УкрРус

Анатомія рейдерства

  • Анатомія рейдерства | фото 1
    1/1

Країну знов трусить. И не лише на сході. Ніби за чиїмось розкладом, вивергаються ЗМІ та стрічки соціальних мереж. І мене зачепили історії незліченних багатств журналістів-антикорупціонерів та схеми рейдерства, описані Олександром Соколовським. Справа в тім, що мало хто розуміє, що ці питання взаємно пов'язані найдивнішим способом. Але цей зв'язок можна побачити лише, якщо ретельно придивитися.

Для початку уявіть себе на місці бізнесмена, який стикнувся з несправедливістю. Наприклад, у вас відбирають майно в незаконний спосіб, а правоохоронці не можуть зарадити цьому в силу заплутаності законів або суперечливих наказів керівництва. Суди різних інстанцій приймають взаємно протилежні рішення. Найочевиднішим виходом для вас буде – надати справі максимального розголосу, звернувшись до журналістів. До речі, така рекомендація є типовою у посібниках по протидії рейдерству. І тут відбувається те, чого аж ніяк не очікує жертва пограбування! Журналісти, яких вважають еталоном чесності, стають не на сторону правди і закону. Ба більше – раптово під вашим офісом виникають "громадянські активісти" (які взагалі не розуміються на вашому бізнесі) з плакатами та на телекамери свідчать, що саме ви – бандит, а громада вимагає прийняти "законне рішення"! І суду під громадським тиском лишається прийняти той вирок, якого вимагає "суспільство".

Як же це може бути? Щоби внести ясність в це питання, я підготував розширений матеріал про технології рейдерів.

Трохи історії

Коли говорять про рейдерство, зазвичай мають на увазі недружнє поглинання (або ліквідацію) підприємств через зовнішнє втручання, як правило – через операції з акціями. Історія захоплення торгових фірм налічує близько 300 років. І, хоча, батьківщиною бізнес-піратства стала Європа, на цьому континенті рейдерство не прижилося через створення вдосконалених механізмів прозорості комерції та власності, несприятливих для фінансових шакалів. Сьогодні справжнім "золотим Ельдорадо" є країни екс-Союзу.

Чи варто зупинятися на подробицях акумулювання крупних фінансових активів в руках комуністичної партійної номенклатури, якщо це – загальновідомий факт? Але деякі складові тієї приватизації 90-х все ж варто пригадати. Непрозорість, шахрайство, зловживання посадовим положенням. Ідеальні умови для рейдерства – коли закон порушили майже всі, тож легше грабувати злодіїв. Можливо, хтось скаже, що це справедливо. Але ми так ризикуємо завжди мати статус країни-злидня. Адже саме недоторканість приватної власності є обов'язковою умовою для зростання економіки. Жоден інвестор не буде вкладати гроші у підприємство, яке можна легко відібрати.

Внаслідок розквіту поглиначів на пострадянських теренах народилися і інструменти протидії – антирейдерські спілки та приватні "рєшали" (цивільні та спецслужбісти). І все було би зрозуміло, якби "борці з рейдерством" не стали частиною корупційної системи, використовуючи в корпоративних війнах ті ж методи, що й самі рейдери. При детальному аналізі подібних конфліктів виявлялося, що жодної чесної сторони немає. Таким чином підприємства, які опинилися в стані поглинання, були приречені на повне знищення.

Теорія: види рейдерства

За способом легальності розрізняють три класи:

1. Біле (поглинання, здійснене в рамках закону).

2. Сіре (із застосуванням порушень цивільного права).

3. Чорне (кримінальні схеми).

За характеристикою об'єкта інтересів, рейдерство розподіляється на види:

1. Матеріальне (Хард-рейдерство).

2. Нематеріальне (Софт-рейдерство).

До Хард-Рейдерства відносяться крадіжки матеріальних цінностей:

1. Об'єктів нерухомості (будинки, квартири, нежитлові приміщення);

2. Акцій підприємств;

3. Корпоративних прав і бізнесу в цілому;

4. Банківських вкладів або цінностей з банківських комірок.

5. Фіктивні шлюби (з метою отримання майна другої половинки).

Ні, не подумайте, що жертв перестрівають, як у 90-ті, посеред вулиці, прикладають паяльник до тіла або зброю до скроні. Все відбувається тихо, без зайвого галасу. В кабінетах реєстраторів та нотаріусів, в судових залах поза Вашої участі. І Ви, якщо не дай Боже, стаєте об'єктом піратства, навіть і не помітите, як втратили все вмить.

До Софт-рейдерства належать нематеріальні крадіжки:

1. Плагіат.

2. Джинса (замовні журналістські матеріали, які ховають правду і деформують об'ємне уявлення аудиторії про вузьку визначену тему).

3. Привласнення права на істину вузькому колу (навколо певних осіб штучно створюється атмосфера гіпертрофованої моральності, чесності і професіоналізму, а головне – незамінності. Їхнє гасло – Інших кращих нема та всі брешуть, окрім них. Якщо ви насмілитесь поставити незручне питання цій когорті, начувайтеся. Вас з'їдять живцем піраньї-адвокати "культових" журналістів чи експертів).

4. Підкуп виборців.

5. Фальшування при підрахунку голосів.

6. Впровадження фіктивних репрезентаторів громад у представницькі органи всіх рівнів.

7. Порушення умов конкурентності (конкурси на займання посад, тендери – див. у попередній моїй публікації ілюстрацію шахрайства керівництва програм ПРООН при проведенні тендеру на розробку програми е-деларування).

8. Підміна сенсів (інформаційна війна, маніпулювання свідомістю).

Хард-рейдерство більш зрозуміле, бо націлене на конкретний об'єкт, його інтереси виміряються вартістю акцій, квадратних метрів, матеріальних цінностей. На противагу "харду", масштаби софт-рейдерства неможливо осягнути. Адже воно націлене на отримання всього і одразу. Тому назвемо це явище терміном "шоста влада".

Шоста влада

Всі ми звикли вважати пресу "четвертою владою". Хоча мало кому відомо, що цей термін вперше вжито Томасом Карлайлом приблизно 230 років тому для позначення журналістики як ще однієї влади, на противагу трьом існуючим: законодавчій, виконавчій, судовій. "Четверта влада" дожила до наших днів, зберігши за собою почесне місце у соціумі. Як і за сучасників Карлайла, на пресу й тепер покладається функція комунікації між владою та суспільством.

Засновник Михайлівського Клубу Владислав Оленченко стверджує, що задовго до появи соціальних мереж засоби масової інформації (ЗМІ) були єдиним дієвим інструментом, котрий забезпечував представницьку демократію в державах, що виходили за межі міської площі.

Разом зі стрімким розвитком технологій комунікації і соціальних мереж виникла "п'ята влада". Громадянське суспільство, яке проявило лідерів суспільної думки завдяки влучності їх висловів та користі дій, перетворилося на засіб масової комунікації (ЗМК), який став тіснити чотири попередні влади. Попри супротив законодавчої, виконавчої, судової та "четвертої" влад разом узятих, швидкість фейсбука, візуальна наочність, синхронність і гострота висвітлення подій стали брати верх. ЗМК як п'ята влада вже перехоплює у ЗМІ ініціативу і вплив на всю країну.

Погодьтесь, було би дивно, якби не знайшлося тих, хто намагається використати "влади" №4 і №5 в якості інструментів власного збагачення. Та способів управління тими "владами" не так і багато. Тому зупинимося на трьох найпопулярніших методах впливу: підкуп, мімікрія і шахрайство. На цих трьох китах і стала формуватися "шоста влада" як суспільна надбудова: свого роду пентхауз, на якому розташувалися потенційні володарі суспільних думок і реальні власники капіталу.

Схематичний вигляд інфраструктури "шостої влади" має наступний вигляд.

https://site.ua/uploads/post_body_images/2471/5f42d1d0d8-1-01.png

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги