Блог | Чому русскіє ненавидять слов’ян
Заради справедливості слід визнати, що русскіє ненавидять не лише слов’ян і це природнє почуття здорової нації у них є сповна обґрунтованим.
Поштовхом до написання цього матеріалу стала інформація, що як стверджує сестра пристреленого окупантами в Криму українського офіцера, він ніколи про росіян не говорив погано: "Це військові, які виконують накази. Але вони не стануть нас убивати".
Читайте: Прогнозы-страшилки российских оппозиционеров выгодны Путину
Що це: патологічний пацифізм людини випадково одягнутої у військову форму, недоліки підготовки у військовому училищі де не пояснили, що в армії усі накази зводяться до одного – убивати ворога, чи може елементи фанатично самовідданої нерозділеної любові до "старшого брата"… ? Перелік варіантів можна продовжити і всі вони можуть бути сприйняті як намагання автора когось образити. А даремно. Автор пробує лише розкрити причини масової дегенерації або перверзії значної частини суспільства. Масової, бо одні погодилися на пропозицію русскіх про коридор для виходу з іловайського котла, а інші довірливо ним спробували скористатися. І навіть після логічної розправи не всі уцілілі військові усвідомили, що вони на війні.
Читайте: Что-то не получается из Путлера Гитлер
Ви можете уявити, щоб Кирпонос домовлявся з Гудеріаном про коридор для виходу військ його фронту з київського котла? Ви можете уявити, щоб Паулюс домовлявся з Ватутіним про коридор для виходу своєї армії зі сталінградського котла? І Кирпонос, і Паулюс знали, що "котли, мішки" створюють для знищення ворога. Тепер знаємо, що "коридори" для виходу з оточення створюють з тією самою метою. І це знання дісталося дорогою ціною.
Читайте: Донецк и Луганск будут украинскими, Россия их не потянет - писатель из РФ
На мій погляд, хоч мудрість і говорить, що історія вчить тому, що вона нічому не вчить, але карає за незнання уроків, визначальним фактором загибелі українських військових є банальне незнання історії. Тож без екскурсу в історію не обійтися, але почнемо з останніх досліджень генетиків.
З кінця XX століття в арсенал популяційної генетики увійшли "однобатьківські" генетичні маркери: що передаються по батьківській лінії маркери нерекомбінуючої частини Y хромосоми (NRY) і що передається по материнській лінії мітохондріальна ДНК (мтДНК). Важлива особливість цих маркерів – відсутність рекомбінації, тобто обміну генетичним матеріалом між батьківською і материнською частинами геному. Тому наявність у ряду індивідів однакового варіанта (гаплотипу) Y хромосоми або мтДНК відображає спорідненість цих індивідів з боку батька або ж по материнській лінії.
Варто відразу зазначити, що ні української, ні русскої, ні польської і навіть слов’янської гаплогрупи вчені досі не виявили. А виявлені гаплогрупи мають умовну прив’язку до тих націй, де вони мають найвищий відсоток поширення.
Вченими Американського товариства генетики людини розроблена карта Західної Євразії. Кольорові діаграми на ній ілюструють, що практично всі нації мають однакових генетичних предків (переважно 4 – 6 гаплогруп) і відрізняються одна від одної лише кількісним співвідношенням цих складових. У русскіх (не росіян!) теж присутні все ті ж гаплогрупи, що і в інших індоєвропейських націях. Тож генетично русскіє є нащадками тих самих батьків та матерів, що і решта мешканців Західної Євразії. Простіше кажучи русскіє є всім індоєвропейцям генетичними родичами. Навіть наявна в них фінська гаплогрупа, яка відсотково нижча аніж у литовців та латишів і є трохи більшою аніж в українців, не робить їх генетично унікальними. Але …
У міфології обох гілок оріїв (аріїв) – індійської та іранської – існує згадка про білі ночі, Полярну зірку в зеніті, вкритий кригою океан. Це свідчить про перебування оріїв на землях споконвічно заселених прафінами. Нащадки прафінів теж зберегли цікаву згадку про часи спільного проживання з оріями. Майже в усіх угро-фінських мовах слово "орій" означає "раб, слуга, батрак" і ця збережена у мові зверхність не є чимось несуттєвим. Відмінні за культурою, мовою, побутом і господарством арійські зайди у середині 2 тис. до н.е. були повністю знищені або вигнані місцевими варварами. Власне прафіни зробили приблизно те ж саме, що напівдикі скотарі орії (благородні) зробили в долині Інду з розвиненою цивілізацією темношкірих дравидів, яких перетворили на пригноблену частину суспільства – касту шудр (недоторканих), а саму цивілізацію практично знищили.
Читайте: Россия готовит шестую "гуманитарную колонну" для Донбасса
Далі доля була менш прихильна до фіно-угрів, котрі свого часу заселяли всю Європу північніше широти річки Прип’ять. Індоєвропейці поступово витіснили їх у мальовничі куточки північно-східної Європи. При цьому були знищені держави піктів на Британських островах та лівів у Прибалтиці. Остання перемога індоєвропейців над угро-фінами була у ліпицькій битві 1216 року. Тоді слов’яни вирішили посадити в Ростово-Суздальську державу угро-фінів свого ставленика. Чотири тисячі новгородців, псковичів і смолян повністю знищили 15-ти тисячне військо угро-фінів втративши вбитими лише 6 воїнів. Фактично було знищено все доросле чоловіче населення тамтешніх угро-фінських племен, яке стало на захист своєї землі від нащадків оріїв-рабів. Вони всі загинули, але не здалися. Таких потрібно поважати і остерігатися. Втечею врятувалися лише двоє: князі Юрій і Ярослав.
Читайте: Российская правозащитница приглашает украинцев устроить флешмоб для граждан России
Такі поразки не забувають. Такі поразки потребують відплати. Вже через декілька десятиліть так званий Алєксандр Нєвскій, син вище згаданого Ярослава, привів до Новгорода військо татаро-монголів. З інтервалом у приблизно 80 років, зазвичай після чергової смертоносної епідемії, русскіє нападали на Новгород, Псков і Смоленськ. Все населення вирізалося і населені пункти заселялися саатєчєствєннікамі. І так декілька разів незважаючи на те, що власне там уже мешкали нащадки раніше поселених саатєчєствєнніков. Згодом літописець засвідчив ситуацію в Новгороді так: "тєпєрь другой нрав, другой дух". Щось подібне відбувається зараз на Донбасі.
Для читача, який у своєму родоводі плутається вже на рівні власних батьків і для якого Голодомор – це щось надумане або чуже, ця інформація є несуттєвою. Серед русскіх теж не багато тих хто знає і шанує своїх предків і свою історію. На то є еліта нації. І як апогей діяльності сучасної русскої еліти є приведення до влади Єльцина і Путіна, котрі є нащадками угро-фінів.
Читайте: Кравчук: Россия довела Донбасс до состояния годов Голодомора
Інший чинник, що суттєво впливає на ставлення русскіх до чужинців – ідеологічний. Байдуже, як називається ця ідеологія: вєлікорусскій шовінізм, рашизм, русскій фашизм, кацапизм чи ще якось, але вона присутня впродовж багатьох століть. Її наслідком є ефективне формування інших світоглядних цінностей у людей, що генетично, як показано на початку статті, є однаковими.
Наведу такий приклад. Переважна більшість українців вважає, що красти це погано. Але це не стосується етнічних українців тієї частини Слобожанщини, яка поки що знаходиться в складі РФ. Там 60 відсотків мешканців вважає, що красти це добре. Сучасна інформація про мешканців Лугандонії теж свідчить про серйозні зміни в їх світогляді, зокрема у традиційно русскому ставленні до всіх нерусскоязиких.
