УкрРус

Детектив про археологію

  • Детектив про археологію | фото 1
    1/28

до 110-річного ювілею археологічного музею на Грушевського, 6

Білі плями в нашій історії стосуються навіть найбільш відомих місць, наприклад, Національного художнього музею. Таким він став аж у 60-ті роки ХХ сторіччя.

В 2004 було сто років від створення музею, і тепер ми наближаємось до 24 грудня, коли буде 110 років від освячення і відкриття музею, але ні меморіальної дошки, ні святкування, ні подробиць про історію його створення ще не було. Зараз в музеї дві виставки, присвяченої історії фондів музею. Це теж історія музею, але не з самого початку.

З’їзд товариства поціновувачів старовини у Києві у 1899р

У Росії в 1864 році було створено товариство поціновувачів старовини. Очолював його спочатку граф Олексій Сергійович Уваров, а після його смерті його удова графиня Прасковья Сергіївна Уварова. Товариство проводило кожні три роки у різних містах з’їзди, саме такий з’їзд мав відбутись у Києві у серпні 1899 року. Опікувались підготовкою професора Київського університету. Саме на цьому з’їзді було винесене рішення про створення музею.

Із з’їздом пов’язаний скандал щодо української мови, вона була забороненою у царській імперії.

Під час підготовки до з’їзду відбувся скандал навколо заявлених на з’їзд доповідей Михайла Грушевського і його товаришів, оскільки вони були заявлені на українській мові. Графиня Уварова не розуміла, звідки проблеми, бо в уставі товариства було вказано, що доповіді можливі на всіх слов’янських мовах. Але виник спір навколо української мови, існування якої на той час активно заперечувалось російським керівництвом. У спір було втягнуто членів імператорської родини, царську охоронку, університетську професуру, керівництво на місцевому рівні та ін.

С приводу того, яка мова від якої походить.

Ще в 19 сторіччі побачила світ робота лінгвіста Михайла Красуцького "Про давність української мови", де він переконливо доводить, що прадавня ведійська мова, на якій записані Веди, віком більше п’яти тисяч років, похідна від української, а санскрит був штучно виділений з ведійської мови.

Ще ми маємо чудову роботу Сергія Коваля, де переконливо показано походження російської мови від української.

Професуру в київському університеті затверджували, як і в радянські часи, за принципом лояльності до російської влади, тому зрозуміла їх загальна позиція стосовно мовного питання.

Професор університету ім. св. Володимира Флоренський до з’їзду навіть видав книжку з намаганням довести не-існування української мови. Професор Антонович, який відомий проукраїнськими поглядами, але добре розумів ситуацію, поводився дуже обережно. У підсумку після цього скандалу тиск на українську мову у наступні роки було трохи послаблено.

Тепер що ролі скандалу з української мови на з’їзді у створенні музею.

Цей скандал дуже прислужився до ситуації, бо відволік увагу царської охоронки від доповіді Вікентія Хвойки, яку було присвячено розкопкам в с. Трипіллі і в с. Гребінка, де було знайдено залишки великої Трипільської культури. Також це відволікло увагу від створення музею старожитностей України, які показували прадавню історію України, яку російська, а потім і радянська влада старанно приховувала.

На з’їзді була дуже цікава програма.

Делегатам влаштовували екскурсії містом, до старожитностей Київа. На той час, хоча вже було зруйновано два великі костьоли на Подолі, чотири церкви на Замковій горі, Величний прадавній печерний Кловський монастир, але ще були цілі пам’ятки, які було зруйновано в радянські часи. Київ ще був златоглавим, з великою кількістю прадавніх церков із золотими куполами, які були видно з лівого берега Дніпра, ще були старовинні кладовища Аскольдова могила, Дірова могила, були цілі вали, Ірининська, Ольгінська церкви, Михайлівський златоверхий, Микільський воєний монастир, залишки Георгієвської церкви, печерні храми з затвірниками. Були цілі пам’ятки архітектури, які знесено вже сьогодні, абриси київських пагорбів ще не було спотворено бездарною забудовою.

Делегатам було надано парохід, на якому вони відвідали розкопки в с. Трипілля і в с. Гребінка, розглядали артефакти прямо в розкопаних траншеях. Всі були вражені потужною прадавньою культурою.

В рішенні з’їзду було записано, що зусиллями Хвойко і Ханенко започатковано музей старожитностей.

В роботі з’їзду приймали участь професори з європейських університетів, про відкриття В.Хвойки відразу стало відомо в Європі і інформація пішла світом.

Хвойко розкопував не тільки Трипілля, у 1907 році він копав також в Києві старе місто, де тепер заповідник Старий Київ, Старокиївську гору, де було знайдено алтар, який було безжально знищено, та багато інших знахідок. Тепер там стоїть камінь з написом "з сюди пішла земля руська".

За часи Януковича Старокиївську гору старанно нищили і зараз вона у великій небезпеці.

З фундаменту Десятинної церкви за тиждень до Нового 2012 року, в ніч з неділі на понеділок було вивезено 200 камазів дорогоцінного грунту у невідомому напрямку. В яму було засипано шар цементно-бетонної суміші – під будівництво. Після репортажів телебачення з місця подій і уваги громадськості, через два дні яму глибиною у п’ять метрів засипали чистим піском, який привезли в ночі інші 200 камазів. Інститут археології звичайно копає аж на два метри вглибину(!), висновок про можливість забудови у Десятинному провулку поряд на Старокиївський горі, як і в інших місцях, зроблено саме на основі "рятувально-археологічних робіт на глибину 2 м", на його основі Міністерство культури за часів януковича, попри масові протести громадськості, надало дозвіл на проведення земляних робіт, тоді копали вже на 10 метрів, витягаючи безцінні артефакти з землі металошукачем, і майже відразу дозвіл на будівництво офісного центру, що триває зараз, прямо на безцінній археологічній пам’ятці світового значення, захищеній законом України, улюбленому місці прогулянок киян, на фундаменті паласу княгині Ольги, позначеному рожевим камінням.

Повернемось до музею.

Це був перший музей в м. Києві. В Києві замало музеїв для великого прадавнього європейського міста. Потрібен до теми музей-експозиція по Великому шовковому шляху.

Стосовно музею старожитностей, було надано вже готовий, у нео-класичному стилі проект П.Бойцова з Москви, який до місцевості адаптував Городецький, оформленням під трипільську традицію займався партнер Городецького Е.Сальо, який відомий своїми скульптурними витворами з бетону на будинку з хімерамі і ін. Перед входом було встановлено двох левів, що дещо відходить від трипільської традиції Дварапала, коли перед входом розміщували пару звірів різних статей, тобто мали бути лев і левиця.

Освятили і відкрили музей 24.12.1904.

На момент відкриття в експозиції було біля 50 тис безцінних експонатів трипільської доби, та ще до них золото скіфів, експонати з палеолітичної стоянки 27 тис до н.е. з Кирилівської гори та ін.

Кияни називали музей музеєм старожитностей, на момент відкриття офіційна назва вже приховувала сутність музею і була "Київський художньо-промисловий та науковий музей ім. Миколи Другого"

Після революції його швидко "опустили" - перекваліфікували в музей декоративно-прикладного мистецтва. Археологічні експонати було передано до історичного музею, створеного у невеличких будівлях на території Лаври. Після війни археологічні експонати передали до новоствореного на місці художньої школи на вул. Володимирська 2 історичного музею.

В шістдесяті роки музей перетворили в художній музей. Це найменший художній музей серед подібних музеїв столиць радянських республік в радянські часи і він недостатньо відображає багату українську художню традицію. В залах мало представлено цінних робіт, часто виставлені роботи другого-третього-десятого сорту, соромно приводити гостей, в той час як українське мистецтво одно з найяскравіших і найбагатших у світі. В Україні завжди, у найважчі часи, створювались роботи найвищого ґатунку. Зараз найбільша частина колекції знаходиться у сховищі, грошей на закупку нових витворів мистецтва в музею немає. Так музей попри свої досягнення в цілому не надає належного уявлення про українське мистецтво і його місце у світовій традиції взагалі.

Працівниці музею героїчно працюють з тим, що є.

Все ж таки в Києві є вулиця Вікентія Хвойки, його не забули, але досі історію його розкопок знають далеко не всі.

Через сто років історія повторилася.

З’явився новий ентузіаст, який побачив величезний чорний ринок археологічних знахідок в Україні, які чомусь не цікавили науковців і найбільше витікали за кордон.

Він почав скуповувати ці знахідки за більшою ціною, паралельно виділивши великі кошти інституту історії на вивчення прадавньої історії України. Разом з археологом Михайлом Відейко він все ж-таки видав кілька книжок і фільмів, присвячених трипільсько-кукутенській культурі.

Це був Сергій Платонов, видатна людина з розвинутим ясно баченням, здатний на власні очі бачити цінність і давність знахідки без допомоги експертів. Своєю цікавістю він заохотив Сергія Таруту і вони разом створили колекцію ПЛАТАР, ПЛАтонов+ТАРута. Я особисто була присутня при бесіді Сергія Платонова з зам директора інституту історії, якого Платонов питав, чому взяли гроші і нічого не зробили.

Зрозуміло, що з боку РФ на колекцію ПЛАТАР і її власників відразу було вилито море бруду, звинувачення у співпраці з чорними археологами. Бо викриття фальсифікації російської історії і спотворення української історії повністю руйнують російський імперський міф. Що призведе до руйнування міфологеми Росії. Колись при створенні під неї було закладено брехню, як бомбу уповільненої дії, її владноможці сподівались, що із викраденням українських архівів і літописів, із знищенням прадавніх будівель і розповсюдженням брехні Правду буде поховано.

Але як у прадавній українській казці "Про Правду і Кривду" Правда бере гору.

Стосовно колекції ПЛАТАР, то Сергій Платонов залишив її у спадок Україні, але за умови розміщення в належній будівлі, що буде виконувати функції музею.

Сергій Платонов пішов з життя ще у 2005 році. Його зусиллями було відкрито порівняно невелику експозицію в Софії Київській і в Лаврі. В Софії її давно немає, в Лаврі працює.

В день визнання Януковича президентом, його помічниця Анна Герман в той же день надіслала вимогу синам Платонова на передачу колекції Януковичу. Будьте певні, якби сини Платонова не передали її на експонування за кордон, її б спіткала та же доля, що і колекцію Вікентія Хвойки та його товаришів. До слова, за часів януковича в Межигір’ї було знайдено прадавню бібліотеку, всі причетні давали підписку про нерозголошення.

Трагічна доля спіткала археологічний музей в с. Трипілля, створений трьома благодійниками, який було рейдерським чином захоплено за часи владування януковича представниками проросійської партії регіонів у 2012 році, а потім дорогоцінна колекція зникла.

Можливо, мало б сенс побудувати відповідний великий художній музей і перенести в нього художню експозицію, а експонати ПЛАТАР з портретами українських патріотів, ентузіастів Хвойка, Ханенко, Платонова і Тарути розмістити саме на Грушевського 6.

Також не завадило б встановити меморіальну дошку з історією музею.

Тепер це питання для нової влади.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги