Блог | Тримаймося
У Сполучених Штатах у президентській гонці переміг Дональд Трамп. Для багатьох у світі це стало неприємною несподіванкою. А особливо для України, виходячи з тих заяв, які робив цей вже колишній кандидат щодо свого ставлення до анексії Криму Росією, щодо позитивних оцінок діяльності Путіна і взагалі щодо досить байдужого ставлення до України і нерозуміння її проблем. Звичайно, з Клінтон було б нам легше. Але чи й справді ситуація щодо нашого майбутнього так невтішна, що ми маємо лише бити тривогу і сподіватися на наші надмірні жертви у військовому протистоянні та на повну міжнародну ізоляцію на користь агресивної Росії?
Гадаю, така настороженість не є необґрунтованою чи зайвою. Історія має немало прикладів, коли міжнародні співчуття та підтримка нічого спільного не мали з правдою та справедливістю і поверталися проти слабкішого на користь сильнішого та агресивнішого. Один з найхарактерніших з них це приклад Угорщини 1956 року. Тоді там сталося найпотужніше в історії антирадянське повстання, владу взяли у свої руки демократичні сили на чолі з прогресивним прем’єром Імре Надєм. І вони майже добилися перемоги, окупаційні радянські війська змушені були залишити Будапешт і по-суті погодитися зі своєю поразкою. Але тут трапилися події на Близькому Сході. І Сполучені Штати на чолі з президентом Ейзенхауером переключили свою увагу і сили саме туди, Угорщину залишивши напризволяще. В той час там активно працювали зарубіжні радіостанції, газети, які постійно переконували народ, що повна перемога ось-ось близько, що її несе вільна Америка. Натомість офіційні урядові джерела тієї ж Америки пояснили, що вони нічого не обіцяли і за обіцянки преси ніякої відповідальності не несуть. Радянську війська повернулися і криваво дотиснули революцію.
Читайте: Трамп будет присутствовать на развале последней империи зла
Але це не доказує, що нині з нами обов’язково станеться так же. У намаганні розпочати свою президентську роботу з поліпшення стосунків з Росією, якщо так станеться, то Дональд Трамп буде далеко не першим. Пригадаймо того ж поки що президента Обаму у першу пору його каденції. Він оголосив курс на перезавантаження відносин з Росією. Це не зважаючи на те, що вже була з допомогою Росії розділена Молдова, криваво душилися свободолюбні рухи в Чечні, загострювалася ситуація Росії з Грузією. Словом, імперська колоніальна політика проявлялася з повною силою. І треба було, щоб врешті-решт окупувався Крим, почалася війна на сході України, щоб Америка виконала хоч якісь рухи на підтримку свободолюбних прагнень і утвердження міжнародної справедливості. Саме якісь рухи, абсолютно неадекватні і недостатні, щоб захистити затверджений після Другої Світової війни світовий порядок і навіть свої гарантії, дані Україні Будапештським меморандумом.
Але так вже будується світова історія. І немає ніяких гарантій, що й Дональд Трамп не повторить рухів свого попередника, спробуючи допустити якісь перезавантаження щодо Росії. Та нинішня міжнародна поведінка і політика Росії така, що вона здатна лише допустити якесь перезавантаження на свою корись з боку США, але сама лише продовжуватиме завантажуватися. І скільки часу і скільки яких агресивних дій з боку Росії треба буде побачити Трампу, щоб він зрозумів свою шкоду, відомо лише одному богу. Але неодмінно станеться так, що геополітичні інтереси Америки увійдуть у протиріччя з інтересами російськими.
Сумнівів ніяких немає, що він буде захищати інтереси своєї країни. І наші теж, коли зрозуміє, що вони прямо і безпосередньо пов’язані з інтересами Сполучених Штатів. Але до цього ми маємо протриматися і вистояти. А це немале випробування.
