УкрРус

Ера безвідповідальності

В нашій країні відбувається багато і дуже багато негативного. Колишня радянська республіка із найрозвинутішої в СРСР перетворилася в найвідсталішу країну у світі, яка за рівнем ВВП і прибутків на душу населення залишилася позаду історично відсталих держав, які у своєму розвитку не проходили навіть феодального ладу, а так вскочили у сучасність з первіснообщинного. І нічого, все добре вийшло. Навіть без погромів, геноцидів і воєн. Тут чесно позаздриш і тим, хто донедавна полюбляв ласувати навіть людятиною. Та про що це я? Такі канібальності зафіксовані і в нашій історії. І навіть не за пори нашої історичної дикості, а в період функціонування "найпередовішого, найсправедливішого і найнауковішого" ладу – епохи соціалізму. Пригадаймо 21-22, 32- 33 та 46-47 роки минулого століття.

Та це вже, так би мовити - минувшина. За роки ми багато порозумнішали, багато книжок і газет прочитали (не випадково ж наш колишній Радянський Союз вважався найчитабельнішою країною в світі). Хоч, чесно скажемо, що й читати було майже нічого. Хіба що десь щось комусь перепадало із самвидаву. Тим більше мали б порозумнішати, оскільки в усіх бідах, що випали на нашу долю аж до сьогоднішньої нашої нужденності, винні ми самі. Як суспільство, як нація. Звісно, переважна більшість із нас, як особистості, не повинна брати вину на себе. Але є немало тих, хто зобов’язаний це зробити, хто утопив нашу державу в бідність, безперспективність і навіть призвів її до ризику втрати незалежності. Це наші державні керівники, політики, фінансисти, хазяї наших фабрик та заводів, шахраї та злодії. Часто і дуже часто трапляється так, що ці перераховані вище "професії" одночасно поєднуються в одній особі. І людина, обтяжена такою гримучою сумішшю, стає особливо небезпечною для суспільства. І в нас таких, на жаль, сьогодні хоч греблю гати.

Чи хтось із них за щось зашкоджене державі відповів? Здебільшого, якщо мова заходить хоч про якусь відповідальність, наші юристи і політики зразу починають говорити про політичну. У їхньому розумінні це означає, що той, хто нашкодив, в майбутньому не обереться, не призначиться і т.д. Тобто, народ йому не довірить. А те що накрав, насмітив, нашкодив своєму народу за період своєї чи депутатської чи президентської каденції, забувається й зовсім. Не обрали – значить покарали. І ходить потім той злочинець з високо піднятою головою, з величезними банківськими рахунками, з палацами в Україні і за рубежами, з надпенсіями і пільгами, і "страждає", об’їдаючись ікрою та коньяками, в той час, коли ми "розкошуємо" з соціальним хлібом і кількою.

До чого ж призводить така політична відповідальність? Скажемо просто – до повної безвідповідальності. Задумуюся, а чи пішла б наша країна таким шляхом розвитку у повний тупик, якщо б відповідальність була не фейковою, а справжньою? Чи полізли б так наглюче збагачуватися за пори Кучми його родичі і наближені різні прислужники, та й сам Кучма, якби були переконані , що за кожне пограбування держави будуть по-справжньому відповідати? Що держава обов’язково не допустить цього? Чи були б так поступливими народні депутати ще морозівської пори, коли приймали першу українську конституцію і прийняли її такою, що стала можливою аж дворазова диктаторська каденція Кучми та його діяльність, спрямована на розкрадання державної власності? І чому досі вони не понесли за це справжньої відповідальності? Не всі, звичайно, але обов’язково ті, хто за це голосував. В тому числі й сам Мороз, який потім довго ще розспівував про те, яка вона, ця конституція, прекрасна. І не є виправданням те, що не винна вона, тобто депутати, які її приймали, а винні ті, хто її не виконує. Значить, вона й передбачена була такою, щоб її можна було не виконувати, не закладені в неї норми негайної дії, які б дали можливість суспільству оперативно карати злочинців.

Власне, з цього і починалося. Не прийняли б вони таку негідну конституцію, не пішов би провладний кучмівський клан на розкрадання, а пустився б працювати в рамках інтересів держави, і пішла б країна розвиватися, як і всі європейські. І сам би Кучма сформувався б не в пересічного хабарника і розкрадача, а в державника типу сінгапурського Лі Куан Ю. І яка б то була країна!

Та ні. Від початку заданий невірний старт і визначив її долю. Ні за що не відповідальні депутати вже й інших скликань і президенти продовжили вести країну до прірви. Серед особливо помітних їхніх злочинних діянь я б відзначив прийняття харківських угод, що дозволяли продовжити існування бази чорноморського флоту Росії в Севастополі ще на 40 років після закінчення попереднього договору. Хоч всі вже бачили і знали про російську агресію біля української коси Тузла, про газові її війни проти нас, про різні заборони щодо наших продуктів. І що з цього вийшло, видно зараз. Якраз чорноморський флот відіграв основну роль в підготовці окупації Криму. Чи не є це вина й нашого українського парламенту? І особисто тих, хто так войовниче голосував за російський флот, намагаючись також переслідувати парламентарів – українських патріотів. І чи поніс хоч хтось відповідальність за це? Хоч би імена їх виставили на широкий загал, надруковані хоч золотими, хоч чорними літерами. Малоефективні нинішні потуги суспільства і окремих ініціаторів з влади, спрямовані на люстрацію, притягнення до відповідальності наших правників та правоохоронців за устремління до власного і беззаконного збагачення, депутатів, винних у прийнятті диктаторських законів від Януковича, лише підтверджують безрадісність і безперспективність нашого сьогодення.

Ера безвідповідальності продовжується. Наші депутати з легкістю приймають закони з легковажними поправками Яресько, які дозволяють податківцям, засукавши рукави, знову, як за пори тих же Кучми і Ющенка, влазити в дрібний і середній бізнес. Підтримують протинародні ініціативи щодо втручання в цей бізнес Яценюка, який з переляку, що натворив, в паніці інколи кричить: "Женіть їх в шию!". Це щодо тих же податківців чи фіскалів, чи як їх сьогодні можна назвати, коли вони з насолодою і радістю кидаються виконувати його вказівки-дозволи до патрання цього невеликого бізнесу. І я добре їх розумію. Через різні обмеження вимушені за останні роки опуститися лише до зарплат, вони з сумом згадують ті часи, коли дозволені Кучмою і Ющенком безчинства, давали їм заможність і владу, натомість знищуючи паростки того підприємництва, на якому тримається вся Європа і інший заможний світ.

Не знаю, чим закінчиться нинішня епопея кабмінівського чиновництва, спрямована на нищення того ж невеликого підприємництва. Та навряд чи тим, що за авантюри відповідять Яценюк з Яреською і кучкою їхніх найближчих дорадників, і ті депутати, що за їх голоси рвуть. Значить, авантюри продовжаться, збурення народу наростатиме. Можливо, навіть дійде до того, що наші найвищі очільники і виконавчої, і законодавчої влади почнуть по справжньому відповідати за свої дії. І це у перспективі єдине, що може втішити.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги