УкрРус

ЄС та НАТО: "відмазатися" від України?

Процес європейської і євроатлантичної інтеграції України знову входить в якусь стагнацію. Щось неначе робиться, хоча більше говориться – і як завжди, бравурно рапортується, що все відбудеться от-от – і так роками. Особливо образливо сприймати таке "розводілово" після останнього Майдану Гідності і війни.

Хто займається цим "розводіловом"? Та всі. І свої, і чужі, і наші можновладці, і єсівсці, і натівці. Якщо єсівсці, і натівці відстоюють свої інтереси, то наші можновладці просто прикривають своє чергове банкрутство.

Однак крім суб’єктивних чи кар’єрних причин є ще й причини об’єктивні, - пише Тарас Возняк для Ji-magazine.lviv.ua.

Об’єктивні причини сьогодні формуються не так, як ще було десять років назад – для ЄС та НАТО вони формувалися у Брюсселі – у Європейській комісії і у штабквартирі НАТО. Тепер порядок денний формується навіть не у Москві чи Нью-Йорку. ЄС у своєму розвитку підійшов до певної межі – і питання стоїть доволі жорстко – або поглиблення інтеграції, або стагнація з подальшим повільним розпадом. Разом з тим економічні негаразди, колективна непорядність деяких його членів (казус Греції), терористичні атаки Путіна, потоки організованих ним "втікачів" змусили деякі країни закриватися в національному егоїзмі.

Велика Британія сумнівається, чи потрібно їй бути членом ЄС, Угорщина та Польща ведуть жорстку антиінтеграційну війну, європейські праві всіх мастей, яких спонсорує Путін беруть за лозунг розпуск ЄС – а вони сьогодні на коні. Це не вихід, звісно – а шлях до майбутнього зменшення ролі об’єднаної Європи у світі і, відповідно, неуспіху кожної з країн.

Однак Україна хоче інтегруватися в ЄС. Але в який ЄС – той, що на наших очах змінюється, а, якщо бути жорстким, руйнує сам себе?

Українські політики, здається, уявляють ЄС більшим, консолідованішим, інтегрованішим політичним тілом, ніж воно є. Але не лише вони мають брак уяви – це не дивно.

Суть сьогоднішньої кризи ЄС не в тому, що очевидне. Її суть не у виході з цього проекту якихось країн як територій. Її суть у тому, що сама ідея європейської єдності, європейства в умах європейців, курчиться як шагренева шкіра. Вона все менш і менш інспірує європейців до спільного діяння, будування спільних проектів, зрештою - будування спільного майбутнього. І це стосується не лише посполитого люду, простаків з вулиці, але й політиків. Вони навперегін кинулися надувати вітрила м’якшого чи жорсткішого національного егоїзму. Європейські політики виявилися не здатними приймати кардинальні рішення.

Вони відкладають своїм наступникам (після якихось там муніципальних виборів) розв’язувати проблеми, які вже перезріли. Немає справжніх політиків-візіонерів – все якась дрібнота. Отож ми маємо справу з кризою уяви. А якщо не буде уяви, уявної загальноєвропейської ідентичності, проекту спільного майбутнього, то воно й не буде побудоване. В результаті ми можемо отримати не консолідований динамічний Європейський Союз, а розрізнений "концерт націй" - як це було після Віденського конгресу 1815 року.

Але сьогодні не 1815 рік, коли "аспид європейської політики" - Наполеон розгромлений і ув’язнений і ніхто не збурює гниленького спокою у Європі. Все було б не важливим, якщо б ми мали "концерт націй" зразка 1815 року. Попри всю мою іронію тоді цей "концерт націй" був цивілізаційним центром світу. Він не мав на той момент конкурентів – ні цивілізаційних, ні політичних, ні технологічних – він був головним генератором всіх тогочасних інновацій.

Натомість тепер європейський "концерт націй", в який може трансформуватися ЄС, має щонайменше двох геополітичних конкурентів – США і їх геополітичну периферію (НАФТА, НАТО, СОТ, і т.д.) та КНР і його геополітичну периферію.

На даний момент ЄС застопорився на шляху своєї подальшої консолідації. Особливо це стосується політичної консолідації – тому ЄС не може вчасно і виходячи з оптимального спільного інтересу приймати не те що назрілі, а перезрілі рішення. У випадку політичної кон’юнктури чи з огляду на внутрішню національну кон’юнктуру (вибори, економічні кризи і т.д.) політична консолідація щезає – починають домінувати національні політичні інтереси.

Тому політична консолідація з парасолькової все більше трансформується в імітативну. Ну от яку роль відіграє у вирішенні української кризи верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ Федеріка Могеріні – а ніяку. Все вирішують на національному рівні канцлерін Ангела Меркель та президент Франсуа Олланд. То навіщо тоді ця посада? Все це перетворює політичні і виконавчі структури ЄС у певний декор – в театр.

Трохи краще справи маються з економічною консолідацією. ЄС створив потужний європейський ринок. Один з найбільших у світі.

Однак так і не відбулося ментальної консолідації, ідентифікаційної консолідації. Ну не була сформована, імплементована а тому не прижилася рамкова європейська ідентичність. На жаль – бо саме вона і є основою цього геополітичного об’єднання, а не політика чи економіка.

Як на мене, то подальше поглиблення інтеграції у ЄС вимагає трансформації без чи всупереч волі громадян окремих країн, які здоміновані правими і лівими популістами. Хоча це дуже складно пов’язується з демократією.

Так само немає відповіді і на запитання, а чи є трансатлантичні, євроатлантичні стосунки цінністю для обох сторін, чи ні. Якщо європейці не вважатимуть ці стосунки стратегічно важливими, то для європейського проекту це буде трагедією. А кандидат у президенти США Дональд Трамп нещодавно заявив, що він розпустить НАТО – отож він не вважає це цінністю. Так само це буде трагедією і для нас.

Однак, якщо так станеться, що ЄС та НАТО трансформуються настільки, що інтеграція в ЄС та НАТО втратять сенс, то ми повинні шукати опору в інших геополітичних конструкціях. Якщо такі будуть. А якщо й не буде, то їх потрібно буде формувати. Чи, якщо нас і далі не впускатимуть у ці елітні клуби, як це робиться вже два десятиліття, чи не час подумати про якісь інші геополітичні інструменти чи об’єднання?

Тому й відбувається на наших очах це переформатування у формі диверсифікації чи де-структуризації ЄС. Дехто правда називає таку форму інтеграції диференційованою інтеграцією чи інтеграцією з різною глибиною інтеграції або ж різними швидкостями інтеграції. Результатом такої диференційованої інтеграції може стати дуже дивна політична конструкція, де може окреслитися якесь європейське ядро і кільканадцять супутників на периферії. Вже була ідея створити в ЄС "велику шестірку" в складі ФРН, Франції, Великої Британії, Іспанії, Італії, Польщі – однак не вдалося.

Чи враховує всі ці зміни український політичний проект, якщо такий є хоч у якійсь голові провідного українського політика?

На разі всі вони відмазуються якимись загальними фразами про якусь дуже абстрактно окреслену європейську інтеграцію України. Або частковими проектами на кшталт безвізового режиму з ЄС, яким і наша політична еліта, і самі представники ЄС хочуть "відмазатися" від України. Тим самим європейська інтеграція України підміняється тими сурогатами.

Однак повернімось до основного – ми повинні бути готовими, що і ЄС, і НАТО змінять свою конфігурацію чи взагалі перетворяться в щось зовсім інше. Український державний проект має передбачати і такий розвиток подій. А тому нам потрібно більше геополітичної уяви, політичної відваги і геополітичного планування. Інакше ми так і залишимося об’єктом у чужій геополітичній грі.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги