Блог | Перша річниця Нацполіції: очікування і реальність
Рік тому в Україні з'явилася нова патрульна поліція. Підсумовуючи все зроблене протягом року слід відзначити, що правоохоронна реформа в Україні чи не єдина з анонсованих, справді реалізувалась: і Нацполіція, і МВС визнають, що вона (реформа. – Ред.) діє.
Позитивним є створення нового підрозділу патрульної поліції: їх практика роботи істотно видозмінилась і багато неефективних речей пішли у небуття. Реформувати патрульну поліцію було доволі просто, адже ніяких "надвимог" претендентам не ставили. Щоб створити нових "копів" знадобилось небагато ресурсів, на відміну від тих, які, наприклад треба задіяти для слідчих, оперативних працівників та дільничних інспекторів (наприклад, слідчому необхідна вища юридична освіта).
Серед добрих змін – злиття структури ДАІ і патрульної поліції. Міністерство забрало у ДАІ частину не властивих для них функцій. Мова йде про адміністративні послуги (МРЕО, які раніше займались реєстрацією транспортних засобів, видачею посвідчень водія тощо, перетворили на сервісні центри у складі МВС). Нині правопорушення на дорогах фіксують нові патрульні. Втім їх недостатньо, а тому частина колишніх правоохоронців їм допомагає (відповідно, працює за старими схемами, що впливає на якість роботи). Слід нагадати й про те, що в містах, де патрульної поліції немає, ніхто ДАІ не відміняв донині.
Читайте: "Селфі-поліція" або Чому рівень злочинності зростає
Підбиваючи певні підсумки за рік, варто зазначити, що сам хід реформи зі сторони виглядає досить незрозумілим. Ми неодноразово особисто зустрічались з головою Нацполіції Хатією Деканоідзе і з розмов з нею зрозуміли: якщо у них виникають прогресивні ідеї, то з часом ці плани просто згасають і не реалізовуються. Про таку тенденцію говорить і сама стратегія реформування МВС, яку прийняли ще до нового закону. Якщо її нині відкрити, стає зрозуміло: багато пунктів так і залишилися лише на папері.
Гадаю, реалізацію реформи слід було розпочинати не зі створення патрульної поліції, а з реформування інших підрозділів. Спершу слід було взятися за "ядро" поліції – кримінальну поліцію та органи досудового розслідування (слідчі, оперативні працівники, підрозділи з боротьби з економічною злочинністю, накрозлочинністю тощо). Як на мене, саме там відбуваються найбільш ганебні процеси (катування, корупція тощо). Ці ж підрозділи є найбільш закриті від громадськості і там з часів радянської міліції спотворюються показники ефективності роботи, що викривлює картину злочинності в країні.
Відтак виходить не дуже коректно: навіть якщо патрульний поліцейський затримує правопорушника – він везе його до відділку, діяльність якого регулюється старою нормативною базою. А якщо людина потрапляє до оперативника чи слідчого, її зустрічають старі кадри. Останні часто замість нових патрульних (які юридично "непідковані") заповняють протоколи.
Читайте: "Реформа полиции": похищения, взрывы, убийства
Говорячи про старі кадри у новій поліції слід зауважити, що переатестація в Україні розтягнулася майже на рік і всі цифри, які надають правоохоронці є доволі не зрозумілими і не пояснюють, кого з екс-міліціонерів звільнили остаточно, а кого просто перевели в інший відділ. Ми вивчали це питання і зробили висновок, що лише 15-20% (в Києві 9,5%, Київська область – 12,5%) старих кадрів і справді звільнили. Водночас, в одному з останніх інтерв’ю міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков назвав іншу цифру: 20-30%. В принципі, цей показник не далеко втік від того, що визначили ми, але він все одно дуже низький. Для порівняння зазначу, що кожен новий міністр, який заступав на посаду в МВС і показово заявляв про очищення кадрів, звільняв 5-10% працівників. Тобто, нинішні цифри не дуже й відрізняються від переатестацій попередніх років.
Проблемними нині є адміністративні позови, якими завалили поліцію. Наскільки мені відомо, їх понад 500… і більшість із них поліція програє через недолуге правове обґрунтування. В Законі "Про Національну поліцію" йдеться про те, що вона повинна була тривати 3 місяці від дати підписання закону, але цього не відбулось (вона й донині не завершена). Це тільки один приклад того, як Інструкція №1465 про порядок проведення атестування суперечить Закону. Окрім того, у самій процедурі переатестації знайшли дуже багато недоліків (ведеться неналежне протоколювання, не здійснюється аудіо- та відеозаписи). Безперечно, після того, як на ці недоліки вказали суди, ситуація покращилась (у Нацполіції почали детальніше прописувати дані претендентів та вести облік), але істотно ситуацію це не врятувало. В результаті ми не маємо бажаної кількості звільнених працівників правоохоронних органів. Чому бажаної? А тому, що після Революції Гідності довіра до міліції становила 5 % і суспільство вимагало змін. Зараз же виходить, що менше третини цієї "поганої" міліції залишилась на своїх місцях. Окрім того немає гарантії, що їх кількість не збільшиться, позаяк кожен виграний у суді позов означає відновлення на посаді.
Читайте: Патрульная полиция Украины на пике популярности
Мало що змінилося в поліції за цей рік і на законодавчому рівні: голова Нацполіції нині ніби й здійснює управління, але вона знаходиться у великій залежності від міністра внутрішніх справ. Зокрема, вона не може самостійно видати свою відомчу нормативну базу, ні звільнити керівників поліції без погодження із ним. Натомість в Україні міністр МВС не просто координує роботу, а показує поліції, як їй слід працювати. Та така ситуація не лише у Нацполіції. Аваков координує роботу Нацгвардії, ДСНС, Держприкордонної служби і Державної міграційної служби. Гадаю, це не дуже доречно, позаяк першопочатково у законі такий контроль не передбачався. Аваков повинен представляти інтереси Нацполіції у Кабміні, а не брати участі у їх внутрішніх справах з управління. Водночас практика показує: Аваков з власної ініціативи вирішує більшість питань, якими б мала займатися Хатія.
Серед недоліків і те, що у Національній поліції залишились підрозділи, які здійснюють реєстрацію і перереєстрацію зброї. Гадаю, вони мають бути виведені, передані приватним організаціям власників зброї або ж якомусь іншому органу. Та ж ситуація і з поліцією охорони – вона донині працює. Це не дуже зрозуміла структура, яка фінансується з державного бюджету і водночас укладає цивільно-правові договори з фізичними і юридичними особами (здійснює охорону). Відтак, поліція охорони отримує фінансування з двох джерел.
Підсумовуючи, слід зазначити, що будь-яка якісна зміна вимагає часу, а тому маємо просто чекати. Скільки – невідомо. Втім я переконаний, що всі ці речі можна виправити і вдосконалити. Для цього, насамперед, треба бути більш відкритими до критики та залучати громадськість, як це зазначено у Законі "Про Національну поліцію".
