УкрРус

СОТ vs ЛОМ: хто вийде переможцем?

Останній рік не вщухають пристрасті між металургами та заготівельниками металобрухту. Перші виступають за обмеження експорту лому чорних металів, мотивуючи це дефіцитом сировини для металургії. Опоненти ж тримаються лінії безперешкодного вивозу продукції, та апелюють до можливих санкцій Світової організації торгівлі за одностороннє обмеження експорту.

Не вдаючись до аналізу аргументів обох сторін, хотів би зупинитись на останньому – можливості санкцій з боку СОТ. Працюючи майже 10 років в департаменті співпраці з СОТ в структурі Мінекономрозвитку, неодноразово зіштовхувався з цим питанням. Мій досвід засвідчив, що: СОТ не займається "полюванням на відьом", якщо країна здатна відстояти власні права і довести правоту.

Українське законодавство у сфері зовнішньої торгівлі металобрухтом сформоване відповідно до зобов’язань України перед СОТ. Відповідно до них, передбачалось поетапне зменшення експортного мита на відходи та брухт чорних металів з 25 до 10 євро/т впродовж перших шести років членства України в організації. Це рішення було прийнято пакетно, тобто як компроміс, для отримання інших поступок у рамках узгодження умов доступу до ринків товарів. Відповідно, країни, які йшли на такі домовленості мають першочергове право на перегляд в односторонньому порядку поступок, наданих Україні.

В свою чергу, в межах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, передбачається поступове (протягом 10 років з моменту набрання чинності Угодою) скорочення експортних мит на відходи і брухт чорних металів до нуля.

Традиційно саме через лібералізацію та стандартизацію умов торгівлі СОТ намагається сприяти розвитку світової економіки. Водночас, системою угод СОТ передбачається можливість застосування виняткових заходів для запобігання загрози економічному, соціальному та культурному розвитку будь-якого члена організації. Членство в ній апріорі не має призводити до погіршення соціально-економічного становища країни, в цілому та окремих галузей зокрема.

Одразу виникає аналогія з прийнятим минулого року законом щодо заборони експорту лісу-кругляку. У цьому випадку українська сторона апелювала до країн СОТ з аргументами щодо необхідності врегулювання катастрофічної ситуації у лісовому господарстві. Мова йшла, зокрема, про неконтрольовану вирубку лісу, відсутністю механізмів відновлення лісового фонду тощо.

У випадку з металобрухтом військово-політична ситуація в Україні значною мірою призвела до значного зростання дефіциту сировини для металопереробної галузі. За даними об’єднання металургійних підприємств "Металургпром", в 2015 р. на вітчизняні металургійні підприємства було поставлено 3,075 млн т, брухту при наявній потребі у 3,93 млн. т. При цьому, експорт металобрухту. склав 1,2 млн. т, в порівнянні з 928 тис т в 2014 році.

Це в свою чергу може бути об’єктивною підставою для перегляду міжнародних зобов’язань України. Зокрема, положення Статті XI:2(а) та XI:2(b) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі передбачають можливість заборони чи обмеження експорту. Вони тимчасово застосовуються для запобігання появи чи послаблення уже існуючого критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони.

Міжнародна практика засвідчує, що використання цих положень вимагає проведення складних та детальних розрахунків Потрібно довести наявність чи загрозу настання "критичного дефіциту" сировинної продукції саме з причини активізації експорту, а не з будь-яких інших причин.

Згідно Статті XX(і) ГАТТ у разі надзвичайних обставин у міжнародних відносинах та з метою забезпечення захисту інтересів своєї безпеки країни-члени СОТ можуть запроваджувати тимчасове обмеження експорту вітчизняних матеріалів. Мова йде про забезпечення достатньої кількості таких матеріалів для вітчизняної переробної промисловості. Звісно ж за умови, якщо не відбудеться зростання експорту такої продукції.

Переконати СОТ

Тобто тимчасове обмеження/заборона експорту металобрухту в Україні має орієнтуватись на стабілізацію металургійної галузі та збільшення виробництва металопродукції тільки для внутрішнього споживання. В цьому сенсі використання положення має супроводжуватиметься запровадженням в Україні нової індустріальної політики. В першу йде мова про стимулювання внутрішнього споживання металопродукції (розвиток таких галузей, як транспорт, інфраструктура, військова та сільськогосподарська техніка тощо).

Стаття XXI(b) особливо зазначає, що в правилах СОТ ніщо не повинно тлумачитися як перешкода одній із сторін у здійсненні будь-яких дій, які вона вважає необхідними для захисту суттєвих інтересів своєї безпеки, що вживаються під час війни чи інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах. Відтак, кожна країна-член СОТ може самостійно визначати, що вона вважає "суттєвими інтересами своєї безпеки". Тобто може застосовувати будь-які заходи для захисту інтересів своєї безпеки.

Не варто забувати про тимчасову відсутність контролю над підприємствами промислового комплексу на сході України, зокрема металургійної галузі. В цьому сенсі вкрай важливою є "мобілізація" всіх можливих ресурсів, в тому числі сировинних, для забезпечення зростаючих потреб вітчизняних металургійних підприємств. В історії СОТ введення країнами таких обмежень ніколи не спричиняло до ініціювання офіційних торговельних суперечок..

Втім, більшість обмежень стосувалися торговельно-економічних відносин лише між двома країнами. Тобто заходи поширювались лише на одну державу (обмеження Євросоюзом, Австралією і Канадою імпорту з Аргентини у 1982 р., введення США ембарго на зовнішню торгівлю з Нікарагуа у 1985 р., введення Євросоюзом торговельних обмежень проти Югославії у 1991 р. тощо). Тільки в одному випадку (введення Швецією в 1975 р. системи імпортних квот на взуття) обмеження стосувалось усіх країн світу.

Запровадження будь-якого з цих заходів має відбуватись через вироблення та узгодження позиції на національному рівні (бізнес – влада). Потім вона має доводитись через узгоджену та аргументовану позицію України до країн-членів СОТ. При цьому мають здійснюватись нотифікації та проводитись консультації, щоб переконати ці країни в безальтернативності прийняття таких рішень.

Для їх успішної імплементації вкрай важливо активізувати торговельні представництва України закордоном, в першу чергу в Женеві, Брюсселі та Вашингтоні.

Обґрунтування рішень у міжнародній торгівлі вкрай важливе на всіх етапах консультацій, переговорів та вирішення суперечок з торговельними партнерами. Загалом же рішення у зовнішній торгівлі, зазвичай – це похідна загальнодержавної політики розвитку економіки країни в цілому.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги