УкрРус

Тріумф трагедії

Загинув Олег Калашников. Особа, щодо якої нелегко знайти в Україні людини, щоб їй бажала добра. І це заслужено. Виходець із колишніх структур державної безпеки, він уособлював у собі найнегідніші кагебешні риси і традиції, за яких з людьми можна було робити все, на що здатна нелюдська і дика фантазія силовиків, над якими немає ніякого стримування і за якими вся неосяжна сила влади – від зброї і до безмежного насилля, тюрем і карцерів. І ніякої відповідальності, навіть найменшого докору совісті, який видавлювали з катів комуністична пропаганда, малогласні тоді ленінські постулати, які дозволяли скарати на смерть хоч би десять чи сто невинних щодо комуністичної диктатури осіб, якщо б хоч одна з них була б винною. А там, де сотні, там можливі і тисячі, і мільйони.

Трагедія Калашникова в тому, що він потрапив трішки не в той час. Не знаю, чому його звільнили з безпекових органів, але переконаний, що однією з головних причин стало те, що він тут з’явився якраз не на часі.

І він гарячково шукав ту нішу, де б його переконання і мало ще реалізовані навички знадобилися у суспільстві та дозволили йому улаштувати своє комфортне життя. Тому й відправився до регіоналів. Його навіть, як українського офіцера, не засмутило, що йде служити не лише до чистих бандитів, злодіїв і ворогів державної безпеки, хоч це й суперечить честі і офіцерському званню. Втім, не будемо докоряти за це. Адже такими виявилися тисячі вояків і навіть мільйони громадян, які у виборах надали переваги саме цим злочинним антидержавним силам. Хоч, як людина, близька до органів державної безпеки, він, на відміну від темних мас, мав більше інформації і міг би зробити об’єктивніші висновки. Та не зробив. Чи навпаки, зробив. Що є характерним для вихованих комунізмом силовиків і правників, які звикли дотримуватися не права, не закону, а сили, і служити їй. Цьому найбільше на той час відповідали Янукович і його команда.

То ж і прихід до неї Калашнікова був цілком закономірним. І спочатку, як для нього, виправданим. Він стає народним депутатом. Та невдовзі й обламується. Причиною стає та ж кадебешна сутність, яка проявляється в конфлікті із журналістами, де Калашніков показує себе цілком природно і звично. Тобто по-кадебешницькі. Б’є, забороняє зйомку і потім, відчувши, що пахне смаженим, спробує відкараскатися від своїх же дій. Все відбувається настільки очевидно, що навіть його рідна сила відмовляється від нього. Калашникова позбавляють депутатського мандата. Тут би й одуматися і пристати до інших, менш одіозних та антинародних сил. Але він не знаходить комфортніших для себе. І повертається. Очолює антинародний спротив, керує тітушками.

Таким він і залишиться в нашій пам’яті. Злим і непримиренним. Але і смерть його не заслуговує схвалення, попри увесь той негатив і нелюбов народну, якої добився за недовге своє політичне життя. Він був убитий біля під’їзду власного дому. Не виключаю можливості, що це зробив хтось із його недоброзичливців, навіть з тих, хто засуджував його антинародну діяльність. Тим більше неправильно. Для засудження і визначення кари в Україні, як в будь-якій цивілізованій державі, є суд. І він заслуговував кари.

Не виключаю в цій ситуації і російського сліду. Адже погодьтеся, що після вбивства Нємцова дуже зручно заявити, що в Україні теж є політичні вбивства. І тим більше (самий шик!) зробити це під час проведення прес-конференції, оголосити і про щойно вбивство журналіста Олеся Бузини, відомого українського противника українства і тому, мабуть, російського симпатика (про цю трагедію повідомлю пізніше). В будь-якому разі противників України в Україні погубити не жаль, якщо це пригодиться для утвердження "русского мира" і дискредитації України в очах світового суспільства

Та в тому, що цього не сталося цивілізовано, є значна провина й держави. З її зволіканнями і неправедністю та бездіяльністю наших слідчих, прокурорських та судових систем. Цілковита безнадія і невіра людей в право і справедливість, штовхає їх на смітникові люстрації, на інші прояви самосудів і непокори, які чим далі, тим більше стають агресивнішими і небезпечнішими для суспільства.

Чим далі, тим більше історія додає нам прикладів правової неправедності, яку в багатьох випадках можна розцінювати, як зразки навіть прямої чи непрямої зради. А це вже торкається і патріотичних почуттів людей, і навіть послуговує виправданням в очах суспільства окремих злочинів, якщо вони скоюються начебто в інтересах суспільства. До чого це може привести?

І щоб страшного не сталося, щоб і саму нинішню владу народ не сприйняв, як ворожу і зрадницьку, їй треба активніше виявляти свою якраз пронародну суть: чи усувати і карати зрадників, чи детально роз’яснювати, що вони такими зрадниками не є. Наприклад, чому росіянину, який в Росії виступав проти путінського режиму і за Україну, українські суди не надають права політичного біженця. Чесно кажучи, вони нам сьогодні здаються такими, що працюють проти України. Або конституційний суд... З відкритої інформації стає зрозумілим, що там засіли злочинці, які допомагали Януковичу у попранні права і гнобленні та обкраданні народу. Чому вони не покарані? І чому взагалі існує цей конституційний суд з народними мільйонами на його утримання, якщо він досі працював лише на прикриття і виправдання злочинних устремлінь наших президентів. І злочинцями треби визнати не лише слуг попереднього режиму, але й тих, хто робив злочини проти народу раніше. І навіть пізніше. Чому, наприклад, досі не зроблено висновків щодо двох попередніх генеральних прокурорів України? Адже те, що просвістіла-втратила України за їхньої пори, щонайменше можна кваліфікувати, як злочинне нереагування на злочини, що теж має переслідуватися.

Доки держава не візьметься за тих, хто допустив і допускає злочини щодо неї й народу, доти в цьому народі з’являтимуться ті, хто на свій розсуд і переконання виявлятиме і каратиме злочинців. А може й не злочинців. І це в будь-якому випадку жахливо. Як жахливо і те, що ситуацією скористаються наші зовнішні недоброзичливці і від нашого імені візьмуться за покарання наших же внутрішніх недоброзичливців з метою дискредитації наших же властей, як самовільників і злочинців. Тим більше, що сміття в Україні немало. І його не жаль нашим ворогам. Навіть, якщо воно засмічує Україну на їхню користь. При такій правовій безпорадності і всепрощенні до злочинців та бандитів-правників інше знайдеться.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги