УкрРус

Хімія почуттів чи хімія життя?

Існує дуже поширена думка, що любов живе 3 роки, за які вона поступово вмирає. Вчені знайшли відповідь на цю ситуацію – це хімія почуттів. Поки діє хімічна реакція – любов живе, закінчилася хімія – любов померла. Чому відбувається саме так? І я замислилася. Стала аналізувати прочитане та побачене, і дійшла до досить неординарних висновків. Особливо мене вразила хімія почуттів, описана у книзі Е. Єлінек "Піаністка", за яку автору дали Нобелівську премію. У ній автор показала, як секс розчавив любов і спопелив усі почуття. Цю саму проблему детально описав Л. Толстой у "Крейцеровій сонаті", яку б я поставила на 100 пунктів вище за "Піаністку" Е.Єлінек, але премію дали останній. Однак і та, й інша книги, а також сотні інших прочитаних книг, побачених фільмів та пережитого реального життя свого та чужого примушують замислюватися, ставлячи собі різноманітні запитання, які можна об’єднати в одне головне: "Чому так відбувається?" і "Чи це хімія лише почуттів любові чи це хімія усього життя?". І ось я прийшла до яких висновків.

З усього очевидно, що хімія не тільки заводить та знищує любов, але хімія визначає усе життя людини, формуючи так чи інакше її натуру. Можливо, саме хімія і є базою цієї натури? Я навіть зрозуміла, як формуються ці процеси та керують людською натурою. Так, на мою думку, під впливом хімії відбувається мутація в мозку, а оскільки сексуальні відносини – це не що інше, як фізіологічні процеси, то саме під впливом цих процесів і проходять хімічні реакції. Романтично-платонічні почуття також викликають хімічні реакції, але вони зовсім не ті, поки туди не вмішується тіло, а з ним фізіологія.

Оскільки людські істоти різні, тому у них ці реакції проходять по-різному і по-різному впливають на мозок, а від цього і на поведінку людей. Спершу це залежить від статі людей, і у кожній статі діє усе по-різному. Якщо брати хімію почуттів із "Крейцерової сонати" Л. Толстого, то там квінтесенцією руйнації почуттів є проста риса усього існуючого в природі – це егоїзм. І найбільше він проявляється саме в сексуальних, тобто фізіологічних, відносинах. А фізіологія – це не що інше, як хімія, яку описують, зокрема і Л.Толстой, і Е.Єлінек, показавши владу сильної статі над слабкою, коли перший насолоджується цією владою, а другий страждає від приниження від такої "влади". Із-за цього відбувається мутація романтичних почуттів, коли наче б то любов ні з того, ні з сього перетворюється у ненависть. Причому, найчастіше ненависть виникає у сильного до слабшого, тобто до його жертви. Тут хімія призводить до того, що місце любові займає почуття влади, які породжуються мутацією почуттів. У той час на фоні перетворень сильнішого у слабших проходять дещо інші хімічні реакції, які часто дають їм (слабким) відчуття приниження і, якщо вони не гинуть у прямому сенсі від влади сильніших, то або скочуються у алкоголізм, наркоманію, проституцію та інші страшні "ями" життя. Ті ж, що мають силу духу, тікають від сильних у самотність, а деякі навіть кінчають з цим життям через самогубство. Правда, є ситуації, коли сильні натикаються на відсіч, тобто на не менш сильних, тоді починається війна не на життя, а на смерть. Прикладом можуть служити такі фільми, як "Війна сім'ї Роуз", та ж "Крейцерова соната", "Спати с ворогом", "Горькая луна".

Ми знаємо, що буває й інакше, є ж пари, які задоволені своїми почуттями. У якоїсь невеликої частини людей такі почуття зберігаються все життя, але я таких людей у своєму житті ніколи не зустрічала. В усіх любов вмерла дуже швидко і дуже трагічно. Але ж кажуть, що таке буває. Очевидно, якщо і фізіологія, і хімія базуються на генах, які задають будь-яку істоту чи навіть рослину, то саме від цих генів і залежить поведінка тієї чи іншої істоти. Можливо, одні гени породжують одні хімічні процеси, а інші – інші процеси? Таким людям дуже пощастило, вони знайшли свої половинки, і тому ніхто нікому не приносить болі. Однак у більшості випадків під дією хімії усе руйнується. І цьому виною є людська істота.

Дуже цікавий приклад цього підтверджує Клінкер Фрідріх Максиміліан (1752-1831) у своїй книзі "Фауст". Все, що я вище сказала під впливом цієї книги інтерпретується ще інакше: через релігійні атрибути і головного її персонажа Диявола, який показує Фаусту усю "мерзость человеческой особи". Автор підкреслює, що " … более мерзких существ, чем человек, в мире ничего не существует". А стосовно сексу, то так і заявляє: "Сладострастие убило в нем добрые его порывы", перетворивши у чудовисько. Крім того, тут же він пише, що так влаштований світ, що одні мають бути жертвами інших, і це починається із зачаття. Прямо про зайчиків і вовків: одні народжуються для того, щоб бути з’їденими, а інші – щоб їх їсти.

І ця мерзота проявляється в усьому, не тільки у сексі, а в усьому житті. А оскільки мерзота в усьому, то вона також, очевидно, виникає як результат хімічних процесів. Дуже запам’ятався уривок із цієї книги, як один дворянин мав багатство і одну дочку, і любив її дуже сильно. Їй було 16 років, і от Диявол і каже Фаусту, що цей дворянин лицемір, оскільки найбільше у світі він любить зовсім не дочку (це він показує оточуючим, як він її любить), найбільше ж у світі він любить золото, і труситься за ним: чим більше золота, тим краще. Фауст не повірив. Тоді диявол закинув золотий гачок, щоб піймати дворянина, і все більше і більше на той гачок нанизував золота (обіцяв за дочку, яку той мав продати Фаусту), і все, прийшла критична межа, і той погодився, і продав дочку, яка пішла на панель задля задоволення батька. От, я собі й думаю, що ж діяло у мозку того дворянина? Та ж сама хімія, тільки тут хімія мала якісь інші процеси, процеси для отримання ще більше золота.

Пішли вони далі і куди не зайдуть кругом пекло, коли вбиваються рідні за те, хто буде правити імперією; деякі багаті п’ють кров маленьких діток, щоб подовжити своє життя, а бідняки продають їм для цього своїх діток. І тут же йдуть з цими грошима у шинок і, пропиваючи гроші, говорять між собою, що напившись вони ще більше зроблять дітей задля грошей. І радіють, що добре, що хазяїн їх дітей зараз заб’є і вип’є їхню кров, раз все рівно вони їх роблять на муку, то чим раніше ці дітки умруть, тим їм буде краще. І, очевидно, усі ці речі, що виникають у мозку людей, формує хімія. Адже звідкись беруться такі думки, а раз почуття – це також думки, і учені винайшли, що їх формують хімічні процеси, то, очевидно, все інше вони формують також. І от виникає цілком справедливий висновок: усі пристрасті (чи любовні, чи якісь зовсім інші) та відповідна поведінка людини на їх основі – усе це просто хімія. Крім того, ці процеси так чи інакше коригуються суспільством, у якому живе індивід. А суспільство теж визначається цими процесами, оскільки ним управляють ті чи інші особистості, які мають свої гени (хімію і фізіологію): чи це диктатори, які формують країну тоталітаризму; чи це нормальні політики, які створюють демократичну країну, якою управляють її громадяни.

Все виказане приводить до кількох висновків. По-перше, існує не просто хімія почуттів, а існує хімія усього життя. По-друге, хімія не тільки заводить та знищує любов, але хімія визначає усе життя людини, формуючи так чи інакше її натуру. По-третє, саме хімія на основі генів і є базою цієї натури.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги