УкрРус

Вони інші, або Свята ковбаса Дамбасу

Згадую літо року 2010-го і публічну заяву Юрія Андруховича про те, що Криму і Донбасу варто дати можливість відокремитись від іншої частини України, аби, зрештою, цю Україну зберегти. Андрухович, з часів "Рекреацій" (1990 рік), став для мене тією людиною по якій я звіряв пульсування українського життя у мистецькому, культурологічному, літературному просторі. Може трохи пафосно, але для мене Андрухович — то пульс нації. Інколи він б’ється тихо, помірно, майже непомітно і це означає, що організм живе своїм звичним життям, хоча багатьом здається, що довкола суцільний Армагедон — стрибає долар, торговельні фьючерси падають ледь не в половину, бензин й дизель дорожчають щодня, тарифи на світло і газ "ето вапшєєєє", політики-запроданці, Верховна Рада — зрада, "всьо пропало". Насправді приблизно так вже довгий час живе "золотий мілліард", який розуміє, що життя — це одвічна боротьба і перманентна криза щоразу змінюється таким самим перманентним підйомом, щоб зрештою, знову перерости у кризу, аби винести з неї чергові уроки і рушити далі більш сильним, згуртованим та упевненим. Так живе увесь дорослий, відповідальний світ. І тільки совки марять ефемерною "стабільністю", та радше скидаються на пускаючого ностальгічну слину інфантильного імбецила, що маючи всі ознаки статево дозрілої особи, продовжує бавитися в "солдатіков і машинки", навічно застрягнувши спогадами у склепах де розкладаються, сповиті в пропагандистські плакати та мультики про Чєбурашку трупи недобудованого в СРСР комунізму та олімпійській мішка із здутими повітряними кульками. Але в такі часи Андрухович працює непомітно, бо організм вправно виробляє лімфу, творить кровообіг, виводить шлаки, нарощує м"язи і внутрішній тлущ. І тільки коли він відчуває справжню небезпеку, починає битися і збурювати нейрони колективного свідомого й несвідомого гучними заявами про те що Крим і Донбас тільки територіально Україна, але ж ментально, духовно, культурологічно — типова раша і постсовок у найгіршому, найрадикальнішому його вигляді, який тягне нас у минуле.

Тут мушу пригадати випадок з власної практики. Далекий 2003-й рік. Кінець серпня. День шахтаря у Макіївці. Я — ведучий великого свята на центральній площі. Проводжу конкурс. Викликаю на сцену 10 молодих людей і починаю задавати питання, які підготувала місцева адміністрація, для популяризації регіону (на кшталт: "коли відкрилася перша шахта?", "скільки загалом шахт у місті?", "скільки приблизно шахтарів у Макіївці?" тощо). Серед присутніх молодиків — хлопець і дівчина трошки напідпитку. Хоча направду, всі учасники трошки напідпитку, але ці двоє самі активні. Щоразу на кожне моє питання вони вигукують в мікрофон на усю площу: або "Сармат у-у-у-у-у!" або "Колбіко у-у-у-у-у!". Вся площа здригається від сміху і схвальних вигуків. Ну з "Сарматом" все ясно — говорить місцевий пивний патріотизм. А от що таке "колбіко" я телевізійний київський зайда не дуже розумію. "Що таке колбіко?" - питаю у дівчини з буряковою мармизою, випаленим перекисом водню волоссям і наче трохи перебитим носом (досить розповсюджена особливість місцевої антропономіки обличчя). "Колбіко у-у-у-у! - кричить вона, - Колбіко лучшая в мірє колбаса у-у-у-у-у!". Я не жартую і не вигадую!!!! ТЕМА КОВБАСИ проходила гаптованою мережкою через усе спілкування з місцевими організаторами, які казали приблизно таке: "Тобі важко уявити, але тут народ й досі все вимірює кількістю кілограмів ковбаси, які вони можуть купити на свою зарплатню. Це пі...ць! Ім реально окрім горілки, пива і ковбаси нічого не треба! Зрозумій, це не жарти! Вони так влаштовані. ВОНИ ІНШІ!!!" - це казали місцеві організатори свят, які працювали на Ахметова. "Тутешній народ - це реальне бидло-стадо і Рінат Леонідович дає їм все чого вони хочуть — роботу, футбол, пиво, ковбасу і відчуття того що "дамбас нікто нє ставіл на колєні!" "Але є ж нормальні люди?" - питав я. "Є! Але їх дуже мало і вони не роблять погоди." От чому кожного разу, повертаючись до Києва, я пильно вдивлявся в обличчя містян, намагаючись в їхніх очах, рухах, словах, манері вдягатися знайти підтвердження думки про те що МИ ІНШІ!

А в червні 2014 році, коли Андруховича, таки визнали пророком і поставили питання: що ж тепер робити з Донбасом, він якось не дуже впевнено відповів (цитую у довільному, авторському варіанті): "...за Донбас вже покладено стільки життів, що вибору немає. Треба потроху відвойовувати свої території, встановлювати там українську владу, поновлювати повноцінне життя і врешті проводити нормальні чесні вибори". Це було в червні, до Іловайська і Дебальцева. Відтоді маестро з цього питання майже мовчить, інколи повертаючись до теми у досить розмитих формулюваннях на кшталт : "Нам і без того дуже важко будувати європейську, модерну Україну. А з Донбасом це буде неможливо." Ця думка пульсує в риториці письменника постійно і стало, а значить до неї варто прислухатись.

Та й поворот путінської політики до відвертого бажання знову запхати ДНР і ЛНР до складу України виказує цілком очевидний стратегічний план Москви повісити на нас непідйомні "гирі-ланцюги" з якими вже аж ніяк не втекти до Європи. Тому тема цілковитого відокремлення, на цей раз із стіною, суворими прикордонниками, вишками та наймодернішою системою електронного обліку при перетині кордону видається мені найбільш доцільною. Бо ВОНИ ІНШІ! І це треба реально усвідомити, облишивши гуманістичні ілюзії, щодо перевиховання і "перезавантаження" цих людей, чиї голови і душі, чиї шлунки і думки заповнені СВЯТОЮ КОВБАСОЮ ДАМБАСУ. "Да мнє пох какой у мєня паспорт, і на каком язикє я гаварю. Хто там правіт Расія, Усраіна, мнє пох... Мнє главноє, шоб бєнзін по двадцать рубасов, і жрачкі хватало і стабільность била....А хто там Парашенко, бля, Плотницкий-хуицкий, мнє пох.... Пора заканчівать ету братоубійствєнную войну. Жрать хочєтся!"

ПС: Єдине питання: за що гинули і продовжують гинути хлопці і дівчата там на сході? За те щоб кордон територій, де вірять у СВЯТУ КОВБАСУ проходив по лінії розмежування з нинішніми ДЛНР і не поширювався на захід де вірять у НОВУ УКРАЇНУ. Всі хто з нами переселяйтеся до нас, всі хто проти — повертайтеся назад. Якийсь термін дається на вільне переселення. А потім — стіна. СТІНА або СМЕРТЬ!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги