УкрРус

Етап. 12 павуків у залізній банці

... Починається етап. Виводять з "хати" і ведуть на збірне відділення "вокзал". Обшукують, "шмонають". Сидиш, чекаєш, що далі. Куди везуть, навіщо, чи надовго? Невідомо нічого. Виводять і ведуть в автозак, навколо конвой в масках з автоматами, німецькі вівчарки. Лякають. Підганяють. Поспіх. Біжиш з баулами. Швидше! Швидше!!! Довго їдеш в залізній склянці метр на метр з сумками на колінах. Дихати нічим. Піт в очі. Темрява. Підстрибуєш на вибоїнах російських доріг. Куди везуть? Де ми зараз? Намагаєшся побачити дорогу дивлячись у замкову щілину. Зупинилися. Чуєш стукіт коліс об рейки. Це вокзал. Але вагон для арештантів стоїть у віддаленні від основного складу, він оточений конвоєм і солдатами. Відкриваються двері склянки. Світло в обличчя. Сліпота. Команда виходити. Потрібно перебігти з автозаку в столипін. Біжиш. Спускають собак. Вони гавкають й іноді дістають щоб вкусити за стегна. Чекаєш, що почнуть бити. Дуже часто в ці моменти починають бити. Наприклад, піднімаєшся по сходах у вагон з перону і тут тобі по селезінці удар дерев'яною палицею, повзеш далі. Лише б вижити тільки...

Столипін. Це звичайний вагон - купе, тільки замість дверей залізна решітка, щоб конвоїр завжди бачив де ти і що ти робиш. Усередині купе 3 яруси, передбачені місця на 7 осіб. Їдуть в купе за стандартом не менше 12. Мій етап був з Ростова-на-Дону в Республіку Комі р. Ухта. Тоді я ще не знав, що потім перевезуть в р. Сиктивкар, а потім ще й р. Микунь...тоді я ще нічого не знав... Заводять по одному в порожнє купе для чергового "шмона", а після у відсік, де вже хлопці "плотничком" сидять. Де поставити сумки, куди сісти? Їх не хвилює. Ми в їх розумінні, самі розберемося.... Все. В дорогу. 4 дні дороги. 340 км за 4 жахливих дня...

Постільну білизну не видають. Ковдр немає. Гігієнічно приладдя немає. Лікаря немає. Болить серце? Потрібні перев'язки? Потрібно промити рану? Потрібно прийняти пігулки?.... Це не їхня турбота. Сиди в своїй клітці і мовчи. Довезуть тебе, там і моли про допомогу. Чи допоможуть? Малоймовірно...Три рази вдень видають окріп, щоб ти міг запарити якусь хімічну кашу, від якої починається розлад шлунку. В туалет виводять один раз в 5 годин, три рази на добу. Притиснуло? Терпи, любий... Допомоги немає. На коридор до вартового не сходиш, щоб інші арештанти цим не дихали... Щастя якщо є пляшечка або великий кульочок. Всяке буває... А якщо все це взимку, на холоді, то за ці 5 годин нирки починають боліти так, щоб виходиш зігнувшись, йдеш в туалет і не встигаєш повернутися як знову хочеться. І ще 5 годин болю. І ще. А потім ще...

Коли виходиш в туалет почистити зуби або вмитися - не вийде, бо води в крані немає. І в бачку теж. Вся вода - це окріп 3 рази вдень за розкладом. І це при спеці 45...

Десь перед Самарою нас зупинили, потрібно було вагону простояти годин 12 з якигось технічних міркувань. Ось і відчепили, залишили стояти. Тільки нас теж в ньому залишили. Уявіть себе в металевій банці, яку починають нагрівати. Повітря доводиться захаплювати в легені буквально долонями. Коли не можеш рухатися, говорити, думати. Коли стає так нестерпно, що весь вагон загрожує конвоїрам перерізати собі вени, аби не терпіти цих страждань. Тоді приїжджає пожежна машина і поливає цю розпечену банку. Піднімається пар ледь не до небес, і 15 хвилин відчуваєш блаженство. Але через 15 хвилин банка нагрівається знову. І так 12 годин. Потім в дорогу і ти, немов собака, ловиш вітерець з ледь відчиненого віконечка кожною своєю клітинкою. З тебе сходить 7 потів і буквально бачиш як худнеш. Як виступають ребра і вилиці від стресу, нервів і подальшої невизначеності. Прокляті 4 дні все не закінчуються...

....12 павуків у залізній банці на температурі 45 градусів продовжують свій шлях....

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги