УкрРус

Шакал Пуу, кенгуру Лавріус, скунс Кисельовскіс та лісова пожежа

В далекому-далекому лісі жив-був шакал Пуу. Маленький такий, обідраний, але володарював на цій місцевості. Взагалі-то, за традицією, там мав правити Лев, але Пуу свого часу підсидів гривастого, винищив його нащадків, залякав конкурентів та здобув лісову корону. А після того тримав її зубами, не випускаючи навіть під час вживання їжі та під час промов.

Ліс той був – так собі, неохайний, необлаштований, захаращений. Працелюбні тваринки – бджоли, мурахи, терміти – давно вже переселилися до сусідніх, доглянутих лісів. А в цьому залишилися суцільні ледарі: шакали; гієни; оси; гадюки; хитрі лиси; дурнуваті ведмеді; галасливі папуги та інша фауністична наволоч.

Ці ледачі тварини жили бідно – після масованого витоку лап, вусів та хвостів тут нікому стало нарощувати валовий лісовий продукт. В основному під’їдались з торгівлі відмерлою деревиною, лісовою підстилкою, опалими шишками, відпадом та іншим лайном, за яким не треба лізти на дерева або вкопуватися в ґрунт. Не для того мамка квіток цих лісових ростила, щоб вони тяжко працювали. Не їхнє це. Хай у сусідніх лісах працюють.

Звісно ж, на потоках експортного лайна сидів Пуу зі своїм персональним звіринцем під назвою "Ставочок". Ці особи були єдиними в лісі, хто жив багато, навіть розкішно.

Викликав якось шакал Пуу своїх найближчих подільників: маленького ведмежа-коалу Дімона; кенгуру з хамовитим обличчям Лавріуса; сором’язливу вихухоль Шойгу-Мойгу та скунса Кисельовскіса. Та й каже їм:

– Здається мені, наскучили ми нашим лісовим підданим. Немає вже того обожнювання в їх очах, яке раніше було. На сусідні ліси почали задивлюватись, туди, де бджоли багато меду приносять, а мурахи все в чистоті тримають. Не подобається мені це. Треба якусь ху*ню зробити. Ну там, припустимо, спалити сусідній ліс…Ну, наприклад… Ну, щоб наші піддані побачили, що у нас не так вже й погано…Які будуть пропозиції?

– Який ти все-таки мудрий, о великий Пуу! – миттєво прокричали подільники і тільки потім почали обдумувати почуте від боса.

Першим відгукнувся найбільш кмітливий з поплічників – Лавріус.

– Підпалити сусідній ліс – то геніально! – сказав він з розумним виглядом, вважаючи, що раз господар запропонував підпал, то це вже і є генеральна лінія, тож пропонувати якусь свою ху*ню немає сенсу.

Обережно позираючи на Пуу, висказалися і всі інші. Фактично повторюючи Лавріуса слово в слово.

– Бачите, який я геніальний, все придумав, все розрахував! Що б ви без мене робили? – промовив Пуу і подивився в очі кожному – чи не обмірковує раптом хтось з них відповідь на останнє запитання.

Поплічники демонстрували всім своїм виглядом любов та відданість.

– Добре, пожежа так пожежа, – по-діловому підсумував Пуу, вертячи корону в зубах. – Слухайте мій шакалій план: ти, Шойгу-Мойгу, підпалюєш; ти, Лавріус, їдеш до далеких лісів і розповідаєш, що ми ніякого відношення до пожежі не маємо, це внутрішні проблеми сусіднього лісу; ти, Кисельовскіс, нашим підданим розповідаєш, як у сусідньому лісі погано, при тому, що у нас ще й нічого, терпимо; ти, Дімон, як завжди, ні*уя не робиш, від тебе так більше користі. Всі зрозуміли свої обов’язки?

Всі погодились. Лише Дімон промовчав. Бо спав.

Через два дні в сусідньому лісі почалась велика пожежа, яка забрала у багатьох звіряток житло, заощадження та надії на майбутнє. Лавріус прискакав у дальні ліси і розпатякував там, що звірі сусіднього лісу самі винуваті в пожежі, і що Пуу давно вже попереджував лісову спільноту про небезпеку, і взагалі там, у тому страшному лісі, підпалювач на підпалювачі. Кисельовскіс бігав серед співвітчизників та кричав, що у сусідньому лісі – суцільне пекло, а у їхньому, великий Пуу ніяких пожеж не допускає. Сам Пуу манерно облизував свої обідрані боки та загадково шкірився. А Дімон спав.

Але на третій день трапилось неочікуване. Раптом повіяли сильні вітри в напрямку лісу шакала Пуу. Пожежа в сусідньому лісі зупинилася. Вогонь перекинувся на шакалячий ліс.

Пожежа розповсюджувалася блискавично, адже вітер був сильний, а шакалячий лісочок був дуже захаращеним. Всі норми пожежної безпеки давно вже там не виконувались, і тропи, якими пожежні слони могли прибігти до місця пожежі і залити вогонь з хоботів, заросли та стали непрохідними. До того ж, всі тямущі слони покинули цей ліс ще під час великого витоку лап, вусів та хвостів, залишились лише нероби і хабарники.

Шакалячий ліс згорів вщент за лічені дні. Керівництво навіть не встигло що-небудь зрозуміти, не те що вжити заходів. І не дивно. Бо єдине, що шакал Пуу зі своїми поплічниками вміли робити в цьому житті – це гризтися за владу, красти та паскудити сусідам. А вирішення проблем власного лісу ніколи їх не цікавило.

Всі мешканці шакалячого лісу втратили житло та розбіглися по сусідніх лісах, перепрошуючи за свого правителя Пуу. Останнім пересічним звірятком, залишавшим шакалячий ліс, був їжачок Яша. Пробігаючи повз вигорівшої царської полянки, він побачив таку картину.

Серед суцільного попелища, кенгуру з хамовитим обличчям Лавріус розпачливо жував імпортні горішки, колись старанно зібрані з шишок працьовитими білочками сусіднього лісу.

Маленький ведмежа-коала Дімон прокинувся було на хвилинку, обдивився навколо, жахнувся від побаченого, закрив очі та продовжив спати. Уві сні воно якось краще.

Скунс Кисельовскіс потихесеньку, коротесенькими перебіжками, тікав від зграї в напрямку сусідніх лісів, на ходу змінюючи зовнішність та репетируючи переконливі вибачення.

Сором’язлива вихухоль Шойгу-Мойгу закохано дивилася на шакала Пуу і намагалася вгадати його настрій та подальші плани.

А обгорілий, чумазий і вонючий шакал Пуу сплюнув через верхні зуби, прокашлявся і вимовив:

– Цікаво, комусь у сусідніх лісах попіл потрібен? Ми б могли експортувати. Зі знижкою…

БЛОГИ ПУБЛІКУЮТЬСЯ В АВТОРСЬКІЙ СТИЛІСТИЦІ

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги