УкрРус

Ідеологічна диверсія Пінчука проти України

17.4т

Нова "геополітична" публікація Віктора Пінчука, на цей раз в "Українській правді", як променем прожектора висвітлила усю глибинну неукраїнськість та підступність позиції цього космополітичного олігарха, що переростає у справжню ідеологічну диверсію проти України.

Я вже зазначав, що попередня колонка у WSJ насправді адресувалася Дональду Трампу та його команді. І була ледь прихованою спробою Пінчука вгадати, на які "компроміси" з Путіним за рахунок України може піти Трамп, щоб спробувати наперед прислужитися йому. По-суті, це був сигнал про готовність купити "індульгенцію" у Трампа за свою багаторічну (і багатомільйонну) ставку на родину Клінтонів у США навіть ціною фактичної здачі українських національних інтересів та торгівлі суверенітетом і територією України.

Вкрай сумнівно, що ця публікація зрештою виявиться суголосною з реальними намірами та діями нової Адміністрації та допоможе Пінчуку в його "реабілітації" перед новим Президентом США. Думаю, він явно поспішив та знову проколовся у своїх меркантильних розрахунках. Особливо з огляду на останні події в США, зокрема безпрецедентну доповідь розвідувального співтовариства щодо втручання Росії в американські вибори, зміст слухань в комітетах Сенату щодо кандидатур на посади держсекретаря і міністра оборони та ін.

В США очевидно вже сформувався антиросійський консенсус еліт, зокрема щодо неприпустимості "компромісів" з Кремлем, та формуються різнобічні політичні та інституційні запобіжники, щоб не допустити навіть спроб "порозуміння" Трампа з Путіним.

Водночас колонка в WSJ спричинила бурхливу суспільну реакцію, шквал критики та обурення всередині України. Фактично Пінчук в один момент розвінчав увесь свій позірно проєвропейський та прозахідний образ, який він так довго плекав, зокрема за допомогою фінансово затратних щорічних іміджевих заходів таких як Ялтинська Європейська Стратегія та "Український сніданок" в Давосі, до участі в яких він залучав багатьох провідних західних учасників.

Тож "застуканий на гарячому" - захисті власних олігархічних інтересів за рахунок здачі національних, Пінчук тепер здійснює незграбну спробу виправдатися та врятувати обличчя за допомогою своєї нової публікації вже для української публіки. І крутиться в ній наче той вуж на розпеченій сковорідці.

"Аргументи" його виправдань базуються на масі спекуляцій, відвертих пересмикувань, маніпуляцій і просто брехні. По-суті, це безсоромна демагогія і навіть хуцпа (в розумінні "верху цинізму й нахабства, що паралізує опонента"). Не буду вдаватися в її численні деталі, які чудово розвінчують експерти та здравомислячі і патріотичні читачі.

Хочу акцентувати увагу лише на найбільш небезпечному, як на мене, меседжі в цій публікації, що на мою думку рівнозначний фундаментальній ідеологічній диверсії проти України.

Від самого початку Пінчук вибудовує вкрай підступний і нібито логічний ланцюжок, який подає наступним чином (мовою оригіналу):

"Глобальная стратегическая ситуация кардинально меняется… Сам Запад впервые за долгое время подвергается угрозам, потому пересматривает приоритеты… Мы не знаем, как все будет, но точно не так, как прежде. И мы должны готовиться к этому уже сейчас.

Украинский вопрос вполне может стать элементом большой геополитической сделки... Самой большой нашей ошибкой было бы посчитать, что у нас есть гарантии благоприятного исхода… Конечно, мы можем и дальше вести себя с Западом так, будто ничего не изменилось. Но тогда нас перестанут принимать всерьез. А поскольку украинский кризис посреди Европы урегулировать все же нужно, то договариваться об этом будут. Но уже без нас (!)"

Таке поразницьке бачення Пінчук від початку узагальнює і хитро означає терміном "адекватність".

І ближче до завершення публікації він ще раз, щоб закріпити у підсвідомості читача, безапеляційно повторює:

"сейчас нужно думать о том, какой должна быть стратегия нашей страны в новых условиях. Не адаптируемся – договоренности все равно будут заключать, но уже за нашей спиной и за наш счет (!) …

Мечтать без связи с сегодняшней реальностью – можно. Но осуществить мечту без адекватности (!) – нельзя."

Уся ця "адекватність" - в найчистішому вигляді логіка, яку Путін з усіх сил прагне нав’язати Заходу – Європі й США, а також Україні. Що начебто настає нова епоха з новою реальністю, в якій цивілізаційні цінності, принципи і право (та побудований на них порядок) зрештою поступаються силі й грубим інтересам (та відповідно хаосу, що упорядковується лише домовленостями сильних на основі балансу сил та інтересів).

Іншими словами, Пінчук підспудно переконує нас, що в "сьогоднішній реальності" світ Канта програє світу Гоббса, а замість верховенства права, зокрема міжнародного, у кардинально зміненій "глобальній стратегічній ситуації", по-суті, домінуватиме право сили. І сильні світу цього все одно будуть домовлятися, за словами Пінчука, "без нас… за нашою спиною і за наш рахунок". Тож Пінчук наполегливо рекомендує нам всім "адаптуватися" та погоджуватися на болючі "компроміси", бо нібито інакше "українське питання цілком може стати елементом великої геополітичної оборудки" і без усяких "гарантій успішного результату" для України.

А ті, хто відмовляються визнавати ці "нові умови" та хочуть "мріяти без зв’язку з сьогоднішньою реальністю", в розумінні Путіна-Пінчука просто не є "адекватними". Ось так.

У безпрецедентно зухвалій, цинічній та зверхній формі Пінчук нав’язує путінську логіку загально-цивілізаційної поразки, капітуляції і зради. А для України це також логіка національної поразки, капітуляції і зради.

Саме в цьому полягає фундаментальна загроза ідеологічної диверсії Пінчука проти України і в інтересах Путіна. Тільки Пінчук при цьому, на моє переконання глибоко помилково, вважає, що це також в інтересах нової Адміністрації США, яка нібито обов’язково прийме пас від Путіна і почне грати за запропонованими Кремлем правилами.

Через виклик Путіна, міжнародна спільнота дійсно опинилась на роздоріжжі: прийняти світ, що поринув у хаос, де панує право сильного і грубий інтерес, або боротися за цивілізований світ з верховенством права, цінностями і моральним імперативом.

Історія цивілізації, та й останні події у США, вселяють надію, що цивілізація так просто не поступиться.

Який світ очікує нас у ХХІ столітті вирішується також і в Україні, яка силою духу українців опинилась у форпості цієї боротьби. І ніхто нас не здасть, якщо ми не здамося самі. Наша доля, насправді, вирішується не у Вашингтоні, Брюсселі чи Москві, а передусім в серцях, душах і головах мільйонів українців.

В цей час слабкості світових лідерів, переконаний тимчасової, маємо бути сильними самі.

І як на мене, то краще вже бути "неадекватним" в путінській системі координат, ніж моральним нікчемою, капітулянтом і зрадником в системі координат нормальних, цивілізованих людей.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги