УкрРус

Виборчий кодекс. Про останній шанс і "найближчий час"

В кількох виборчих округах стартувала виборча кампанія. Це відбулось на фоні тужливих роздумів деяких представників влади на тему "Що нам робити з ЦВК?" Ці пов’язані між собою теми виводять на ще одну – значно ширшу: розгляне ВР на поточній сесії запланований проект Виборчого кодексу України, чи перспективу поховають під розмовами про загадковий "виборчий закон"?

Але про все по порядку…

Каста недоторканних

В українському політикумі вже складено чітке враження, що нинішній склад ЦВК має від вищого керівництва держави таємну охоронну грамоту. Таку потужну, якій позаздрив би навіть булгаковський професор Преображенський, що просив видати йому "Остаточний папірець! Фактичний! Справжній! Броня!"

При тому, що більшість державних інституцій пережили за останні два роки неабиякі кадрові метаморфози, члени Центральної виборчої комісії виглядають таємною кастою недоторканних. Дванадцять з п’ятнадцяти її членів вже два роки як пересиділи передбачений законом термін своїх повноважень, який закінчився ще на початку червня 2014 року! Але – працюють досі.

Вірогідно, особиста відданість "Ідеалу", проявлена ЦВК під час останніх виборчих кампаній, є більш вагомим аргументом, ніж, скажімо, вимоги Конституції України.

Навіть спікер парламенту Андрій Парубій, який останнім часом наполегливо демонструє свою абсолютну лояльність та причетність до владної команди президента П.Порошенка, у цьому питанні вирішив зайняти особливу позицію, переклавши відповідальність на Банкову: "Це питання, яке необхідно задавати президентській адміністрації…"

Пан Парубій навіть вказує, що "…затягування в цьому процесі робить вже суспільно поганий, негативний фон, який стосується діяльності української влади". Нині він обіцяє, що ВР розпочне розгляд кандидатур одразу після їхнього подання до парламенту. Яке, запевнив він, може відбутися "найближчим часом".

Тут виникає логічне запитання: з урахуванням хронічного небажання влади діяти виключно у конституційний - законодавчий спосіб, "найближчий час" - це завтра, або через місяць, рік чи взагалі коли-небудь?… Бо навіть з моменту виголошення цього наміру минув вже тиждень, омріяний час так і не настав…

Тут доречно згадати, що всі депутатські фракції та групи Ради внесли президенту Петру Порошенку свої пропозиції відносно майбутнього складу ЦВК ще минулого року – більш, ніж п’ять місяців тому! І тихо так нагадую спікеру, що такий "суспільно поганий, негативний фон щодо діяльності української влади", спостерігається вже два роки! І кому, як не пану Парубію, не знати, що до частини першої статті 6 Закону про ЦВК, навесні 2014 року було внесено зміни, якими передбачалось, що повноваження членів ЦВК припиняються за рішенням Верховної Ради. Але ця процедурна норма, не може жодним чином змінювати семирічний (7) термін повноважень членів ЦВК, який чітко і давно визначений у цій же статті зазначеного Закону.

Таким чином небажання переобрати 12 членів ЦВК є відвертим зловживанням правом! І відповідальність за це лежить не тільки на АП, а й на парламенті. Це спільне зловживання правом президентом і парламентом.

Що вже казати про самих "перезрілих" членів ЦВК, які, будучи за фахом у більшості юристами, чітко розуміють свій нинішній нульовий статус, але роблять вигляд, що процедурні норми домінують над засадничими положеннями відповідного закону.

Ця ситуація нагадує дивну синхронну інтелектуальну кому (психічний стан, а не розділовий знак), яка накотила на усіх, причетних до вирішення цього питання. Дивним цей патологічний стан є тому, що іноді, коли вкрай потрібно, з нього на деякий час виходять. Скажімо, ЦВК оголосила проміжні вибори у п’яти одномандатних виборчих округах на 17 липня цього року. Про те, що це відповідальне рішення вкотре приймалось дванадцятьма голосами сумнівної легітимності з п’ятнадцяти, ніхто воліє і не згадувати. А чого ще чекати від владних суб’єктів з хворобливим відчуттям реальності, де "найближчий час" вираховується місяцями, навіть роками?

Брудні танці

Те, про що ми говорили вище, - дуже важливо. Бо йдеться про делегітимізацію влади в Україні. Якщо хто не розуміє. Але й це – ще не усе. Адже нині мова йде про початок нового виборчого процесу, бо вчора у п’яти округах стартувала виборча кампанія. Вибори завжди є головним болем влади. І зараз, вкотре розворушена тема "перебродившого" ЦВК, знов дає привід задатися питанням – а що, власне, зміниться, коли нарешті наступить отой омріяний "найближчий час"? Зміняться прізвища. Виправиться кричуще порушення закону. Але чи відіб’ється це на якості виборчого процесу і результатах виборів взагалі?

Візьмуся стверджувати, що принципи, манери, механізми виборів в Україні, їхня культура, із оновленням складу ЦВК кардинальних змін не зазнають. Бо не відкрию Америки, якщо скажу, що вибори в Україні давно замість конституційного легітимного способу обрання влади, перетворились в цинічний технологічний процес. Технології чорних та сірих маніпуляцій, підкупу, нечесного змагання.

Це стало можливим також і через постійні зміни правил, які регулярно ініціює чергова політична еліта на догоду власним інтересам, які сконцентровані у непереборному бажанні за будь-яких умов виборювати владу. Люди, які цікавляться цим феноменом, знають, що в Україні закони, якими регулюються вибори, за останні 20 років зазнали такої кількості варіацій і змін, майже скільки, власне, відбувалося самих виборів! Навіть #новачеснавлада, попри настирливі декларації своєї всеосяжної моральності, не втрималась – під останні місцеві вибори швиденько написали та прийняли новий виборчий закон (то вже інше, що він містив купу прихованих електоральних сюрпризів для виборців із сфери чорних технологій). Але через політичну доцільність, до прикладу, користується старим – прийнятим за, як вони називають, часів режиму – законом про парламентські вибори. (Тому я вживаю слово – майже). До речі, тоді у 2012 році цей закон приймався голосами тодішньої влади і теперішньої влади (тодішньої опозиції) і розроблявся спільними депутатськими силами у робочій групі під керівництвом незмінного Р.Князевича.

Останній шанс зберегти обличчя

Якщо далі влада діятиме саме за такими принципами, ні про ніяку зміну політичних еліт, ні про яке оновлення, говорити також не доводиться. Хоч яким би не був склад ЦВК.

І нинішня влада вкотре і вкотре демонструє намір гратися у традиційні брудні ігри. Спікер парламенту Андрій Парубій майже місяць тому наголосив на створенні робочої групи із загадкового "виборчого закону". Загадковість полягає у тому, що незрозуміло, про який закон мова і яка, власне, мета діяльності робочої групи. Взагалі традиційно створення депутатських "робочих груп" відверто тхне бажанням заговорити та поховати певну невигідну тему. Здогадуюсь, що такий результат цілком вірогідний і в цьому епізоді - роботи над виборчим "невідомо чим".

В той же час парламенту реально є над чим працювати. І Андрій Парубій повинен про це знати. Бо на поточну сесію ВР заплановано розгляд проекту Виборчого кодексу України. Серед авторів якого числиться і сам нинішній голова парламенту.

Пікантність цієї ситуації полягає втому, що будь-яка влада, публічно демонструючи бажання, реально відхрещується від цього документу, як чорт від ладану.

Правники, конституціоналісти, юристи (до числа яких належу і я) лобіюють прийняття Виборчого кодексу вже більше 10 років. Документ, якій нині лежить в парламенті в очікуванні розгляду депутатами, є результатом напрацювань великого кола фахівців. І навіть те, що кодекс нині має авторський колектив, деякі члени якого взагалі і ніколи не були дотичними до його написання, вже вторинне.

Виборчий кодекс дійсно потрібно ухвалювати в Україні! Політична ситуація цього просто вимагає.

На необхідності прийняття Україною Виборчого кодексу не раз наголошували європейські інституції, такі, як ПАРЕ та Венеційська комісія. Але поки що усе марно. Адже перебуваючи у статусі войовничої опозиції, політики несамовито відстоюють Кодекс, а вдершись у владу – впадають щодо цієї теми у таку ж кому, як у справі оновлення складу ЦВК. Нині ми знову спостерігаємо цю тенденцію.

Зрозуміти їх, враховуючи потужний інстинкт самозбереження, можна. При постійних маніпуляціях з виборчим законодавством та з необмеженим фінансовим ресурсом, збереження позицій у владі практично гарантоване. При сталому ж законодавстві, яке унеможливлює "чорні" технологічні заморочки підкупу та фальсифікацій, яке забезпечує справедливий результат волевиявлення та захищає його, шанси на це дорівнюють нулю (принаймні у тому положенні, в якому опинилась сучасна українська влада, це абсолютно точний діагноз). Тому перспектива нарешті отримати механізми цивілізованого, європейського способу формування політичної системи та її суб’єктів нікого у владі не приваблює.

А саме в цьому полягає суть філософії Виборчого кодексу – в нормальних, постійно діючих, демократичних правилах організації виборів як єдиного способу формування політичного суб’єкта, взяття ним влади та несення політичної відповідальності. Це те, чого більше двох десятків років ми, на жаль, не спостерігаємо.

Я вже не раз підкреслювала: у тому становищі, в якому опинилась нині сучасна політична генерація, - з абсолютною, тотальною зневірою людей у її спроможність керувати державою, - в неї залишився єдиний шанс увійти в історію із збереженням бодай якогось позитиву. Цей шанс полягає у забезпеченні чесних та справедливих механізмів зміни політичної еліти та приходу до влади носіїв дійсно нової, європейської політичної культури.

Це і є сучасна політична мета Виборчого кодексу.

Найголовніше – нині є реальний шанс це зробити. Кодекс, повторюсь, написаний (цей варіант, до речі, має позитивний висновок Венеційської комісії) і стоїть у порядку денному. Створена навіть загадкова робоча група. Залишилось кілька кроків.

Перший. Чітко і недвозначно вирішити, що буде розглядатись запланований в порядку денному проект Виборчого кодексу, а не пропихувати тихесенько чергову передвиборчу одноразову варіацію виборчого закону, у якого немає жодного шансу на ухвалення.

Другий. Зорієнтувати створену робочу групу саме на підготовку до голосування Виборчого кодексу України.

Третій. Залучити до робочої групи, окрім депутатів, представників фахового середовища, аби остаточно доопрацювати Кодекс, вивчивши його можливі вади (адже написаний він аж ніяк не вчора).

Подальші кроки зрозумілі.

Тільки робити їх треба не "найближчим часом", а вже зараз.

Часу, на жаль, вже немає.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги