УкрРус

"Третій шлях" заклятих друзів: як і чому президент рятує прем’єра

Читати українською
  • Арсеній Яценюк
    Арсеній Яценюк
    iamir.info

Шістнадцяте лютого нинішнього року сприймається суспільством і політикумом, як своєрідний Рубікон. Здавалося б – проста конституційна процедура звіту уряду щодо своєї діяльності за минулий рік. А скільки галасу, дитячих істерик, закулісних інтриг! Ситуація доведена до політичної кризи та елементарного абсурду: усі волають про те, що Яценюку пора на заслужений відпочинок, але політики при цьому не наважуються на прості та прозорі кроки для вирішення цієї елементарної, з точки зору процедури, ситуації.

Істерика очікування

Такі механізми передбачені Конституцією, але вони неприйнятні сьогодні для владної верхівки. Бо надто категоричні. А владі потрібно і транш отримати, чинного прем’єр-міністра не втратити. Тобто утнути щось дуже нестандартне.

Саме тому вже кілька місяців парламентарі не можуть зібрати 150 підписів за вотум недовіри уряду. Це при тому, що кожен другий народний обранець на телекамери кляне Кабмін універсальною мантрою: "Ще рік країна Яценюка не витримає!". Але загадковий папірець для підписів бачили хіба що працівники буфету Верховної Ради.

Конструктивного вотуму недовіри не було задіяно і раніше, – навіть тоді, коли ситуація вимагала чіткості: коаліція по факту є чи немає, уряд підтримку більшості в парламенті має чи ні. Маю на увазі події кількамісячної давнини, коли Олег Ляшко оголосив про вихід фракції Радикальної партії з парламентської коаліції. І це можливо запобігло б нинішній кризі. Ситуація почала розхитуватися, а сама ця заява була реальним знаком початку розвитку парламентської кризи, яка стовідсотково мала перетекти у кризу урядову.

Конституція передбачає у разі виходу з коаліції однієї із фракцій процедуру конструктивного вотуму недовіри уряду. Конструктивного тому, що він дає можливість, між іншим, підтвердити наявність коаліції, а значить і повної легітимності сформованого нею уряду. З точки зору політичної доцільності це треба робити навіть тоді, коли в коаліції після виходу однієї із фракцій залишається кількість депутатів, що перевищує половину від конституційного складу ВР. Однак у коаліційній угоді вирішили це на свій "містечковий" смак – при усіх "політичних відпливах" коаліція залишається. Таке правило заклали. Яку формулу застосували, такий чистий математичний розрахунок і отримали. За формальними ознаками коаліція начебто була збережена. І вотум конструктивної недовіри або свідомо, або через "авось" не провели. Але політика і право – це ж не просто арифметика, а речі набагато складніші.

Пружина політичної кризи почала розкручуватись. Але ситуація могла б не дійти до сьогоднішньої точки кипіння, якщо б влада діяла за Конституцією.

Небажання ж застосовувати елементарні конституційні норми призвело до істеричного очікування 16-го лютого.

Між красою та розумом

Власне, на перший погляд, результатом завтрашнього дійства мали би бути лише два варіанти розвитку подій. Або Рада не затвердить звіт уряду, що має тягнути за собою вотум недовіри і відставку всього Кабміну, або схвалить і благословить Арсенія Петровича на подальші "реформи". Але це тільки на перший погляд. Насправді владі потрібен хворобливий компроміс у вигляді "переформатування Кабміну" із збереженням його нинішнього очільника. Навіть при тому, що робота уряду буде визнана незадовільною. Тобто третій варіант цілком можливий.

Бо перший варіант – вотум недовіри – це вірогідний вихід із коаліції смертельно ображеного Народного фронту, що означає позачергові вибори до ВР. А їх бояться і президентська, і прем’єрська команди. Зважаючи на партійні рейтинги БПП та НФ і рівень популярності лідерів цих партій, наступні вибори можуть стати для них справжньою катастрофою. А своїх наступників вони поки не підготували. Крім того, неприйнятність вотуму недовіри для влади полягає ще й у тому, що після відставки частина міністрів почне злив компромату на усіх і уся – деякі з них вже озвучили такі наміри або навіть почали відвертий політичний шантаж. А корупційні скандали навіть без цих "шантажистів" є постійним фоном, у якому живе влада. "Таємниці" ж, вийняті із шухляд колишніми урядовцями, стовідсотково переповнять і без того заповнене під горло сховище корупційних скандалів. Європа і Америка того не зрозуміють. І грошей більше не дадуть.

До речі, як не парадоксально, але саме західні партнери України добряче доклались до того, аби влада впала у сьогоднішній ступор, поставивши, наприклад, умовою для отримання чергового траншу МВФ – стабільність влади і боротьбу з корупцією. І так вже півроку не дають того траншу. Наївні. Вони навіть не уявляють, що поставили завдання, яке апріорі не може бути виконано нинішньою владою. Бо саме корупційні схеми і є тим явищем, яке цементує владу. Ніщо так не об’єднує, як кругова порука, наявність спільних "схем", а значить – взаємного компромату…

Другий варіант – затвердження звіту уряду – також не вихід. Політично смертельно. Бо пустити у подальше плавання сьогоднішній "реформаторський" корабель – це фактично плюнути у вічі 90-відсоткам населення.

Таким чином навіть залишки президентського рейтингу розтануть миттєво. Якщо ж врахувати, що внутрішні вороги (які є і в коаліції, до речі), не сплять, то розхитування ситуації триватиме до того стану, коли знов-таки умови для оголошення дострокових виборів стануть цілком переконливими. При цьому, правда, градус суспільного невдоволення виросте в рази.

Тобто результат у обох конституційно можливих випадках майже ідентичний – поганий і дуже поганий. Хіба що другий законсервує ситуацію на пару-трійку місяців.

Отже, владі потрібен таки "третій шлях". Виглядає він, як спроба демонстрації краси за відсутності розуму. Тобто звіт уряду таки прийнятий не буде. При цьому Арсенія Петровича пожурять, але залишать. Щоб "виправлявся". Працював зі старою командою, але по-новому. І дадуть йому декілька нових міністрів. Трішки побавляться у квотний розподіл посад, погризуться за повноваження, пожурять за "дзвінки другу" в уряді – справа звична і для багатьох навіть приємна. Видимість коаліції буде збережена. Залишиться ще зімітувати "новий етап" боротьби з корупцією.

Але такий хитрий пасьянс можливий лише за умови недотримання Основного Закону. Конституція передбачає суворий порядок – за незатвердженням звіту уряду іде вотум недовіри і відповідна Резолюція. Цікаво подивитись, що буде завтра. Можуть, скажімо, "забути" про Резолюцію.

Скидається на те, що питання збереження премєр-міністра на посаді для президента є принциповим. І не тільки з точки зору демонстрації "стабільності влади" західним партнерам.

Камікадзе замовляли?

Арсеній Петрович був потрібен Петру Олексійовичу на усіх етапах їхньої спільної політичної подорожі. Президентові, очевидно, відома думка сучасного французького філософа Жана Бодріяра про те, що натовп, зводячи героя на п’єдестал, підсвідомо вже бажає його загибелі. А героїв то прийшло на постмайданній хвилі двоє: президент і прем’єр-міністр. Президент вирішив, що у натовп впаде тільки один – очільник уряду. Для цього він просто повинен забрати на себе увесь негатив "смути". І, знаючи "таланти" свого партнера, президент гарантовано отримав власне прем’єра, за яким зручно сховатись за будь-яких обставин.

Це стало зрозумілим ще під час прийняття бюджету на 2015 рік. Відомо, що фракція БПП у більшості не збиралась голосувати за запропонований явно антисоціальний документ. Але тут включився президент та переконав своїх депутатів у необхідності підтримати фінансово-економічні фантазії "уряду камікадзе". Очевидно, Петро Олексійович провів із однопартійцями тренінг з давньокитайської філософії, яка передбачає терпляче сидіння на березі річки в очікувані ворожого тіла, яке обов’язково пропливе повз. Цей принцип у наших реаліях розшифровується просто – якщо Арсеній Петрович дрібними кроками йде до прірви, то не треба йому заважати. А можна навіть трохи допомогти…

Таким чином спочатку Яценюку дали спалити свій політичний рейтинг – президент вже тоді, як йому здавалося, усував одного з своїх можливих конкурентів на наступних чергових президентських виборах. І коли "клієнт" став цілком безпечним з політичної точки зору, до нього стало прилипати геть усе – навіть те, що за визначенням повинен був би приймати на себе президент. Бо нікому вже нема діла до того, що більшість міністрів у нинішньому кабміні – це квота президента… або політичної сили його імені.

Такий особистий громовідвід будувався і зберігався не для того, щоб він у якийсь момент зник. Такою цінною річчю, як правило, намагаються користуватись якомога довше. І якомога цинічніше.

І ще про цинізм. На превеликий жаль. У вигляді приманки у капкані для прем’єра виступає народ України, вітчизняна політика і економіка.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги