Блог | Прем’єріада. Частина 2
Відчайдушні спроби влади нашкребти потрібну кількість депутатських одиниць для конструювання "нової коаліції", викликають своєю дрімучою відвертістю як подив, так і усмішку, а водночас – роздратування своєю нахабністю та брудними засобами.
Два Гройсмана
Насправді будь-яких натяків на адекватність було мало і раніше. Але з моменту, коли пан Гройсман відчув непереборне бажання отримати посаду прем’єр-міністра, вечір точно "перестав бути томним". Скидається на те, що у політичному просторі зараз існує два Гройсмана: перший залишається головою ВР, а другий вийшов із спікерського тіла та перелетів у світ фантазій, де вже є другою особою в державі. Тому перший Гройсман робить все для задоволення амбіцій другого. А зробити мрію реальною заважає лише "нестача кадрів" для нової коаліції.
Отут і настав момент істини. Віртуальна нова коаліції, яка не то родиться з патологією, не то не родиться, може вмерти так і не народившись, що неминуче призведе до можливого сценарію дострокових виборів.
Отже – глухий кут. З якого сучасна політична "еліта" на чолі з двома Гройсманами намагається вийти звичним для них чином – порушуючи закони та етику, застосовуючи торжища та політичний шантаж. Серед цих засобів вирішення "кадрового питання" виділяються два – клонування та тушкування.
Читайте: Прем’єріада розпочинається!
Клонування: двох битих на двох небитих
Кожен палець, який гіпотетично може тиснути на кнопку "за" хоча б два рази ("за коаліцію" і "за Гройсмана"), без перебільшення, нині є дорожчим навіть за обіцяне #житипоновому. Вихід знайшли. Двох битих за двох небитих, як кажуть. Виперли з ВР двох нелояльних, завівши на заміну двох депутатських клонів (як вони думають), тобто – гарантованих голосів. Цю історію знають усі, але є сенс проаналізувати юридичну складову клонування, бо досі в цьому питанні немає однозначності.
Отже, надвечір 25 березня 2016 року на ХІІ позачерговому з'їзді Партії "Блок Петра Порошенка "Солідарність" (БПП) було ухвалено рішення відібрати депутатські мандати у Миколи Томенка та Єгора Фірсова (які раніше вийшли з парламентської фракції БПП).
Наступного суботнього дня – 26 березня – Центральна виборча комісія із унікальною швидкістю взяла до свого розгляду відповідні документи від БПП (рішення з’їзду №№8-ПД і 9-ПД та витяги із протоколу) щодо позбавлення мандатів М.Томенка і Є.Фірсова.
ЦВК, вірогідно, працювала навіть в ніч з п’ятниці на суботу, бо як інакше пояснити те, що в Центрвиборчкомі було зареєстровано й інше рішення № 7-ПД зазначеного з’їзду БПП про виключення ще 13 кандидатів у народні депутати України на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року з виборчого списку.
Зрозуміло, що у цих умовах оперативно спрацював і Апарат Верховної Ради України: вже в понеділок, 28 березня 2016 року, до ЦВК надійшли завірені копії заяв М.Томенка та Є.Фірсова (від 2 лютого та 15 березня, відповідно) про їх вихід зі складу Фракції БПП у парламенті, а також витяги зі стенограм пленарних засідань, на яких було оголошено зазначені заяви. Все відбувалося в один і той самий день, коли Центральною виборчою комісією було прийнято відповідну постанову № 91 щодо припинення повноважень народних депутатів М.Томенка та Є.Фірсова.
Поспішаючи закріпити свій "успіх" у цій справі, Центрвиборчкомом іншою постановою № 92 від 28 березня цього року постановив замістити їх місця в парламенті, зареєструвавши інших осіб народними депутатами. Про що на наступний день (29 березня) урочисто і офіційно оголосив на пленарному засіданні спікер парламенту В.Гройсман.
Показово, що і Томенко, і Фірсов відразу після рішення з’їзду БПП, ще надвечір 25 березня, публічно заявили, що мають намір оскаржити це рішення в суді. Але ЦВК у понеділок, фактично позбавивши їх права на звернення до суду, приймає відповідне рішення. При цьому ані Томенко, ані Фірсов ще і до сьогодні не мають можливості ознайомитися з рішенням з'їзду.
У БПП виправдовують позбавлення мандатів положеннями пункту 2 частини другої статті 81 Конституції України, а також рішенням Конституційного Суду від 25 червня 2008 року (№ 12-рп/2008) де, зацитуємо: "… До законодавчого врегулювання вимог пункту 6 частини другої, частини шостої статті 81 Конституції України, згідно з якими вищий керівний орган політичної партії (виборчого блоку політичних партій) приймає рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України, питання дострокового припинення повноважень народного депутата України повинні вирішуватися виходячи з положень частини третьої статті 8 Конституції України (пряма дія конституційних норм) та відповідних положень чинного законодавства. Обов’язковими елементами для припинення повноважень народного депутата України є наявність хоча б однієї підстави, передбаченої частиною шостою статті 81 Конституції України, та рішення вищого керівного органу цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій)".
При цьому дивна річ, – ньюзмейкери від БПП (Ю.Луценко, І.Вінник та інші) толком і норм Основного Закону не знають, бо увесь час плутають, що там, в якому обсязі і де написано у тій Конституції.
Нашкрябуючи потрібну кількість голосів, усі задіяні в процесі явно маніпулюють позиціями! Бо ні БПП, ні ЦВК, ні ВРУ навіть і не згадують, що 6 квітня 2010 року було прийнято інше рішення Конституційного Суду (№ 11-рп/2010), де зазначається: "…Представництво народними депутатами України Українського народу у Верховній Раді України, прийняття рішень парламентом лише шляхом особистого голосування народних депутатів України (частини друга, третя статті 84 Конституції України), виконання народними депутатами України своїх обов'язків в інтересах усіх співвітчизників (частина третя статті 79 Конституції України) та відсутність у частині другій статті 81 Конституції України положень про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі виключення його зі складу депутатської фракції - все це вказує на всенародний характер представництва народних депутатів України у Верховній Раді України та наявність у них мандата на вільне його здійснення".
Таким чином у питанні так званого імперативного мандата маємо дві, як це трапляється останніми роками, взаємовиключні позиції КСУ: у 2008 році КСУ орієнтований на застосування так званого "імперативного партійного мандата", а у 2010 році цей же Суд – безпосередньо визнав існування "вільного депутатського мандата".
Для маніпуляцій теперішньої влади потрібні обидві. Спершу, коли "вчора" влада припиняла повноваження народних депутатів України достроково, їй потрібен імперативний мандат, ґрунтуючись на рішенні КСУ № 12-рп/2008, як це було 25 - 28 березня цього року. А тепер, коли БПП скуповує чи у інший спосіб залучає "тушок" – взяли на знамено інше – № 11-рп/2010, яке визнає в Україні вільний мандат народного депутата.
Уся ця ситуація показує дно реальної української політики, безпринципність, відсутність політичної культури і правосвідомості керманичів від політики. Це діагноз.
Латентні "імперативщики"
Щоправда цей діагноз – не єдиний нюанс, який ставить під сумнів конституційність та законність рішення БПП і Центрвиборчкому. Ходять чутки, що на самому з'їзді перед прийняттям цього рішення були ухвалені зміни до статуту партії. Ці зміни звичайно не встигли зареєструвати в органах юстиції як формалізовані зміни, як і належить відповідно до Закону України "Про політичні партії". Тобто нардепів у президентській політичній силі звільняли за неформалізованою, не те що законом процедурою, а й навіть не за власним Статутом партії – на підставі неіснуючих положень Статуту приймалося це історичне рішення про дострокове припинення повноважень депутатів М.Томенка і Є.Фірсова.
Парадокс, трагікомізм ситуації на грані політичної шизофренії, як назвав це Віктор Чумак, полягає в тому, що на цьому ж з’їзді БПП вирішив звернутися до Європейської народної партії щодо надання їй статусу спостерігача в ЄНП. Нікому на заритому з’їзді БПП не спало на думку згадати, що президент П.Порошенко і поки що спікер В.Гройсман на увесь світ кричать про Європейську Асоціацію і безвізовий режим України, і що для здійснення цієї мети, так само, як і для омріяного спостерігача при ЄНП, потрібно сповідувати європейські цінності, насправді, на ділі, а не на словах. Бо ЄНП, розглядаючи прохання про вступ, буде аналізувати реальні справи. А придивившись до усього цього, не захоче бруднити рук та власний авторитет.
Тому, попри те, що за 12 років існування квазі імперативного партійного депутатського мандата в Україні не змогли ні вилучити відповідні положення з Конституції, ні прийняти відповідного закону, як це передбачено у самому Основному Законі нині, БПП, як президентська, проєвропейська політична сила мала б проявити приклад політичної і правової культури, своє справжнє сповідування принципів і стандартів європейської демократії і утриматися від таких згубних, з точки зору внутрішньої та зовнішньої політики, рішень (застосовувати імперативний мандат) та кроків (збирати "тушок" до коаліції).
Не утримались.
Європейські цінності "по новому"
Проте міжнародні стандарти та рекомендації впливових європейських інституцій констатують, що застосування імперативного мандата є неприйнятним у демократичній державі.
Зокрема, у трьох резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи (№1755(2010) від 4.10.2010 р.; № 1549(2007) від 19.05.2007 р.; №1466(2005) від 5.10.2005 р.) підтверджується переконання, що імперативний мандат, запроваджений конституційними змінами 2004 року в Україні, суперечить європейським демократичним стандартам, та настійливо рекомендується вилучити відповідні конституційні положення, а також подібні положення з загального законодавства.
У свою чергу Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) також неодноразово висловлювала свою негативну оцінку існуванню в Україні імперативного мандата (зокрема, у висновку CDL-AD(2005)015 від 13 червня 2005 року та CDL-AD(2007)031 від 22 жовтня 2007 року).
Найбільш чітко і однозначно сформульована позиція стосовно України у висновку Комісії CDL-AD(2003)19 від 15 грудня 2003 року: "… Прив'язка мандата народного депутата до членства в парламентській фракції партії або блоку партій порушує незалежність депутатів, з огляду на те, що члени парламенту повинні представляти народ, а не свої партії. Більш того, така норма може поставити партії над виборцями, які самі не мають можливості скасувати парламентський мандат, яким депутат наділяється на виборах".
Більш того, Венеційська комісія, відображаючи позицію Європейського Союзу, у Доповіді "Про імперативний мандат і аналогічну практику" від 16 червня 2009 році CDL-AD(2009)027 констатувала, що жодна європейська країна, окрім України, не передбачає імперативного мандата. У наші дні імперативний мандат застосовується в Північній Кореї, Китаї та на Кубі.
Треба зауважити, що і до Конституції України, якою при вирішенні таких болючих та руйнівних ціннісних питань українського парламентаризму у складні кризові часи треба підходити не лінійно, а користуватися її і духом, і буквою! Системно і комплексно застосовуючи її норми. Адже попри те, що дійсно у статті 81 Основного Закону запроваджена підстава дострокового припинення повноважень народного депутата України, така як "невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції", є, до прикладу, стаття 79 Конституції, в якій міститься текст присяги народного депутата на вірність Україні! Не БПП, не Ю.Луценку, не В.Гройсману чи їм усім разом взятим, а державі Україні і її народу! От це та цінність, на якій наполягають і ПАРЄ, і Венеційська комісія, і Європейська народна партія. Більше того, стаття 71 Конституції України, одним із ключових принципів виборів, встановлює принцип вільного волевиявлення. Це те волевиявлення народу, яке лежить в основі вільного депутатського мандата, як європейського стандарту демократії.
Хоч тушкою, хоч опудалом!
Зрозуміло, що лише клонуванням проблеми кількісної нестачі клубу прихильників кар’єрного росту пана Гройсмана, вирішити неможливо. Тому, очевидно, користуючись іншим рішенням КСУ № 11-рп/2010, на цей підводний човен почали збирати "тушок". Справа у тім, що номінально, за даними сайту парламенту, станом на ранок 31 березня фракції БПП та "Народний фронт" разом налічували 220 депутатів, які потенційно можуть увійти в коаліцію. Зрозуміло, що члени "Батьківщини" в розрахунок вже не беруться, адже виснажливі спроби Гройсмана домовитись (в тому числі і за закритими дверима) із Ю.Тимошенко завершились поразкою: "алчущий" нової посади політичний неофіт так і не спромігся вмовити досвідчену Тимошенко відмовитись від її вимог (таких як продовження мораторію на продаж землі, зниження комунальних тарифів тощо). Бо умови, виставлені "Батьківщиною" в обмін за входження до нової коаліції, фактично суперечать вимогам МВФ, за співпрацю з яким так тримається керівництво БПП та НФ.
Отака "пєчалька". Цій віртуальній новій коаліції не вистачає як мінімум 6 депутатів. Після "клонування" з’їздом БПП двох своїх нових членів, ситуація не змінилася. Тож де їх ще взяти? Судячи по всьому в кращих традиціях "папєрєдніков" сьогодні добирають "тушками". Фактично цей процес розпочався ще вчора. Політичне "прозріння" необхідності вступу до фракції БПП зненацька впало на депутатку обрану за списком "Самопомочі", а за нею сьогодні підтягнулися іще два "отщєпєнцы" все від тієї ж політсили. Тепер виходить, щоб БПП і НФ "сообразіть" коаліцію на двох не вистачає лише 4 депутатів. Тендер оголошено!
Тож будуть іще такого кшталту "прозріння". Принаймні ще у кількох позафракційних депутатів, про що не соромлячись заявив голова фракції БПП Ю.Луценко.
Разом з тим прозріває і суспільство, бо чітко розуміє, що вже на повну котушку повернулися старі засоби та реалії, тільки по-новому – протизаконні та брудні, задоволення політичних амбіцій. "Тушка тушку не обидит" – знову у політичній моді.
Скидається на те, що всі ці рухи, вже далекі від стратегії та тверезого розрахунку, хаотичні та ситуативні, мають на меті лише відтягнути момент остаточного політичного банкрутства, яке неминуче буде. Хід історії не змінити.
Вперед у минуле успішно не рухався ще ніхто.
І теперішня влада не виключення.
