Блог | Насправді допомогу від Заходу ми отримуємо!
Наша улюблена національна гра у "ганьбу, зраду і все пропало" завжди додавала нашому народу зворушливості та інфантильності. Але коли ця гра стосується суто внутрішньої ситуації і адресована у бік нашої влади – це ще можна якось пережити, а ось коли вона починає торкатися наших західних союзників – це одразу ж ставить майбутнє України під великий знак питання. По-дитячи ображаючись на "недостатність" західної допомоги ми власноруч затираємо західний цивілізований вектор нашого розвитку, підіграємо ворогу та дратуємо справжніх союзників.
Це є дуже небезпечним явищем. Адже саме Захід є джерелом усіх найпрогресивніших технологій, місцем народження високих стандартів життя та ареалом цивілізаційного розвитку. І якщо ми хочемо жити по-людськи, споживати якісні товари і послуги, лікуватись у хороших лікарнях, отримувати якісну освіту, приймати участь у науково-технічному і культурному розвитку людської цивілізації, нам треба йти саме західним шляхом, вчитись у Заходу, співпрацювати із Заходом, консультуватись, обмінюватись та спілкуватись із західними країнами. Іншого, альтернативного, особливого шляху просто не існує, як би нам цього не хотілося б. Приклад наших сусідів доводить: або ти йдеш у цивілізованому напрямку і це дозволяє твоїм підприємцям розвиватись, пенсіонним фондам наповнюватись, споживачам кредитуватись, заводам працювати, пересічним громадянам розраховувати на якесь майбутнє, або в тебе суцільний хаос, секвестр і рецесія, а президенти-людожери починають тебе вчити – як робити сучасну економіку.
Тож навіть інстинкт самозбереження і елементарний здоровий глузд має підказувати нам: із Заходом треба дружити і цінувати те, що він нам дає, навіть якщо цього здається замало. Хоча, якщо казати відверто, наші звинувачення у недостатності західної допомоги – як мінімум несправедливі. Ми отримуємо звідти навіть більше, ніж на те заслуговуємо, враховуючи нашу інертність, небажання змінюватися, реформуватися, очищатися від корупції і від феодальних совкових порядків.
Читайте: Всі активні сторони конфлікту не можуть ні вийти з нього, ні надмірно його загострити
Але ми вперто продовжуємо репетувати, що "Захід нас кинув" і що "ми нікому не потрібні", чим лише псуємо своє буття і ображаємо партнерів. А причиною цього є наші дитячі, необґрунтовані очікування та нездатність аналітично і розсудливо дивитися на очевидні речі. Бо головна наша претензія у бік Заходу починається інфантильним виразом: "Вони повинні". Однак, вони нам – вдихніть, присядьте і приготуйтесь почути страшну правду – НІЧОГО НЕ ПОВИННІ! Ми з ними не перебуваємо у спільних військово-політичних блоках, у митних союзах і стратегічних альянсах. Ми ніяких присяг і клятв на крові один одному не давали. Ми не є частиною єдиного родинного, етнічного, економічного, соціального чи політичного простору. І, відповідно, ніяких безумовних зобов’язань один перед одним не несемо. А ті міжнародні домовленості, в яких нам гарантувалася безпека, західні країни як раз старанно виконують, це варвари з північного сходу ними нехтують. І, до речі, отримують за це покарання від тих самих західних країн (нижче про це буде детальніше).
Іншою нашою необґрунтованою претензією є наступна: "Ми захищаємо Європу і світ". Але це просто нам хочеться так думати. Європу і провідні світові держави захищають їх професійні національні та альянсові війська. Про США з їх ядерною тріадою, новітньою авіацією, наймогутнішим флотом, найсучаснішою зброєю годі й говорити. Але навіть у менш мілітаризованих Данії, Франції, Великої Британії, Германії, Швеції, Польщі, Балтійських країн тощо є професійні сучасні збройні сили, які можуть забезпечити головний біль будь-якому агресору. А ще й союзники в рамках НАТО за спинами стоять. Так, вони дійсно бажають скувати російсько-терористичні війська тут, в Україні, це в їх інтересах, вони відповідальні люди і не хочуть, щоб бойові дії перекинулися на їх території, але ж це не означає, що їм нема чим протидіяти проти озброєних варварів. І нам хвилюватися за їх обороноздатність точно немає сенсу.
Ще один наш закид: "Захід не розуміє масштабів проблеми". Ну це взагалі смішно. Вони ж не дурніші за нас. І це ще м’яко сказано (по відношенню до нас). Схоже, це ми не розуміємо масштабів проблеми – багато з нас і далі продовжує жити так, начебто ніякої війни на сході немає. І змінюватись, реформуватись, очищуватись, починати мислити стратегічно і відповідально у нас мало хто хоче. А Захід все добре розуміє. І намагається послідовно, збалансовано, без зайвих помилок, вирішити проблему. Вони справді за останні пару десятиріч позакривали підрозділи і установи, що вивчали Совок і Росію, їх аналітики справді переключилися на Близький Схід та Китай, їх посольства дійсно займалися захистом бізнес-інтересів комерційних компаній, а чиновники НАТО вже збирали особисті речі і спрямовували резюме до компаній-роботодавців. Але, як тільки Росія почала нехтувати світовим порядком і поводитись по-дикунські на міжнародній арені, Захід одразу ж звернув на це увагу і почав працювати у даному напрямку. Зростання військових бюджетів країн НАТО, посилення військових контингентів на кордонах з Росією та нові ініціативи зі встановлення ПРО в арабських країнах – яскраве тому підтвердження.
Також дуже популярною нашою скаргою у бік Заходу є: "Вони роблять дуже мало для нас". Як же нам хочеться, щоб західні країни геть усе зробили за нас: захистили нашу державу; навели порядок; заробили за нас гроші! А ми, щоб при цьому з диванів не злізали і перстом показували їм, де і що в нас залишилося недоопрацьованим. Але так не буває. Вони тяжкою працею добились своїх соціально-економічних успіхів. І нам прийдеться йти цим шляхом. За нас вони його не пройдуть.
Але навіть попри все це, попри те, що західні країни нам нічого не винні, а наші претензії до них не є обґрунтованими, вони сьогодні є справжніми нашими партнерами і роблять для нас більше, ніж достатньо. Давайте перерахуємо те, чим допомагають нам країни Європи і Північної Америки, і поміркуємо, а чи замало це для нас і чи маємо ми право вимагати чогось більшого?
Грошова допомога. Сьогоднішнім обсягам західних грошей, спрямованих в Україну, заздрять усі країни світу. Багатомільярдні кредити МВФ, безповоротна фінансова допомога західних урядів, придбання українських облігацій іноземцями, гранти західних фондів. Гроші зараз нам дають такі, що Конрад Аденауер перевертається в труні від заздрощів. Гроші нам дають і на війну і на стіну, і на танки і на банки, і на реформі і просто так – для проформи. Вибачте за надлишкове віршування, але прозою вже нудно описувати ідіотську гру, в якій наші чинуші-злодії випрошують чергову порцію грошенят, роблячи вигляд, що на цей раз вони будуть витрачені на державні справи, а західні партнери роблять вигляд, що вірять і підписують чергову платіжку "в нікуди". Скільки цих грошей осіло на особистих банківських рахунках, скільки витрачено в ресторанах і спа-салонах, скільки трансформувалося у малахітові басейни на віллах у Монако – одному Богу і фінмоніторингу відомо, але нам все одно продовжують гроші давати. Може нам корисніше було б, щоб грошей давали менше, для того, щоб в Україні щось почало змінюватися. Але вони все одно продовжують давати.
Читайте: Жадібність з "фраєрами" не панькається або роздуми про опозицію
Військова допомога. Зараз часто доводиться чути обурені вигуки: "Тушонку вони свою надіслали, аптечки свої вонючі, форму свою беушну! А зброя де?! А люди?!!" Одразу хочеться таких запитати, прямо зараз, поки вони з дивана не злізли: з якого переляку вони мають поставляти нам щось суттєвіше? Подякуйте за це! Цього теж немало. І якщо ви із затишного дивану опинитеся у сирому окопі, то там для вас будуть не зайвими ні канадські берці, ні американські сухпайки, ні литовські аптечки. Тим більше, якщо наша держава, навіть за величезного теперішнього військового бюджету не здатна нормально забезпечити військо.
Можна і про людей сказати. Що, не помітили, як до нас приїжджали американські інструктори? З обладнанням, яке вони тут залишили! А це, між тим – учасники бойових дій в Іраку та Афганістані, це, можна сказати – найкращі військові світу. І за їх курс навчання сучасному мистецтву війни ми маємо тільки дякувати.
А ще автомобілі "Хамві", тепловізори, антимінометні радари. Що мало? Злізьте з дивану і знайдіть більше!
Санкції. Російські мандрівники тижнями блукають у невеличкому гаю, не в змозі знайти вихід з нього, бо GPS-прилад, після відключення системи глобального позиціонування американцями, перестав працювати. Російські емігранти мечуться біля чорних обмінників у сподіванні купити хоча б кілька доларів за курсом 1:10 000, бо американці заблокували доларові розрахунки для російських резидентів. Премьер-міністр Медведєв втратив сон (навіть на офіційних засіданнях і урочистостях) із-за неможливості придбати айфон нової моделі, бо Apple закрила своє представництво в Росії. Завгар Кремля не може купити мерседеси для кортежу Путіна і розмірковує над необхідністю закупки…Волг? Волг, Карл! А що далі? Лада Пріора?!
Таку картинку санкцій ви хочете побачити? Забудьте! Тому що на заводах Мерседес і в офісах Apple теж люди працюють і їм теж треба зарплатню платити, а для цього треба продавати в Росії виготовлену ними продукцію. І відповідальні західні політики і бізнесмени не можуть просто так лишити своїх виборців і співробітників засобів для існування. Це у нас можна весь тягар економічних негараздів перекинути на пенсіонерів. Це в Росії можна закрити роддоми, тубдиспансери і школи, щоб спрямувати гроші на "Раша Тудей". А в західних країнах піти на зниження рівня життя населення ой як не просто. Люди там знають собі ціну і якщо політик не задовольняє їх життєвих потреб він негайно опиняється за бортом політичного процесу. Проте, навіть в таких умовах, Захід примудряється жорстко карати Росію тим "обмеженим" набором санкцій, який є. І якщо б не санкції, то, хто знає, може Путін вже зважився б на введення в Україну усіх родів військ і наша держава та наша свобода припинили б своє існування. Так давайте подякуємо їм за їх санкції до нашого ворога.
Моральна, дипломатична, офіційна підтримка. Звісно ж, для таких як ми, дуже ділових і вельми цинічних, моральна підтримка – це щось не серйозне, не цінне. Але коли тебе приймають, коли тобі підставляють жилетку для сліз, коли тобі співчувають – це набагато краще, ніж ігнор та зневага. Те, що з нами розмовляють на Заході, те, що няньчаться з нами, пропонують нам посередницькі послуги – це теж велика справа. Запитайте у лідерів Білорусі та Ірану – як їм без цього? І згадайте як президент Лукашенко бігав немов шалапутний хлопчисько біля Ангели та Франсуа, щоб хоч якось розігріти відносини Білорусі з західними країнами.
Отже, насправді, допомогу від Заходу ми отримуємо – дай Бог кожному! І перед тим як звинувачувати весь навколишній світ, давайте запитаємо у себе: чи не ми самі винуваті в тому, що Захід до сих пір не сприймає нас як своїх? Адже своїм небажанням реформуватися, впроваджувати у себе західні стандарти життя і господарювання, своїм образливим інфантилізмом ми самі відштовхуємо від себе цивілізованих партнерів. І ми завжди маємо усвідомлювати, що з нами буде, якщо ми не порозуміємося із Заходом і проґавимо шанс на те, щоб поповнити собою родину цивілізованих народів. І ми завжди маємо задаватися питанням: якщо не інтегруватися із Заходом, то що натомість? Ілюзія "альтернативного", "особливого" шляху? Реінтеграція у відсталий російський Совок, ще й з ореолом "блудного сину", якого треба покарати і далі тримати на короткому повідку? По-моєму, краще самогубство…
Зрозумійте мене вірно, я не є адвокатом західної цивілізації – її набагато краще за мене адвокатують рейтинги соціально-економічного розвитку країн і напрямки міграції світового населення. Мене просто непокоїть те, що наш інфантилізм, наші традиційні дурощі можуть зіштовхнути нас зі шляху до цивілізованості і процвітання, і розгорнути нас назад, до вічної відсталості та суцільного совкового безкультур’я.
БЛОГИ ПУБЛІКУЮТЬСЯ В АВТОРСЬКІЙ СТИЛІСТИЦІ
