УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Александр Мороз
Александр Мороз
Экс-председатель Верховной Рады Украины. Кандидат на выборах президента Украины в 2019 году.

Блог | Продається держава

Продається держава

Намір уряду продати ефективні державні об’єкти, в т.ч. стратегічні – злочин. Не тільки тому, що продаж здійснюватиметься в найневигіднішній для такої справи період, коли майно обезцінюється, а, найперше, тому, що ці об’єкти просто не можна продавати.

Уряд латає сьогоднішні дірки в бюджеті, не думаючи про перспективу. Нікому ні в уряді, ні в різних НДІ, ні в ФДМ не прийшло в голову проаналізувати як працюють приватизовані підприємства, як виконані передприватизаційні зобов’язання нових власників. Востаннє це робилося здається В.Семенюк. Після неї чути лише балачки про інвестиції, інновації тощо, – що могло би випливати з приватизації, але підтвердження цим балачкам немає. Вже давно забута логіка зміни відносин власності, норма Закону про неможливість використовувати кошти від приватизації на бюджетні потреби.

Якщо, скажімо, підприємство рентабельне, люди мають роботу і заробіток, держава одержує доходи в бюджет від прибутку і зарплат, то чому вона має цих джерел позбутися? Ми ж на сотнях і тисячах прикладів переконалися, що власник керується єдиним інтересом – прибутком. Якщо він приватизував рентабельне підприємство, то його турбота про прибуток зводиться спочатку до скорочення невиробничих витрат, звільнення персоналу, до оволодіння механізмами зовнішнього, найперше, ринку, де діє реальна ринкова ціна, а товар поступає уже "звільнений" від внутрідержавних умов, він остаточно (в країні) реалізований посередницькій структурі (самому собі) і з одержаного тут результату робиться розрахунок з працівниками і державою. Далі, до власне ринку товар рухається "чистим" і таким же "чистим" є прибуток власника, котрий ніяк не реєструється в країні, де знаходиться виробництво.

Зрозуміло, що на тривалому шляху товару до кінцевого споживача він перетинає цілу низку перешкод кримінального змісту, що створює загалом тіньову економіку, параметри якої – закрита тема для держави та її влади. Йдеться, загалом про псевдоекономіку, в середовищі якої вже багато літ перебуває Україна.

Якщо умови зовнішнього ринку не дозволяють за згаданою схемою одержувати прибуток в Україні і зверхприбуток за її межами, то підприємство доводиться до банкрутства, припиняє своє існування. Персонал стає безробітним, основні фонди розпродуються, дещо здається на металолом. Власник свої затрати на придбання компенсує, інші звертаються до служб зайнятості та соціальної допомоги.

Конкурентними на світовому ринку лишаються товари сировинної групи (зерно, хімія, енергія, метал…), всі вони відносяться до низьких технологічних переділів, з невисокою часткою оплати праці в собівартості товару. Поглиблення технології, перехід на вищий рівень технологічного переділу обумовлює зростання частини витрат на зарплату. Тому власник не буде займатися вдосконаленням виробництва, бо це йому не вигідно, бо зменшує йому норму прибутку. Власник – ворог НТП. Це закономірність для економік країн, віднесених до періоду периферійного капіталізму.

Не випадково за всі роки незалежності ми не мали жодної передачі на TV про якісь здобутки у виробничій сфері. Бо що показувати? Проїдьте київським Подолом: запилені безлюдні вікна колишніх підприємств (приватизованих!), на кожному перехресті заправки і мийки машин (норма прибутку на бензині дозволяє)…Оце і весь НТП. Український гордий трудівник перетворений в прислугу, козачка (не плутати з "козаком"). Це наслідки приватизації по-українськи. Коли це розпочиналося в 90-х під галас "реформаторів-патріотів", я говорив декому з них: "Читайте програму Бандери. Він користувався Франковими висновками, і тому говорив правильно, – можна приватизувати дрібне виробництво, сферу послуг, але стратегічні виробництва і надра повинні залишатися державними". Чути не хотіли. Не зважали на очевидне: "Ви ж не за незалежність боретеся, боретеся лише проти радянського ладу".

Яскраво це проявилося стосовно колективних господарств на селі, – суб’єктів економіки, найкраще підготованих до переходу на ринкові умови. Їх просто знищили, ліквідувавши тим самим село як основу держави в усіх іпостасях: економічній, демографічній, духовній, культурній, мовній…Розбазаривши всі його цінності, землю в т.ч. Є закони, є Земельний кодекс, є Держкомзем з його повсюдними відгалуженнями. Чиновництву там не гроші треба брати за відвід (і т.п.) земельних ділянок, а контролювати збереження найбільшого ресурсу України. Яка динаміка родючості земель? Хто і де її контролював, карав за виснаження користувачем? Ніде ні звуку, ні дії. "Ростемо ж ми, гей!".

Днями по TV показують Білоцерківський с.г. інститут (тепер університет). Л.Кучма вручає там премії переможцям конкурсу студентських робіт. І говорить при тому приблизно таке:

- Лише аграрна галузь показує позитивну динаміку…[Коли все мертве, а природа пробуджує посів до росту, якийсь результат буде, принаймні порівняно з мертвим. О.М.]. Отже, реформи були правильними. Бажаю успіхів студентам, яких ждуть в аграрній галузі…(ще раз вибачаюсь за неточність цитати, мудрі речі важко запам’ятовуються).

Але де чекають нових фахівців в АПК? Чому ж вони так рвуться за кордон? Де наше, обіцяне "реформаторами", виробництво? Зараза їхньої чуми прокотилася українськими селами і це не можуть не знати слухачі другого президента: і ректор – його сподвижник в злочинних перетвореннях, і викладачі, і студенти…І всі в Україні.

Нам лишилося допродати те, що зосталось і тоді повністю сформується основа того, що прогнозувалось дослідниками в США, – "територія України передбачає кількість населення на 25 мільйонів чоловік…". До цієї межі йдемо швидко, занадто швидко. Якщо така мета у влади, то значить влада у нас не та.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...