УкрРус

Стіна, як найбільший страх сучаної людини

В рамках "Культурно-освітньої академії" 30 українців відправились до Берліну, аби обмінятись досвідом з німецькими колегами. В колективному блозі на "Обозреватель" учасники проекту Goethe-Institut діляться враженнями та новими ідеями. В черговій публікації тернопільська менеджер культури Ірина Вікирчак розповідає про вражаючу історію Берлінської стіни, яку мало хто знає.

Вчора Ґьоте-Інститут влаштував нам день Берлінської стіни.

Від такого спілкування з Берліном історія стає дуже близькою. Ті страшні речі, з якими ми розминулися, як виявилося, всього на 2-3 роки, завжди здавалися набагато дальшими. Що, наприклад, у 85-му підірвали церкву, бо вона стояла на кордоні між Західним і Східним містом і символізувала надію на воз'єднання.

Що у відновленій каплиці на іконостасі Ісус не має обличчя, бо воно пошкодилося під час підривання церкви.

Що люди, мов кроти, місяцями проривали тунелі, ризикували своїм життям і життям своїх дітей, аби втекти за межі території, обгородженої Муром. А штазі, тим часом, копали свій тунель перпендикулярно, щоб перехопити втікачів.

Що солдат, який порушив наказ і переставив дитину через колючий дріт до батьків, сам мусив за хвилю той дріт перескочити і втікати від 17 років в'язниці.

Що станції метро можуть бути "привидами" із замурованими входами та занедбаним простором, а прикордонників також замикали на сторожових постах, щоб не втекли на Захід.

Що стіна була подвійною, і на тих її частинах, що збереглися на згадку, завжди багато квітів в пам'ять про жертв Муру.

Що стіна - стіна матеріальна, міжкультурна, візова, економічна чи яка-небудь інша, коли вона переділяє те, що живе і пульсує - має бути одним із найбільших страхів сучасної людини. І меморіали для того й створені, щоб про це нагадувати.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги