Блог | Пам’ятаючи про героїв…
Сьогодні роковина загибелі наших 49 хлопців, які так і не змогли два роки тому торкнутись рідної, спотвореної російськими найманцями аж до ворожої, Луганської землі.
Лише один постріл "захисника руськоязичних" у транспортний літак і пів сотні українських солдат – навіки пішли у небо, споглядати звідтіля, у тому числі і на наші непереборні дурощі і суєтні копирсання, під гучні, подеколи навіть і правильні та патріотичні гасла.
Саме страшне у цьому реформаторському безладі те, що незважаючи на два роки війни – наші хлопці й досі гинуть.
От і декілька днів тому на передовій загинули бійці "Правого сектору", з чого у тилу зчинився немалий галас, бо ж речник "не врахували" загиблих у військові втрати.
При цьому, одні заявляли про підлість, бо ж зроблено це, немов було з метою демонстрації Заходу щодо відсутності на нашому боці НЗФ, інші, проводячи тактичні аналізи обстановки на шахті "Бутовка", робили висновок, що наша армія, немов й досі не в змозі відмовитись від добровольців, але ж при цьому, жодний з них не поставив питання, чому хлопці з "Правого сектору", які воюють за Україну з перших днів цієї війни і вельми гарно воюють, досі не перебувають в лавах Збройних Сил, чи інших державних збройних формувань.
Читайте: Герои живут, пока мы их помним
А ще можна було задуматись чому, коли хтось з цих героїв гине, а без цього не можливо на війні, якби цього не бажалось самими воюючими, його сім'я, може розраховувати, максимум лише на людську шану, бо ж про жодні виплати, пільги, або соціальні гарантії від держави говорити годі і саме за причини відсутності офіційного перебування бійця у визначених законом військових формуваннях.
От і виходить дурня неймовірна – людина героєм стала! Загинула в бою, державу захищаючи свою, а вона за це в подяку, відхрещується від сина свого, чи доньки, як від байстрюків якихось, виганяючи їх рідних із затишних кабінетів, нічим не компенсуючи їм втрати годувальника, або ж просто батька, сина, сестри чи брата, які, зауважте загинули, захищаючи країну від ворога – що може бути для держави дорожче цого?
Але, це, той рідкий випадок, принаймні у нас, коли справа не у державі і навіть не у "затишних кабінетах" усім остогидлих чиновників. Проблема, в даному випадку, лише в особистій позиції бійців "Правого сектора", які досі не наважились з'єднатись, а ні з армією, через нелюбов до її генералів чи якісь там ще свої особисті міркування, які вони не озвучують, а ні з будь яким іншим військовим формуванням України.
Разом з тим, ця ситуація не зможе тривати безкінечно і все одно приймати рішення прийдеться. Більш того, нашій армії конче потрібні такі бійці, як у "Правому секторі", а їм, вважаю, не завадять соціальні гарантії, та належне грошове утримання від держави, як визнання їх заслуг перед нею.
Хотілось би, щоб це сталось якомога швидше, щоб зарадити вищенаведеним звинуваченням, немов армія не в повному обсязі "озвучила" бойові втрати.
Згадаємо, нещодавно держава офіційно запросили усі добровольчі батальйони, а їх було багато більше, а ніж лише "Правий сектор", які повстали на захист вітчизни від російського окупанта – легалізуватись.
Більш того, ця пропозиція, у свій час викликала майже розкол у згаданому "Правому секторі", але не зважаючи на це, частка його бійців, все ж перейшла на службу до армії, а ті хто не захотів, мабуть мають на це свої, можливо й доволі суттєві причини, але ж повторю, це їх власний і свідомий вибір, то ж ні до чого тут розказувати деяким новоспеченим захисникам ситуації, про неспроможність армії відмовитись від добровольців, чи якісь приховування їх від страшного та всюдисущого ока Заходу. Останнє взагалі виглядає якось по-Кісільовськи, бо ж з рівнем розвідки Західних країн приховати від них наявність цілих підрозділів, при повному доступі міжнародних організацій, виглядає вельми примарно.
І хоча, "Правий сектор" був не єдиним добровольчим підрозділом, який від початку війни боронить Україну, на сьогодні він залишився єдиним, що досі не може визначитись із своїм майбутнім, куди йому краще податись, чи то до гарних, чи до розумних.
Безспірним тут лишається лише те, що після 2 років війни наші хлопці й досі гинуть від куль російських окупантів, тому встанемо всі разом на хвилину і мовчки віддамо їм шану.
Усім – і хто 2 дні тому загинув на шахті Бутовка, і хто 2 роки тому – лишився у Луганському небі.
До речі, щодо збитого терористами над Луганським летовищем, під час заходу на посадку нашого Іла у 2014 році, за інформацією російського ресурсу "Сучасна армія" зазначається що: "всього радянська воєнно-транспортна авіація виконала в Афганістані 27 тисяч літако-рейсів (з них 14700 – в умовах протидії ПВО противника). За весь час було втрачено біля 120 літаків з них лише 2 – Іл-76.
Уявляєте, за 10 років тієї масштабної Афганської війни із 120 літаків всього втрачено лише 2 тарнспортника Іл-76. До того ж один з них, у 1979 стикнувся з горою при посадці на аеродромі в Кабулі. Тоді, від нещасного випадку загинуло 44 особи, а другий – у 1984, у тому ж самому Кабулі, при заході на посадку був збитий з ПЗРК "Стріла – 2". Загинуло 5 членів екіпажу.
Так от "Сучасна армія", описуючи тактику душманів зазначає: "улюбленою тактикою моджахедів було – розташувати зенітний комплекс біля радянських авіабаз, і "підловити" літак на зльоті чи посадці".
Саме так "підловили" і нашого Іла, але тепер "російські душмани" – підступно і підло, хоча про що тут говорити, якщо вся затіяна ними війна, брехливо прихована під внутрішній конфлікт, це і є – суцільна підлість і підступність.
Разом з тим, війна багато чого змінила в нашій країні, але ці зміни нажаль все більше негативні, щедро замішані на розрусі, крові та смертях і якщо ми й далі будемо гиркатись між собою, нічого доброго нам від цього не світить.
Маємо второпати, що поки більшість не визріє до необхідності активних дій, а не пасивної критики, ми так і не перейдемо до позитивних змін, так само лише гучно звинувачуючи один одного у всіх бідах, включно із Російською окупацією, вітчизняною корупцією та не бажанням Європи цілуватись з нами в засос, не в змозі водночас визначитись для себе-коханого з головним – куди все ж таки податись до гарних, чи розумних.
