УкрРус

Як українізувати окупований Донбас

Читати українською

Ми не зможемо жити із окупованим нині Донбасом так, як раніше. Чашка тріснула і якби її не склеювали, вона вже не буде такою, як раніше. Інша справа, що нічого не є вічного: Україна змінюється, Європа змінюється і світ теж. В контексті таких змін Україна теж буде не такою, як раніше.

Але залишається декілька питань, які повисли у повітрі. Однією із основних причин, чому так сталося на Донбасі, є певний інфантилізм, принаймні, тої частини українського суспільства на сході, котре саме не хотіло вирішувати своєї долі. Що я маю на увазі під цим?

Коли натовп людей кричав "Путін, введи войска" або "Путин, прийди" - це означало, що вони не хотіли самі формувати свою долю, свій шлях у майбутнє. Або були не здатними до цього чи не навченими. Це мислення постсовєтської людини, за яку все вирішує великий Сталін. Це глибоко патріархальне суспільство, де все за Ореулом вирішує Старший Брат. Тому й живуть на скотофермі. Чим і стає сьогодні окупована частина Донбасу.

Але інша частина суспільства дозріла до того, щоб самим творити своє майбутнє. Це та частина України, яка вистояла і консолідувалася за ці два роки. Вона більш доросла і відповідальна.

Чи подорослішали ті, хто залишився на окупованій території? Чи реалізувалися їхні "мєчти"? Інколи це риторичне запитання.

Частина тамтешнього суспільства свій інфантилізм виправдовує тим, що мовляв, ми люди або малі, або незначущі, або старі, пенсіонери, ми нічого не вирішуємо, нас ніхто не послухає і наш голос не буде почутий. Але це ж втеча від самих себе і тих запитань, які поставило життя. Це те саме, про що я говорив попередньо.

А коли у майбутньому ми будемо укладати нові стосунки із Донбасом, то постане питання "а ви самі хочете творити з нами своє майбутнє чи ні? І чи здатні ви взагалі творити майбутнє, чи хочете знову сісти нам на шию і звісити ніжки?". З Росією не вдалося, то тепер хочете це зробити з Україною?

Якщо хтось не захоче мати спільного майбутнього з Україною - то це розв’язує донецький вузол в один спосіб. Тобто - до побачення. Я не впевнений, що суспільство у черговий раз захоче повісити собі на шию Донбас, "который нас кормит" і далі брести із ним та його олігархами на шиї у невідоме майбутнє. Жителі окупованого Донбасу повинні в першу чергу самі собі дати відповідь на це запитання.

До речі, так само на нього має відповісти й неокупована Україна. А чи хочеми ми далі жити в одному домі з таким Донбасом? Чи готові ми повернути тим, хто спалив український паспорт, українське громадянство? Чи не готові? Або ж вони можуть і далі жити на Донбасі, але не вирішуватимуть долю держави, яку зрадили.

Частина жителів окупованого Донбасу вже дала відповідь. Це ті, хто поїхав із тієї чорної діри, темного тунелю, з якого невідомо чи коли-небудь буде якийсь вихід. Вони поїхали в неокуповану Україну, чи за кордон, чи навіть у Росію. Якусь відповідь вони вже дали. Зробили свій вибір. Тепер справа за іншими.

Якою буде ця відповідь – в такий спосіб і відбуватиметься українізація окупованого Донбасу. Українізація це ж не тільки присутність української мови, культури чи іншої ідентичності. Це ж ще й дорослішання.

Ну і останнє. Все це не стосується суверенітету України і її території. Окупований Донбас є суверенною українською територією і буде повернутий, як і Крим.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги