" і Путіну не воювати. Генерали ж створили важкий котел, який ніяк не хочуть визнавати. Президент, до того, в протиріччя масовій позиції українців, виводячи їх з "політичного котла осуду", безпідставно називає їх "ефективним військовим командуванням". Вони вже втретє крупно програють армії сепаратистів, яка створена ледве більше півроку тому.

Чорне ніколи не стане білим.

Президент не завадив Путіну вирівняти "лінію розмежування" і збирається добросовісно виконувати Мінські домовленості. Поразка в Дебальцеве на це ніяк не вплине. Лавров, цинічно і зухвало, одразу за цим заявив: Росія розраховує, що ситуація навколо Дебальцеве "не буде використана для зриву мирного процесу в Україні і Конституційної реформи за участю ДНР і ЛНР". Він свідомо показує, що наш президент під зовнішнім управлінням. І у нього вже не залишилось ніякого маневру, аніж передати всю ініціативу Москві та діяти за її інструкціями.

Мінські угоди "нормандського формату" довго на трупах Дебальцевого не втримаються. Західні санкції не стримують Путіна. Введені ЄС 19 лютого вони, по суті, нейтральні по відношенню до нікчемних суб’єктів. А США їх взагалі не підтримали.

Про відсутність іншого, крім Мінського, плану свідчить вечірнє, 18 лютого, засідання Радбезу. Воно тільки ще більше заплутало ситуацію. Заява про "розгортання на території України ООН і ЄС місій по підтримці миру і безпеки" нереальна реалізацією без згоди (за Мінськими протоколами) ДНР і ЛНР та Москви. Пушилін, вже категорично відмовився від підтримки цього рішення. Згідно закону "Про порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних сил інших держав на території України" рішення президента має схвалити ВРУ. Це найлегше. Згідно статуту ООН рішення в цьому плані покладається на його Раду Безпеки, коли "співпадають голоси всіх постійних членів Ради". Тобто, консенсусом з Росією. Варто зважити й на попередню резолюцію РБ ООН, яка легалізувала останні Мінські протоколи. А разом із ними ДНР і ЛНР. Але. До прийняття рішення про введення миротворчих сил ООН, згідно її Статуту, мають бути застосовані інші превентивні заходи економічного, політичного і дипломатичного характеру.

Зрозуміло також, що Росія мінімізує загрозою вето введення в зону воєнного конфлікту ефективних збройних сил ООН. При цьому, вона й сама може взяти участь у формуванні миротворчого контингенту.

Дві очевидні загрози.

Перша. Ця процедура має досить тривалий в часі характер. Путін за цей час може захопити й Харків.

Друга. Введення миротворчого контингенту позбавляє Україну будь-яких можливостей відновити територіальну цілісність держави, перекладаючи всю відповідальність на міжнародних посередників.

Найгірше, що це взагалі зробити неможливо. Бо на Сході немає війни, а проводиться поліцейська операція – АТО. Кого з ким будуть мирити контингент ООН – українські антитерористичні підрозділи з терористами, чи українців з українцями?

Це чергова втеча президента Порошенка від реальності.

ОБСЄ. Не дивлячись на ратифікацію з нею спільного Меморандуму, ця організація немає власних силових інструментів і є виключно моніторинговою. Сьогодні її спостереження працюють об’єктивно на політику агресії Росії.

Відхід армії за рішенням РНБО, на "нову лінію боєзіткнення" засвідчує змирення із захопленням нових територій сепаратистами і відмову від захисту суверенних рубежів України.

Безсилля.

Скрушна поразка під Берестечком у червні 1651 року 130 тисячної (з татарами) козацької армії Хмельницького проти 300 тисячної польської армії Вишневецького, що породила втратну для України Білоцерківську угоду, змусила козаків під Батогом 2 червня (за н.ст.) 1652 року вщент розгромити армію Речі Посполитої. Хмельницький навіть викупив у Нуреддин-султана за 50 тисяч талярів 5 тисяч польських вояків і наказав їх показово замордувати за Берестечко. Проти протесту татар і частини козацької старшини.

Українська влада змирилась з повзучою гібридною російською колонізацією. Путін ефектно включив "мирний план Порошенка" у гібридну стратегію війни. Все буде оформлено розробленою в Росії, як і Мінські "мирні протоколи", новою Конституцією, яка має покінчити із незалежністю України. З цим вже згідна Євроунія, а її ОБСЄ намагалась всіляко відвернути очі від прямих заяв бойовиків про ведення бойових дій під Дебальцевим і важких масових артилерійських розстрілів українських міст і сіл з мирним населенням. До цього часу немає її жодної реакції на масові вбивства на Донбасі після введення "режиму тиші" Мінськими протоколами.

Осмисленням дуже болючої для суспільства чергової військово-політичної поразки, суспільство в Україні неминуче зміниться. Важка психотравма може викликати два протилежних стани: депресії, що буде посилюватись, і радикальної критики влади, яка неминуче приведе до швидких масових акцій протесту. Третього Майдану не буде.

Не варто виключати й "точку замерзання". Тобто нарощування ідентиферентних настроїв, кухонного песимізму і внутрішньої міграції. Влада якраз цьому може найбільше сприяти. Залякуванням введення воєнного стану для всіх українців, тиском примусової масової мобілізації, жахами масштабного наступу на Україну регулярних ЗС РФ і її готовності до тактичного ядерного удару, примітивними фейками "неминучого вступу у війну США" і введенням системно-структурних, галузевих санкцій проти РФ. Очевидно, що цей тренд є найбільш непрогнозованим, небезпечним загрозою розпаду державності і поділу України на декілька самостійних територій. Він тримається найбільше на ментально-психологічних особливостях генотипів Східної, Центральної і Західної України, де протікання таких процесів може бути надто емоційним і різноплановим одночасно.

Проте, фактори війни, яка приречена продовжуватись, злих військових добровольчих батальйонів, що є делегатами добре політизованого Майданами суспільства, буде постійно радикалізувати ситуацію. Аби цього не сталося, президенту треба з ними домовитись про тривалий нейтралітет і підписати якийсь перспективний компроміс. Його не буде. Погіршення сценарію на Сході, постійні вразливі для великої нації перемоги сепаратистських військ, ускладнення прогнозів соціально-економічного розвитку на 2015 рік грабіжницька, конфіскаційна політика уряду і повний провал реформ, відмова українцям в довірі неминуче сформують запит на нове політичне управління. Партії дискредитовані, моральні лідери сховались. Тому, саме невідомі нам воєнні командири, волонтери виступлять із маніфестами на нові реформи управління країною та на стратегію відновлення територіальної цілісності країни. Фактор паралельного Генштабу Яроша, як показовий, готовий виступити детонатором "військового мирного перевороту". 17 батальйонів, за свідченням Семенченка, вже створили свій окремий військовий штаб у противагу Генштабу, висловивши йому недовіру. Це перший крок до військового перевороту.

Дебальцеве може стати пусковим гачком цього процесу. Якби "Мінстець" не боровся за контроль над мізками українців.

Лютий поступово вмирає, народжуючи любиму всіма весну. Це незмінний закон природи. Лютий української історії тільки розпочинається. На дорогах з Дебальцевого, заораних квадратами випаленої землі від залпів "Градів", "Ураганів" і "Торнадо", танкових гусениць армії ДНР і ЛНР, яка, поки що, тіснить українські бригади за Донецьк, у сторону Харкова, Миколаєва і Черкас.

Люті часи. Люті тези. Лютий страх за своїх дітей.

Десь там, у підсвідомості чути ритмічний перетук кінських копит. З минулої, славної, Героїчної Доби на поміч розгубленим нащадкам мчать козацькі сотні і тисячі. Їх крик: "Не здавайте Україну", - ще збудить живих і присне мертвих героїв.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги