УкрРус

Мотивації та наслідки революції

  • Мотивації та наслідки революції

Минув місяць після кривавих подій у центрі Києва, які ознаменувалися зміною влади на Печерських пагорбах. Дещо вгамувалися пристрасті (втім, звісно, не остаточно), минув час – і вже можна проаналізувати ситуацію. З’ясувати, чому не вдалося "прокинутися завтра в іншій країні" та спрогнозувати, що нас чекає далі.

ДИВНА ТАКТИКА ВІЙСЬКОВИЙ ДІЙ

Дуже вже штучним здалося повалення влади Януковича. Ще тоді на беземоційний погляд видавалося, м’яко кажучи, дивним багато майданівських подій. Наприклад, поведінка снайперів. Зараз існують багато версій, але з-поміж усього малоаналітичного, проте надто емоційного інформаційного потоку вимальовується дві версії. Одна – це снайпери структур МВС, які цілили у тих, хто в них стріляв та просто озброєних майданівців. Друга – це допоки не з’ясовано ким найняті, які стріляли і майданців, і в міліціонерів, за принципом – тричі в одних, раз в других. Зрозуміло, що все це ще треба безпристрасно проаналізувати, зібрати докази підтвердження.

Проте, одразу були очевидними надто дивні речі з точки зору професіонального підходу до військових дій (вочевидь, що снайпери були ж професіоналами). Так от. Сцена, з якої лідери Майдану закликали йти на штурм – найкраще прострілювалася з різних боків, аніж будь-що інше. Проте, чомусь (?) стріляли по рядових учасниках, значною мірою випадкових людях, а не лідерах на видноті. Зрозуміло, що за логікою ведення військових дій найефективніше у першу чергу знищити командування. У такий спосіб позбавити керування, деморалізувати рядових учасників. Звісно, якщо ставити перед собою саме таку мету, а не просто побільше випадкових жертв, свято шануючи "недоторканість" депутатів на трибуні.

Теж саме стосується самої сцени, її озвучення, освітлення. Подумайте, що легше спалити: військовий бронетранспортер чи сцену з озвучкою? Чомусь (?) горіли БТРи, а не розташовані поруч "легкозаймисті" цивільні об’єкти, які фактично були командним й агітаційним пунктом Майдану. Для людей з аналітичним складом розуму зрозуміло, що все це відбувалося за чиєюсь режисурою. Поряд було спалено Будинок профспілок, де живцем гинули бійці Правого сектору, неначе навмисно залишені в пастці. Якось Наполеон сказав, що орли очолювані бараном слабкіші за стадо баранів, очолюване орлом. Про орлів очолюваних кроликами Наполеон нічого не говорив, але не складно самим здогадатися, до чого це призводить, і хто від цього виграє.

Відчувалася неначе якась взаємодомовленість. Лідерів опозиції не чіпають на трибуні, власне, поза нею – також. Хоча вони після "героїчних" виступів із закликами до збройної боротьби про всяк випадок швидко відходять від сцени під прикриттям охоронців. З іншого боку дають спокійно втекти Януковичу з його оточенням, а потім вже через кілька днів його он-лайн пошуків по всьому інформаційному просторі нові очільники силових структур здивовано заявляють про відсутність офіційного подання в розшук. Словом, "розвели" у тім числі й тих, хто був у передчутті "Гаагського трибуналу". Загалом, ще раз підтвердилося відоме українське прислів’я: пани чубляться – у людей лоби тріщать.

ЗОМБУВАННЯ ТА МОТИВАЦІЇ БІЙЦІВ

Контингент найактивніших бойовиків Майдану. Це футбольні фанати, які зі зрозумілих причин "мають зуб" на "Беркут". А також афганці та загалом воїни-інтернаціоналісти, які воювали в "гарячих точках" планети переважно ще за часів Союзу. Ясна річ, вони підготовлені і військово-технічно, і психологічно до подібних бойових дій. Загалом, це бойовий актив нації, що здатен у разі необхідності стати на її захист. Йому весь час потрібна відповідна практика. Зрозуміло, що краще воювати на чужій території, аніж своїй. Це правило кожної імперії, у тім числі й колишньої радянської.

От сателіти імперій воюють на своїх територіях і зі своїм народом. Причому, у випадку з київським Майданом, начебто з "власної ініціативи". Її виплекала тривала інформаційна арт-підготовка, яка велася десятиліттями. Спочатку бійців, які опановували військову практику на чужині, ідеологічна машина охрестила "окупантами" й "загарбниками". От коли вони йдуть у бій проти своїх співвітчизників (працівників силових структур чи просто ідеологічних опонентів), то, виявляється, вони вже "герої". Головне – правильно зазомбувати вояків. Словом, Гебельс відпочиває. Тож і подумайте, хто потирає руки, спостерігаючи кровопролиття в Україні?

"ПЕРЕМОГЛИ" ЧИ "ПРИВЕЛИ ДО ВЛАДИ"

Учорашня опозиція – нинішня начебто влада, сама першою запровадила принцип: хто сильніший – той і правий. Цим самим означивши свою слабкість – що у протистоянні з Росією відносно Криму, що в своїх бездарних намаганнях навести лад загалом у "ввіреній революцією" їй Україні. Вони створили прецедент "мирної ходи" зі щитами, битами, запальною сумішшю, а хтось і ствол прихопив - і тепер видається за цілком ймовірно перспективу, що такою ж "мирною ходою" можуть посунути проти них, причому, ті ж самі, хто ще вчора привів їх до влади.

Тож доречніше казати не "переміг Майдан", а саме "привів до влади" тих, хто зараз возсідає на Печерських пагорбах. Перемога, це коли переможці самі обирають з-поміж себе отамана, гетьмана, президента (чи виконуючого обов’язки, або ж користуючись козацькою термінологією – наказного). Бували у нашій історії випадки, коли нарікали гетьманом якесь "інородне тіло". Наприклад, час занепаду Січі ознаменувався проголошенням гетьманом фаворита цариці Катерини графа Потьомкіна – козацьке прізвисько Грицько Нечеса. Нині в. о. Президента названо Турчинова – близького друга Юлії Тимошенко. Він зі своїм новим керівним оточенням, фактично, поклали на себе всю відповідальність за стан справ у країні, зокрема, за недоторканість кордонів та територіальну цілісність України. Невиконання цих обов’язків загрожує трибуналом для новоспечених "гарантів".

Помаранчева революція досить швидко обернулася розчаруванням. Раптово "прокинутися завтра в іншій країні" – не вийшло. Чиновники почали красти ще більше, ніж при попередній владі і т. ін. Оскільки протистояння 2004 року обійшлося без людських жертв, то не так шкода. Не те, що зараз, після того, як у проголошеному прагненні "кращого життя" пролили стільки крові й загинуло більше сотні людей. Серед яких чомусь (?) не виявилося жодного політика а ля "куля в лоб". Натомість, переважно молодь до 30 років, яка справді вірила, що йде на смерть заради кращого життя, яке тепер підбурювачі силових дій пропонують народу чекати чи не довше, ніж планових президентських виборів. Чи не соромно їм тепер за влаштоване масове кровопролиття і жертви?

ЕКОНОМІЧНИЙ ПІДТЕКСТ РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЙ

Вже багато років поспіль, а зараз вже стає надзвичайно відчутно, що економічна ситуація в Україні зводиться до того, хто в кого і скільки виклянчить кредитів. Відтак, талановитий жебрак стає видатним економістом. Спочатку, ще коли сутички відбувалися на вулиці Грушевського, народ тішили "заманухами", мовляв, кілька "коктейлів молотова" у ряди "Беркуту" – і Захід дає мільярдні кредити. Точніше, не дає, а обіцяє. Причому, ще й досі, і невідомо коли та чи взагалі щось дасть. Бо ж не спроста кажуть: язиком молоти – не мішки тягати. Одне діло, підбурювати до силових дій, а інше – справді платити, давати обіцяні кредити і т. ін.

Захід, як завжди, цинічно торгується з Росією за спиною України. Колись у 1994-му "сильну світу цього" обманули молоду незалежну державу, спонукавши нас позбутися ядерної зброї. Так само зрадили й зараз, коли виникла необхідність допомоги (передбаченої тими угодами 20-річної давнини) у відстоюванні територіальної цілісності України. Звісно, на словах західні політики тільки те й роблять, що нас підтримують. Насправді ж, потайки торгуються з Росією та Китаєм, керовані винятково своїми інтересами.

Загалом, на тлі подій в Україні простежується нова форма ведення війни. З одного видимого боку – це інформаційно-пропагандистська війна. Не дарма ж бо нині відключають не газ чи електрику, а телеканали. Інша прихована – фінансово-економічна. Пригадується, ще цар Петро казав, що гроші є кров і артерія війни. Зараз фінансова складова військових дій дедалі відкритіше й відчутніше виходить на провідні ролі. Виявити й перекрити банківські рахунки своїх опонентів нині все одно, що виявити й накрити артилерійським вогнем приховані вогневі точки противника у часи Другої світової.

"БУРАТІНСТВО" ОЛІГАРХІВ

Зараз історичні події реально вирішуються не на майданах і в не радах, а у комерційних банках. Мітинги, майдани і силові протистояння – це лише зовнішній антураж, вистава, на жаль, тепер вже з реальними жертвами. Від яких принагідно й застерігаю гарячі голови, а також тих, хто їх підбурює. Бо ж з таким же успіхом "мирна хода" з довбнями, арматурою й "коктейлями молотова" може повернутися проти тих, хто багато чого наобіцяв (краще життя, прокинутися завтра в іншій країні, кредити новій владі від Заходу і т. ін.), але не виконав обіцяного.

Олігархи з пострадянського простору вочевидь всі погано вчилися у школі, навіть не засвоївши уроки казочки про Буратіно. Відтак, піддавшись на агітацію сучасних кота Базіліо та лисиці Аліси (США та Західної Європи) про "таємницю" та "недоторканість" банківських вкладів – стали жертвами обману та заручниками в їхніх фінансових лещатах. Відтак, предметом маніпуляції в руках утримувачів їхніх капіталів. Причому, незалежно від походження, національності, ідеологічних переконань, партійності і т. ін. Власне, це гідна відплата грошовим мішках за неспроможність налагодити надійну фінансово-банківську систему у своїй країні.

На прикладі революційних подій в Україні чітко простежується, як фінансовий важіль уміло застосували й проти представників донедавна правлячої Партії регіонів. Коли деяким її представникам прищемили "фінансового хвоста", вони швиденько "здали" своїх керівників та соратників і стали прислуговувати новій владі.

ЩО БУДЕ ДАЛІ?

Це залежить насамперед від того, що широкому загалу невідомо. А саме від банківських рахунків українських та російських олігархів (зараз на Кремлівську владу намагаються впливати в аналогічний спосіб), їхніх розмірів. В яких банках вони знаходяться? На яких підставні структури оформлені? Наскільки точно й ефективно вдаватиметься їх виявляти. Адже хтось справді (за логікою "західної демократії") потрапляє під визначення "диктаторства", а хтось просто "за компанію" стає жертвою банківського "мародерства". Хтось до останнього чіплятиметься за свої активи, а хтось може й "махнути рукою" та чинити по-своєму, не спіймавшись на гачок західних бізнес-структур.

Очевидно одне, що гроші стали свого роду "фантиками", їх по всьому світу наштампували більше за реальну потребу. Тепер завдяки ним дедалі відчутніше й цинічніше маніпулюють людьми й країнами, наче у віртуальних комп’ютерних іграх, до речі, "списаними" з реальності. Не важко спрогнозувати майбутнє тих банків, комерційних структур, які стали заручниками політичних розбірок, порушили таємниці та недоторканість вкладів. Питання у тому чи їхнє падіння за "принципом доміно" не завалить всю світову банківську систему? Не знаю, як це переживе Західний світ. А от у пострадянських людей до цього вже вироблений імунітет. Вони пережили не одну інфляцію та грошову реформу. Наприклад, на зразок павловської, коли дозволили усім легалізувати певну мінімальну суму коштів, а все понад неї власник втрачав, якщо не міг засвідчити легітимність походження.

МАЙБУТНЄ – ЗА ВЛАДОЮ ПРОЩЕННЯ

Причому, передовсім фінансово-кредитного. Не спроста ж бо, наче вловлюючи "вітер епохи", заговорили про законодавчу ініціативу звільнення від сплати кредитних відсотків тих, хто запишеться до української армії. Природно, з народу одразу долинули заклики скасувати добровольцям не тільки відсотки, а самі кредити. Зараз в Україні назбиралася чимала "критична маса" люду, якому "втрачати нічого", оскільки заставлене під кредити майно можуть забрати банки. Відтак, це ще один реальний важіль впливу вже не на олігархів, а простий народ. Не спроста кажуть, що нинішнє масштабне впровадження кабального кредитування, по суті, знівелювало скасування кріпосного права 1861 року.

Зрозуміло, у випадку справжньої війни – на території її ведення усі ці банки, кредити й самі гроші, м’яко кажучи, втрачають актуальність. Відтак, залишається сподіватися, щоб не допустити війни таки вистачило розуму, причому, насамперед у тих, хто намагається використовувати фінансові важелі для маніпуляцій людьми. Як на макро, так і на мікро рівнях. Інакше, світова спільнота перейде у стадію загального й суцільного дефолту. Країни одна за одною відмовлятимуться сплачувати державні позики. В Україні (та і в інших державах також) підтримають ту владу, яка пообіцяє "вольну" всім, хто заліз у кредитні борги. "Прощайте своїм боржникам – і будете прощені", – вестимуть свою агітвербовку новітні проповідники. Головне, щоб не було запізно...

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги