УкрРус

Місцеві вибори — тест на зрілість України

25 жовтня в Україні відбудуться чергові місцеві вибори. Без перебільшення вони відіграють особливу роль в історії становлення сучасної української держави і народження української нації. Від їх результатів багато чого залежить. І мова не лише про фарбування лавочок та висадку чи закладку парків кандидатами і їхніми політичними командами. Насправді йдеться про те куди далі рухатиметься найбільша країна Європи, якою досі de jure залишається Україна. А головне чого чекати українцям від власної влади, починаючи від голови найменшого села до Президента. Про це та про інші аспекти виборчої кампанії й піде мова в цьому матеріалі.

Який фон такі і результати?

Ніколи раніше місцеві вибори не викликали наскільки бурхливих дискусій у суспільстві, політикумі та експертному середовищі. Ніколи раніше бюджети виборчих кампаній як мінімум 7-8 партій не вимірювалися семизначними цифрами і то в так званих умовних одиницях. Ніколи раніше не було скільки зловживань з боку виборчих комісій, які правдами й неправдами намагалися, за вказівками зверху, зняти тисячі кандидатів в депутати і десятки найрейтинговіших кандидатів в мери.

Водночас, сама виборча кампанія проходить на безпрецедентно несприятливому фоні.

По-перше, в Україні досі продовжується глибока соціально-економічна криза. Як наслідок, мільйони людей позбавлені роботи і готові за смішні гроші не те що продати свій голос, а піти на значно суттєвіші жертви. Яскравий приклад — тисячі балконів на багатоповерхівках, завішених символікою явно сумнівного походження та / або давно збанкрутілих провладних політичних проектів.

По-друге, за усталеною вже "традицією" цього разу влада придумала такий Закон про місцеві вибори, за яким щоб перемогти на них треба бути або партією імені Петра Порошенка (когось з його помічників з Банкової) або мати величезний лантух грошей, при цьому такий, щоб провідні канали в режимі найбільшого сприянння пускали "лідерів" (як правило вони просто "говорящие головы") новонароджених політпроектів у прайм-тайм на свої екрани, а вся країна була обклеяна красивою рекламою.

По-третє, виборів не буде в анексованих Росією Криму, м.Севастополь та у тимчасово окупованих районах Донбасу, а це біля 4 млн.виборців. Більше того, понад 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб позбавлені права віддати свій голос за кандидата. І байдуже, що вони стали частиною громад там, де оселились, тікаючи від війни та російської окупації. За нинішнім законом вони позбавлені права впливу на те, яка буде влада на їхніх нових батьківщинах.

По четверте, до цих виборів прикута увага всього світу. Центральною виборчою комісією зареєстровано вже 1165 іноземних спостерігачів, у тому числі 684 від БДІПЛ ОБСЄ. Цілком очевидно, що від того чи будуть результати голосування визнані міжнародною спільнотою і чи самі вибори будуть оцінені як такі, що пройшли у повній (!) віповідності з нормами та стандартами ОБСЄ, демократично і транспарентно, залежатимуть масштаби подальшої підтримки України, так необхідної для того, щоб вистояти проти агресії Росії та нарешті провести системні реформи, яких вже зачекалося суспільство.

А крім того, зберігається абсолютна невизначеність з тим, як примусити російських окупантів піти зі сходу України, не говорячи вже про повернення Криму та Севастополя. Так звані мінські домовленості пробуксовують, всі терміни їхнього виконання зірвано. Паризькі переговори в Нормандському форматі поставили більше запитань, аніж дали відповідей. Що робити далі поки що не розуміє ніхто, ні в Києві, ні в Москві, ні в Бросселі чи Вашингтоні.

Враховуючи такий строкатий фон, на якому проходить виборча кампанія, у влади немає іншого виходу, окрім забезпечення зразкового проведення дня голосування та підрахунку голосів. Україні це потрібно зараз, як людині потрібне повітря. Проте не факт, що це розуміють всі ключові учасники перегонів...

То як же голосувати?

Незважаючи на засилля телереклами, бордів та іншої агітації на кожному стовбі від Берегового до Маріуполя, від Татарбунарів до Тростянця, ключовою дієвою особою будь-якої виборчої кампанії є не партія, кандидат чи агітатор. Вирішує все виборець, кожен з нас, громадян України, хто досяг 18-ти річного віку, і є дієздатним. Саме від того, який вибір зробить кожен, хто прийде на виборчу дільницю, і залежатиме майбутнє кожної місцевої громади, кожного села, містечка й міста, та врешті-решт цілої країни Україна.

Проте виборцю і найскладніше. Спокус багато. Занадто багато. І то прямий підкуп грошима чи гречкою, про що найбільше говорять і пишуть експерти, — не головна з них.

Є три інші, в рази більш небезпечні.

Перша і ключова — це лінь та/або зневіра. Найпростіше знайти собі якусь відмовку, надавши перевагу зручному дивану перед телевізором замість того, щоб йти по дощю на дільницю. Проте варто пам"ятати, що найстрашніше це якраз байдужість, викликана лінню та зневірою. Саме від неї страждають люди, які найбілше потребують допомоги. Саме через неї створюються всіляки "денеери/еленери". Саме вона часто густо призводить до знищення цілої країни. На початку війни наші волонтери довели, що українське суспільство складається з небайдужих. Пора це доводити й у мирний час на виборчих дільницях.

Друга, не менш важлива, - сліпа віра красивій картинці. Існують десятки й сотні тисяч професійних політтехнологів, спічрайтерів, дизайнерів, агітаторів тошо. Їхнє завдання зробити з кандидата такого собі Санта Клауса, якому б повірили так, як діти вірять перед Новим Роком, - сліпо й самонадіяно. Щоб не повестися на ці технологічні штучки доцільно витратити годину свого дорогоцінного часу і принаймні перевірити наскільки те, що в агітці чи на телеекрані відповідає попередньому життєвому шляху привабливого кандидата. В сучасну добу інтернету та соц.мереж це абсолютно не складно.

Третя, остання, проте не менш важлива, - бажання віддати голос за переможця. Часто густо, йдучи на вибори, ми, українці, віддаємо свій голос не за того, хто кращий, а за тих, хто пройде. Ну не подобається нам марнувати свій голос. Хочеться бути причетним до чиєїсь перемоги, байдуже, що вона швидко може виявитися піровою. Проте насправді це шлях в нікуди. Без поразок перемог не буває. Варто сміливо віддавати голос тим, хто має перспективу! Щоб отримати якіснішу владу треба довіряти тим, хто пропонує кращі програми розвитку громади, а не веде свою виборчу кампанію виключно за рахунок політтехнологій та великих грошей, з"явившись напередодні виборів із нізвідки і не маючи жодного наміру працювати, в разі перемоги, на громаду. Великі гроші на вітер не викидаються, вони вкладаються для того, щоб потім їх відбити.

І наостанок - про табу.

В Україні з кожним новим президентом та кожною новою провладною партією цих табу – за кого не голосувати - накопичується вже аж занадто. Політичні зрадники, після ширки Мороза, м'якотілі пасічники, після "універсалу" Ющенка з Януковичем, бізнесмени у владі, після "газової угоди" Тимошенко з Путіним тощо. Проте ключові наразі наступні.

По-перше, - Янукович і Ко. Всі ті, хто за режиму громадянина Росії Януковича дерибанили країну, швиденько змінили політичні прапори і знову рвуться до влади. Ні в жодному випадку не можна допустити ригівського реваншу. Влада їм потрібна не для того, щоб служити народу, верх їхніх бажань, - повернутися до корита.

По-друге, - так звані "нові" проекти. Цього разу, політична картинка наскільки строката, що виборцю треба розбиратися не лише в тому хто де був під час майдану і до нього. Найбільш розповсюджена практика — говорити про новизну і молодість політичної партії.Ці партії з"явилися шляхом ребрендингу і простої купівлі однієї з існуючих. Заяви про тисячі партійців абсолютно не відповідають дійсності. Вірити таким "новим" партіям, які насправді є виключно політичним проектом якогось олігарха — себе не поважати. Аналогічно й по відношенню до так званих регіональних партій імені одного міста чи регіону. За Законом вони не мають права існувати. А в умовах України — вони не просто шкідливі, а й вкрай небезпечні, бо сепаратизм — то їхнє всьо.

По-третє, - гроші. Робота в органах місцевого самоврядування — це абсолютно неприбуткова справа. Ні міський голова Києва, ні сільський голова якогось малого села Миколаївка не може утримувати сім"ю за свою заробітню платню від держави. Ба більше, 99% депутатів міських рад взагалі не отримують зарплат, так по Закону. То чому ж олігархи й олегархенята місцевого штибу так боряться за ці посади, намагаючись скрізь розсадити своїх людей? Відповідь цілком очевидна, - вони інвестують свої кошти для того щоб потім повернути сторицею. То їхня інвестиція в себе любимих. Земля, міські бюджети, ліси, комунальна власність, - ось що є ласими шматками для наших можновладців. Проведення коштовної кампанії — це перша ознака того, що за такого кандидата голосувати не можна. (За цим лінком більш детальна інструкція для виборця).

І останнє, - популізм. Ті, хто говорить про контрактну армію, низькі тарифи, ковбасу по 2.20, мир у всьому світі, проводить всілякі фейкові марші та фестивалі тощо не будуть працювати на місцеву громаду, хоча б тому, що вони навіть не розуміють, що їхні гасла – це повноваження не місцевих, а центральних органів влади. Такі політичні проекти і політикани йдуть на ці вибори з однією метою — підготуватися до наступних парламентських чи навіть Президентських, ймовірність яких у наступному році висока як ніколи. Їм цікаві кабінети у Верховної Ради, Уряді на Грушевського та в Адміністрації Президента на Банковій, а не десь у глибинці, в українському селі, де треба іноді трактором їхати у сільраду на роботу. Місцеві вибори про інше, - про дороги, дит.садки і школи, ЖКГ, парки, збиткові комунальні підприємства і таке інше. Ті, хто не має виборчої програми, яка відштовхується від проблем конкретної громади, працювати на неї не будуть a priori.

А загалом, у нас буде все добре. 25 жовтня життя не закінчується. Пройдуть ці вибори. Одразу почнеться підготовка до якихось інших. Тож ходімо на виборчі дільниці в неділю й голосуймо за достойних! По совісті голосуймо, адже від кожного голосу залежить доля кожної місцевої громади й усієї країни. Ці вибори — тест на зрілість України!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги