УкрРус

Не рятуйте тих, хто порятунку не потребує

Була колись у мене знайома. Дуже сердобольна женщіна весь час хотіла когось спасти - навіть тих хто в тому спасінні не нуждався. То було найде якусь бабку алкоголічку - відмиє її, перевдіне, супчиками відгодує. Бабка щічками розквітне, стирить у своєї спасітєльніци планшет – продасть його за сотку і знову завалиться в калюжу. Отак та спасітєльніца тягається з бабкою. Бабка та кричить – "Да на*уя мнє твой дом? Да мнє на*рать на тваі супчікі! Я свабодєєєєєєн." А вона її все одно тягне, миє, перевдягає, годує... Бабця та втекла.

На вокзалі жив Валєра, у валєри не було нічого, окрім абонементу в бібліотеку з позначкою "почесний читач". І щодня до 9 ранку він сидів на порозі і чекав відкриття, щоб взяти нову книгу, до закриття бібліотеки він приходив знову і брав ще одну книжку на ніч. У відділі дитячої літератури працювала дочка Валєри. Вона давала поїсти Валєрі перевдягала його, лікувала застуду, і нагадувала йому, що його чекають дома. А валєра розказував про світ без стін, або кричав, "Да срать я хотів на твій дом", хоча дом той був його.

А спасітєльніца та знайшла потом іще бомжа Володю. Володя був архітектором, мав будинок, машину, подорожував, начитаний і розумний. Але якось вибрав для себе інший шлях. Чому так сталося ніхто не знає. Але Володя той на момент встрєчі зі спасітєльніцею був схожий на якогось індусського мужчину з картінок на берегах Гангу. Худий, засмаглий, коростявий, чорний, бородатий і патлатий, нігті на руках вилися локонами. Володя за можливості пив, за можливості їв, за можливості просторікував з перехожими про сенс буття. І от спасительниця та притягла Володю до себе, помила, відгодувала, постригла і вдягла. Володя читав її любовні романи і курив в форточку. А потім вийшов виносити сміття, зняв із себе новенький костюмчик спортівний, надів драні джинси з баку, брудну рубашку в розводах кави. І пішов шукати світ. Спасительниця довго його шукала і тужила. І знайшла. Він їй намагався пояснити щось про те що це його вибір, його воля, його бажання. І вона стояла вдягнута, нагодована і нещасна й не могла повірити в щастя того брудного вкотре коростявого чоловіка.

Люди часто хочуть рятувати тих хто порятунку не потребує. Так , можливо певної допомоги, шматочок хліба, штани з меншою кількістю дірок, теплий куток взимку. Але вони десь щасливі тим що їхній дім і їхній всесвіт відкритий усім зіркам.

Тому дядько, який живе на площі під памятником може і не нещасний науковець, якого злочинна панда виставила лежати на площі. Це часто просто людина, яка обрала свій варіант свободи.

У мене все.

Але ті хто бажають знайти зрадоньки знайдуть її завжди. Тому налітайте)))

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги