УкрРус

Дешевий Іран: 2 місяці, 2 особи, 200 доларів

В Ірані ми з Володьою провели два незабутні місяці (грудень, січень) і він залишився для нас найпрекраснішою країною з усіх, де довелося бувати. Тут безпечно, красиво, колоритно, надзвичайно гостинні та привітні люди і сюди однозначно хочеться повертатися ще і ще. 

Чому ми обрали Іран?

Ми любимо екзотику й колорит, та не дуже полюбляємо популярні туристичні місця – там завжди й ціни вищі і мало місцевого колориту. Іран вважається закритою країною і не є популярною серед туристів. Тим самим він манить нас ще більше. Перед виїздом багато читали про цю країну. Різне пишуть, і погане і хороше, але щоб дізнатися, як є насправді, треба там побувати.

Як ми отримали візу?

Візу на 2 місяці оформили ще в Києві перед від’їздом. Коштувало це 60 євро з персони. Кажуть, що дуже важко отримати візу в цю країну, потрібно спеціальне запрошення. У нас же не було жодних проблем. Можливо через те, що ми мали написаний культурний проект (велоекспедиція з України до Австралії), все було красиво оформлено і перед тим ми ще "вибили" у Міністерства культури лист підтримки. Гадаємо, що саме той лист на бланку Мінкульту і зіграв вирішальну роль, тому віза даної країни нам далася легко. Зібрали всі необхідні документи (інформація є на сайті посольства), принесли, подали і через 4 дні вже мали візи. 

Де перетнули кордон?

В’їжджали до Ірану з Туреччини, в місто Базарган. Все відбулось дуже швидко і легко, звісно в нас добряче випитали, хто, що, куди і по що. Але все було мило і привітно. Також молода дівчина-прикордонниця, повністю закутана в чорну чадру, проконсультувала нас про свою країну та її нюанси. Говорила бездоганною англійською. Вона порекомендувала мені завжди прикривати голову, аби не "спокушати" іранців. На прощання потиснула мені руку, коли ж Володя протяг їй свою, вона категорично замотала головою: в Ірані це неприпустимо! Хоча, звісно, ті дівчата, які не надто суворо дотримуються тутешніх правил, будуть і тиснути руку і навіть обніматися з чоловіками.

Тут таки на кордоні я вдягла хустку і лише на виїзді з Ірану через два місяці її зняла. Також ще в Україні я взяла з собою багато темного одягу, бо начиталась щодо цього порад від "бувалих". Але ця інформація виявилась не зовсім правдивою. Так, тут більшість жінок старшого покоління віддають перевагу чорному, але молоді дівчата вдягаються, як останні модниці, часто у дуже яскраві кольори. Ба навіть більше, жінці тут можна носити без проблем штани і навіть джинси. Проте, звісно, існують правила для жінок, котрі не порушує ніхто: тут не можна оголювати плечі, ноги і руки, а волосся має бути хоча б чимось, але покрите.

Обмін валют

Краще в цю країну приїжджати з доларами і лише готівкою, жодна неіранська банківська картка тут не діятиме. Валюту обмінюйте лише в банках, бо на вулиці буде поганенький курс. 

Що їли і де ночували?

Хоч веземо з Володьою все з собою аби готувати їжу самотужки, та все ж в Ірані це робили досить рідко. Чому? В цій країні надзвичайно гостинні люди. Я би сказала, що напевно саме люди в Ірані і створюють все прекрасне враження для таких мандрівників, як ми. Пам’ятаю, ми лише перетнули іранський кордон, а нас уже запрошували в гості на обід. Ми, звісно, тоді відмовили, бо ще досить підозріло до всього ставились, тримаючи в голові всю інформацію, отриману ще в Україні, про "терористів, грабіжників, работоргівців у страшній країні Іран"… Але ще до кінця того ж дня ми зрозуміли всю суть іранців: для них це справді почесна справа, запросити до себе в гості іноземця і нагодувати його. Тож не відмовляйтесь! Наступні рази ми вже ніколи не відмовлялись. Ну хіба що лиш тоді, коли вже хотіли відпочити від постійних гостин. Вони дуже балакучі і активні. Зазвичай не знають англійської, але розмова все одно відбувається. 

Уявляєте: за два місяці в Ірані ми лише двічі ночували у нашому наметі! Всі інші рази нас просто затягували до своїх хат місцеві люди. І це було прекрасно! Зазвичай, коли починало вечоріти, ми заїжджали в якесь містечко чи село і тут одразу знаходились люди, які запрошували до хати. Зазвичай, якщо нам люди подобались, ми не відмовлялись. Якщо ж ні, то їхали в мечеть і там питали, чи можна заночувати, оскільки на той час була зима і надворі часто вирувала справжня негода. В більшості випадків тамтешні прихожани також запрошують до себе в хату. В рідкісних випадках ми ночували просто в мечеті. Там є всі зручності, тепло, туалет з душем і навіть кухня.

Про те, як ми ночували у людей, варто розповісти додатково

Отож, ми потрапили до хати іранця. Перш за все нам показують, де душ і відправляють туди, давши рушник. Для велосипедистів з дороги це чудово. Потім подають чай і фрукти. Фрукти дуже важливі в цій країні, іранці їдять їх щодня у великій кількості: банани, апельсини, мандарини, яблука, ківі і огірок. Так, огірок у них – фрукт! А через деякий час, після ласування фруктами починається довга бесіда. Іранці завжди починають розмову з чотирьох важливих для них запитань: "Ви одружені?", "Скільки років ви одружені?", "У вас є діти?", "Яка ваша професія?". Якщо ви не одружені, але вже не в юному віці, скажіть краще, що так, бо іранці просто цього не зрозуміють. Як важко їм зрозуміти і те, що ми 5 років разом, а дітей у нас немає. Зазвичай в Ірані сім’ї дуже багатодітні, особливо у селах. Нам траплялися такі, що у батьків було дванадцятеро дітей. Оце так сім’я! 

Коли ж іранці дізнавалися, що ми музиканти, то тут вже не "відмажешся". Ми витягували наші інструменти і влаштовували концерт просто в хаті. Зазвичай господарі кличуть ще й своїх сусідів та родичів. Тож майже завжди їхня хата була переповнена людьми. Всі приходили на нас подивитись і трохи з нами поговорити. Проте вони ніколи не бувають надто нав’язливими і часто розуміють, що мандрівники втомлені і потребують відпочинку.

А тепер до головного. Іранці живуть в доволі пристойних умовах. У нас в селах живуть гірше. І хоч ззовні їхні хати виглядають сірими й убогими, проте всередині все інакше. Кожна кімната в оселі застелена килимами, а під стінами багато подушок. Зазвичай люди не мають столів, стільців і диванів – таких звичних нам меблів. Їх можна побачити лише у великих містах, та й там не у всіх оселях. Це дуже давня традиція іранців, все робити на підлозі, застеленій килимом: сидіти, їсти, спати.

Вечеря в Ірані

Господиня дому та її діти застеляють килим на підлозі скатертиною і розставляють страви. Традиційним тут є рис. Його їдять в обід і ввечері. Також іранці споживають багато баранини і просто не розуміють, як можна не їсти м’яса. На стіл ще кладуть лаваші, дуже смачні в цій країні. І що найцікавіше, зазвичай ці лаваші сама ж господиня і випікає. Ще обов’язково завжди на столі в іранця є багато свіжої зелені та вода. Повечерявши, все запивають духом – місцевим йогуртом, розбавленим водою, він солоний і часто з м’ятою. 

Сніданок в Ірані

Снідають зазвичай іранці дуже просто, проте дуже смачно. Отож, беруть свіженький, ще теплий лаваш, намащують його сирною намазкою, кладуть волоські горіхи, поливають медом і скручують. Їдять це з молоком або чаєм. Це так смачно, що я просто не можу описати словами. До речі, чай подають без ложечки, бо цукор їдять в прикуску.

Обід в Ірані

Якщо була погана погода, то ми звісно обіди не варили, а заходили в місцеві кафешки. На обід завжди є рис з маслом і зеленню. Ціни досить помірні, навіть нижчі, ніж у нас в Україні в звичному бюджетному кафе чи їдальні. Порції ж незрівнянно більші, ніж у нас. До рису можна взяти баранину чи салат зі свіжих овочів. Овочів в цій країні дуже багато.

Якщо ж погода хороша, ми заїжджали на базар, закуплялися продуктами і готували на природі за містом чи селом.

Нічліг

Найчастіше, як я вже казала, ночувати доводилось у місцевих жителів в домі. Також це багато разів було в мечеті, у школі, або в "Червоному хресті". На головних автошляхах пунктів "Червоного хреста" досить багато і там без проблем можна заночувати в хороших умовах, у веселій компанії і навіть з прекрасною вечерею. Зазвичай, варто було лише під’їхати до "Червоного хреста", як звідти одразу виходили і запрошували нас усередину. 

Також час від часу ми з Володьою користувались послугами сайту Couchsurfing.com. Це дуже відомий міжнародний сайт, де люди по всьому світу можуть допомагати один одному з ночівлею та перебуванням в тому чи іншому місті, країні. Це не комерційний сервіс, тож від вас не може вимагатися жодної оплати – все на основі гостинності і доброї волі.

Цікаві (для нас) місця 

Провінція Хузестан – надзвичайно красива природа, рай для фотографів. 

Провінція Західний Азербайджан - там ще й досі говорять мовою азері, дуже колоритний край.

Міста Есфахан, Шіраз, Бушер, Занджан.

Варто відвідати величний Персеполіс. Хоч він і вважається туристичним місцем, проте іноземців там майже не буває. Ціна квитка на січень 2014 року для іноземців була 150 ріалів (5$) (для місцевих – 25 ріалів).

Пустеля Варзане розбавить трохи гірський Іран іншими пейзажами. 

Гори Загрос - одне з найграндіозніших місць, у яких ми бували. 

Дуже цікаві та колоритні села по всьому Ірану, не оминайте їх! Та й взагалі, весь Іран дуже красивий. Ми пробули в цій країні два зимові місяці і за цей час побували у чотирьох сезонах: на півночі була засніжена й дуже холодна зима, в центрі падав дощ і було як восени, коли наближались на південь, наставала весна, а безпосередньо на півдні було спекотне літо.

Варто знати

1. В Ірані досить шалений трафік, тому їдучи на велосипеді, особливо великими містами, завжди будьте зосереджені. Інколи тут було відчуття, що правил дорожнього руху не існує. 

2. В Ірані все контролюється владою та підпадає під жорстку цензуру. Всі соціальні мережі тут поза законом, хоч це не заважає громадянам користуватися ними, просто інсталювавши на комп’ютер спеціальний антиблокувальник. Також, якщо ви купуватимете місцеву сім-картку, у вас візьмуть всі паспортні дані та відбитки пальців.

3. Українські сім-картки в Ірані не працюють.

4. Банківськими картками Visa чи Masterсard в Ірані користуватися не можна. Жоден банкомат їх не приймає. Сюди треба приїжджати лише з готівкою. Переслати гроші в Іран з-за кордону дуже важко. Єдиний прийнятний варіант – через спеціальну фірму, яка знаходиться у відділенні Посольства Ірану в Києві. У нас одного разу з цим була проблема, тож нам й пересилали через цю фірму. Але майте на увазі: кошти можуть надійти з України лише на картку іранця! 

5. Рок-музика та деякі інші західні жанри тут заборонені. Барів не існує, алкоголь заборонений в принципі. За розпивання алкоголю можуть засудити.

6. Місцеві мешканці, особливо ті, що працюють на державних установах, просять не виставляти фото з ними в інтернет. Бояться, щоб їх не звільнили з роботи. Тому, будь ласка, поважайте їхні прохання.

7. Іранці дуже люблять поговорити з іноземцями. Будьте готові, що якщо ви подорожуєте велосипедом, до вас разів сто за день звідусіль кричатимуть: "Хєльоу, містер! Вот із йор нейм?". Тоді, звісно, нас це дуже дратувало і часом ми просто таки ненавиділи іранців. Але, коли потрапили в Індію, зрозуміли – іранці були мега ввічливі, толерантні і ненав’язливі. Обов’язково молодь захоче з вами зробити селфі, не відмовляйте їм в цьому.

8. В Ірані вам не доведеться ставити будильник. Ним щоранку, приблизно о п’ятій, є езан, який закликає місцевих мешканців до молитви в кожному куточку країни.

9. Кілька разів ми були змушені зупиняти вантажівки, тим самим випробовуючи місцевий автостоп. Він тут чудовий! Навіть з велосипедами і всім багажем нас брали без проблем і жодних грошей. Чесно кажучи, Іраном їхати на велосипеді буває досить важко, адже тут переважно гори.

10. В Тегеранському метро є окремі вагони для жінок і окремі для чоловіків. Пaм’ятайте про це. Якщо дівчина заходить в чоловічий вагон разом зі своїм хлопцем, це не дуже страшно. А от коли хлопець у жіночий, тут він отримає масу незадоволених поглядів та іноді негативні висловлювання у свій бік. Ціна квитка в метро - 10 ріалів (0,34 $). Він діє двічі протягом одного дня.

В автобусі також жінки сидять окремо від чоловіків (у задній частині).

11. В цій країні вам часто просто на вулиці будуть давати якусь їжу чи подарунки. Не бійтеся брати, інакше на вас можуть образитися.

12. Найдорожчим містом у фінансовому плані для нас був Тегеран. Але в принципі будь-яка столиця дорожча, ніж звичайні міста. Тут лише за один тиждень ми витратили більше ніж за місяць, їдучи на велосипедах селами Ірану. Загалом за два місяці ми витратили лише 200$ на двох осіб.

 

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги