УкрРус

Чудеса мобілізації

Скаржаться, що не вдається мобілізація. Що з кожною новою хвилею все важче і важче знайти бажаючих служити. Цікаво, а наші керівники хоча б приблизно знають, як саме вона відбувається? Про те, що молодих хлопців, як звірів, виловлюють просто на вулицях, роблять облави в супермаркетах, встановлюють пікети під підприємствами і офісами?

Та що там пікети? Те, що здавалося тупим російським фейком – що людей виловлюють прямо в поїздах, щоб відправити в Нацгвардію, – стало реальністю – недавно Інтернет облетіло відео, де повістки вручали прямо в поїзді Київ-Ужгород. І якщо рік тому ми з цього тільки сміялися, вважаючи росіян тупими, то тепер проти волі доведеться визнати, що в оцінці нашої влади вони не помилилися.

Бо напевно в 21-ст. вже не треба пояснювати, що не можна людей виловлювати просто на вулицях, як диких собак, що громадянин, навіть якщо це – молодий хлопець, теж має свої права. В тім числі – право не вмирати тому, що комусь цього так захотілося.

Не кажучи вже про те, що ми на Майдані за європейські цінності ніби як стояли, які щось там про повагу до іншої особистості кажуть. Про захист її честі і гідності, про її непорушне право на життя і свободу. Що вже більш як півстоліття записано в Конвенції прав і свобод людини, ратифікованій, до речі, ще Верховною Радою колишньої УРСР. Не дійшло тоді, не доходить і зараз.

Посилаються на війну. Виправдовуються тим, що повістки, нібито, можна вручати де завгодно. Можна, звичайно, але для цього: а) це має бути саме повістка, а не оповіщення, як про це нам розказують. Тобто прізвище мобілізованого там має бути вписаним наперед, а не писатися на коліні прямо в автобусі; б) людина, якій вручається повістка, має бути ідентифікованою. Тобто ті, хто вручають повістку, мають переконатися, що це саме вона.

А зробити це можна лише у двох місцях – або у неї вдома, або – на робочому місці. Закону, який би зобов’язував нас постійно носити документи при собі і пред’являти їх на першу вимогу, в нас немає. А військовий стан не оголошено. Ба, більше того, навіть зупинити чи затримати людину на вулиці в мирний час, якщо вона не порушує громадський порядок, не можна.

І були б ми дійсно європейською державою, за таке-от воєнкоми на такі би суми влетіли, що мало б не здалося! Однак легко говорити про європейські цінності стоячи на трибуні Майдану, особливо коли відчуваєш, що омріяна влада ось-ось – тоді можна що завгодно пообіцяти: і нову бруківку за власний кошт, і омріяну кулю собі в голову.

Але важко хоча б позірно дотримуватися цих цінностей тоді, коли нарешті отримуєш бажану посаду. Тут без варіантів – безжальний Ктулху пожирає мозок і совість кожного чиновника всього за півроку. Іноді ще швидше – за перших кілька днів, до першого власноручного підпису на урядовому папірчику.

І таке робиться по всій країні – на заході і на сході. Ось тут ми дійсно – "Єдина країна"!

Однак схоже на те, що Тернопільський міський військкомат вирішив відзначитися навіть на цьому фоні. "Соупадєніє?" – запитав би Кисельов. І сам би собі відповів: "Нє думаю!". Хоча – може й справді? Може просто співпало?

А може й ні – цілеспрямована спроба знищити бажання йти воювати саме в тих регіонах, які традиційно є більш патріотичними, ой як вигідна нашому північному сусіду! І якщо й не він це придумав, то принаймі ..ну явно не сумує з цього приводу.

Адже про те, як проходить призов на Тернопільщині, писалося вже давно. Але навіть це не зупинило комісарів. Їм, як в сталінські часи – план давай! А за останні дні вони встигли відзначитися ще двічі.

Про один з цих випадків розказали всій країні – в списки ухилянтів від військової служби внесли чоловіка, який давно вже на фронті. Хоча військові комісари і далі "морозяться" – кажуть, що це нормально.

Може й так, може й справді це ще нормально, бо інша історія, що сталася вчора, перевершила навіть цей маразм – повістку принесли …загиблому ще рік тому хлопцю. Про це повідомила на своїй сторінці у Фейсбуці його вдова, Христина Юркевич.

Ось, помилуйтеся:

Як це назвати – інакше як хамством і неповагою? Хіба що – верхом цинізму! Невже так важко всіх загиблих хоча би від одного тільки Тернополя вивчити напам’ять? Їх ще не так багато – всього 10 чоловік! Хоча б на це в наших комісарів могло би вистачити часу і терпіння!!? Ні? Чи їх вистачає тільки на те, щоб полювати на людей просто на вулицях?

Ну звичайно ж – це запитання більше нашому Головнокомандуючому, ніж самим комісарам. Як він їх привчив, так вони і роблять. До того ж запитання, безперечно, риторичне. А все ж? Він ще довго буде тримати на посадах таких-от недолугих офіцерів? Особливо тих з них, які самі воювати не хочуть, а чужих дітей без розбору на смерть посилають?

Чи може давно вже пора навести порядок в цій сфері? Вже за рік часу можна було, ні? Чи як він там нам обіцяв на виборах? "Оберіть мене – війни не буде?"

Ну і ще одне, теж риторичне запитання. В когось ще є запитання з того приводу, чому всього за рік часу українці з добровольців перетворилися в ухилянтів? Хто захоче йти служити, якщо повістки вручають усім, без розбору? Навіть тим, хто до цього не має ні найменших здібностей, як-от артистам драмтеатру?

Хоча ні, вибачте, напевно все-таки "з розбором" – бо чомусь депутатські діти і діти бізнесменів служити й далі не йдуть – як не йшли вони туди і до Майдану, і до війни. А прості люди, так виходить, по два рази вмирати мусять. Пішов, відслужив, помер! Полежав півроку-рік в домовині – і знову отримав повістку, знову марш вмирати!

Сумно все це… Не кажу вже про те, що військкомати не те, що кожного загиблого мали б поіменно знати, але й його родиною мали б опікуватися. Бо поки що це роблять лише психологи-волонтери – своїм коштом, у свій вільний час і часто всупереч усім зусиллям військових. Але нехай – можливо останнє й добре, бо все, до чого торкається наша держава, зазвичай дуже швидко гине.. А так – хоча б якась допомога є!

І ще, наостанок – щоб люди не уникали мобілізації, вони мають бути впевненими, що в них є хоч якийсь шанс повернутися додому живим. І, бажано, неушкодженим. А для цього має бути зміненою сама структура армії. В армії США сержант на полі бою – і Бог, і Цар – він ніколи не поведе своїх солдатів на вірну смерть.

І до останнього буде робити все, від нього залежне, щоб вони вижили і повернулися додому живими й неушкодженими. Є такі командири і в нас. Але в нас це швидше виняток, ніж правило. Бо загальна структура управління українською армією залишилася незмінною – такою, якою вона була в часи Сталіна-НКВД.

Ви можете отримати безглуздий наказ, ви можете розуміти всю його безглуздість, по Вас будуть стріляти "Градами" і "Ураганами", але відступити Ви не маєте права ні на крок. Навіть – щоб просто перечекати обстріл.

Ви можете померти, але Ви зобов’язані виконати наказ – ось логіка сталінської армії. Такою вона і залишилася. І не доходить нашим генералам, що хороший солдат – то живий солдат, не мертвий. Бо живий ще може воювати далі. А мертвий – вже ні!

Не розуміють цього ні вони, ні наш Головнокомандуючий. Або ще гірше – роблять вигляд, що не розуміють. І якщо друге – то це вже зовсім страшно. Бо говорить про те, що нічого не змінилося в нашій державі.

Нічого, крім цієї неоголошеної війни з Росією.

Якої, як нас переконують, ніби й немає…

А мобілізація є…

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги