Блог | Етап. 12 павуків у залізній банці
... Починається етап. Виводять з "хати" і ведуть на збірне відділення "вокзал". Обшукують, "шмонають". Сидиш, чекаєш, що далі. Куди везуть, навіщо, чи надовго? Невідомо нічого. Виводять і ведуть в автозак, навколо конвой в масках з автоматами, німецькі вівчарки. Лякають. Підганяють. Поспіх. Біжиш з баулами. Швидше! Швидше!!! Довго їдеш в залізній склянці метр на метр з сумками на колінах. Дихати нічим. Піт в очі. Темрява. Підстрибуєш на вибоїнах російських доріг. Куди везуть? Де ми зараз? Намагаєшся побачити дорогу дивлячись у замкову щілину. Зупинилися. Чуєш стукіт коліс об рейки. Це вокзал. Але вагон для арештантів стоїть у віддаленні від основного складу, він оточений конвоєм і солдатами. Відкриваються двері склянки. Світло в обличчя. Сліпота. Команда виходити. Потрібно перебігти з автозаку в столипін. Біжиш. Спускають собак. Вони гавкають й іноді дістають щоб вкусити за стегна. Чекаєш, що почнуть бити. Дуже часто в ці моменти починають бити. Наприклад, піднімаєшся по сходах у вагон з перону і тут тобі по селезінці удар дерев'яною палицею, повзеш далі. Лише б вижити тільки...
Столипін. Це звичайний вагон - купе, тільки замість дверей залізна решітка, щоб конвоїр завжди бачив де ти і що ти робиш. Усередині купе 3 яруси, передбачені місця на 7 осіб. Їдуть в купе за стандартом не менше 12. Мій етап був з Ростова-на-Дону в Республіку Комі р. Ухта. Тоді я ще не знав, що потім перевезуть в р. Сиктивкар, а потім ще й р. Микунь...тоді я ще нічого не знав... Заводять по одному в порожнє купе для чергового "шмона", а після у відсік, де вже хлопці "плотничком" сидять. Де поставити сумки, куди сісти? Їх не хвилює. Ми в їх розумінні, самі розберемося.... Все. В дорогу. 4 дні дороги. 340 км за 4 жахливих дня...
Читайте: Запад впервые назвал вещи своими именами
Постільну білизну не видають. Ковдр немає. Гігієнічно приладдя немає. Лікаря немає. Болить серце? Потрібні перев'язки? Потрібно промити рану? Потрібно прийняти пігулки?.... Це не їхня турбота. Сиди в своїй клітці і мовчи. Довезуть тебе, там і моли про допомогу. Чи допоможуть? Малоймовірно...Три рази вдень видають окріп, щоб ти міг запарити якусь хімічну кашу, від якої починається розлад шлунку. В туалет виводять один раз в 5 годин, три рази на добу. Притиснуло? Терпи, любий... Допомоги немає. На коридор до вартового не сходиш, щоб інші арештанти цим не дихали... Щастя якщо є пляшечка або великий кульочок. Всяке буває... А якщо все це взимку, на холоді, то за ці 5 годин нирки починають боліти так, щоб виходиш зігнувшись, йдеш в туалет і не встигаєш повернутися як знову хочеться. І ще 5 годин болю. І ще. А потім ще...
Коли виходиш в туалет почистити зуби або вмитися - не вийде, бо води в крані немає. І в бачку теж. Вся вода - це окріп 3 рази вдень за розкладом. І це при спеці 45...
Десь перед Самарою нас зупинили, потрібно було вагону простояти годин 12 з якигось технічних міркувань. Ось і відчепили, залишили стояти. Тільки нас теж в ньому залишили. Уявіть себе в металевій банці, яку починають нагрівати. Повітря доводиться захаплювати в легені буквально долонями. Коли не можеш рухатися, говорити, думати. Коли стає так нестерпно, що весь вагон загрожує конвоїрам перерізати собі вени, аби не терпіти цих страждань. Тоді приїжджає пожежна машина і поливає цю розпечену банку. Піднімається пар ледь не до небес, і 15 хвилин відчуваєш блаженство. Але через 15 хвилин банка нагрівається знову. І так 12 годин. Потім в дорогу і ти, немов собака, ловиш вітерець з ледь відчиненого віконечка кожною своєю клітинкою. З тебе сходить 7 потів і буквально бачиш як худнеш. Як виступають ребра і вилиці від стресу, нервів і подальшої невизначеності. Прокляті 4 дні все не закінчуються...
....12 павуків у залізній банці на температурі 45 градусів продовжують свій шлях....
