УкрРус

Евтаназія та суїцид: вихід чи соціальна проблема

Серед причин, що змушуть людину самовільно завершити власне життя, науковці стандартно вже називають: психіатричні та психологічні розлади, зловживання наркотиками, культурні, сімейні та соціальні ситуації, а також генетику. Що стає причиною несподіваного вибору людини, і як цьому можна зарадити?

Соціальні ситуації, котрі наштовхують на думку суїциду: які вони? Зазвичай, явище, коли людина стає тягарем для інших, є найбільш мотивуючим у виборі покінчити з собою. Невиліковна хвороба, каліцтво, нездатність обійтися без сторонньої допомоги… На другому місці соціальних причин стоїть дезадаптація: суспільна ізоляція (інвалідність або ув`язнення). Третє – неможливість реалізувати себе: доведено, що відсоток суїцидників серед безробітних значно вищий, ніж серед тих, хто має роботу, фінансові труднощі та борги. Статистика свідчить, що невіруючі частіше вдаються до суїциду, ніж релігійні (найменше самогубств серед мусульман), частіше зводять рахунки з життям ті, хто ніколи не були одружені та не мають дітей, бідні скоюють суїцид частіше за багатих (В Китаї кількість самогубства у сільській місцевості в три рази більше, ніж у міській - це пояснюється фінансовими труднощами в цій частині країни).

Як можна пов`язати цей каскад причин із підлітковим суїцидом? Ланка одна – соціальна дезадаптація та неможливість знайти своє місце в житті. Відсутність улюбленої справи, яка займає увесь час, роботи, ремесла, яке виконуєш краще за інших, зменшення попиту на власну інтелектуальну чи матеріальну продукцію, - все це причини, що породжують відчуття безвиході. Особливо, коли тривалі пошуки свого місця під сонцем серед океану інших особистостей не завершуються успіхом.

Найпоширеніші способи відходу відрізняються від найбільш доступних. Так, найпопулярніший спосіб – отруєння ліками, але він рідко призводить до смерті. Статистика фінальних суїцидальних спроб така: вогнепальна зброя – 80-90%, утоплення – 65-80%, повішення – 60-85%, задушення вихлопними газами – 40-60%, стрибки з висоти – 35-60%, отруєння СО – 40-50%, пестицидами – 6-75%, передозування ліків – 1,5-4%. Цікаво, що в Японії ритуальне розпорення живота, так звана сепуку або харакірі, зустрічається навіть у наш час. Найгучнішими випадками сепуку були групове самогубство 14-ти японських юнаків, здійснене 25 серпня 1945 року як протест через поразку держави у Другій світовій війні, а також сепуку японського письменника Мішіми Юкіо, здійснене у 1970 р.

Згідно даних за 2008-2009 р., зведення рахунків з життям посідало десяте місце серед причин всіх смертей. Найбільше випадків у Китаї та Індії, де ця цифра складає половину усіх смертей. У Китаї суїцид у статистиці смертності посідає 5-те місце.

Кількість смертей серед чоловіків більша, бо вони зазвичай обирають ефективніші та летальні методи, в той час як жінки віддають перевагу демонстративним спробам.

У більшості світових культур та цивілізацій, тепер і в минулому, суїцид засуджувався як девіантне явище. До кар, що постигали бідолашного за цей непростий вибір, належали: поховання за межами міста без надгробків (Афіни, Давня Греція), конфіскація майна померлого, викидання тіла на смітник ( Франція часів Людовика ХІV).

Філософи розглядали суїцид як вибір у контексті поняття сенсу життя. Філософія – галузь, що значно поблажливіше ставиться до того явища, ніж релігія, в основі якої зазвичай лежить догма. Християнство рішуче засуджує самогубство як гріх, блюзнірство щодо життя – дару Божого. У буддизмі та індуїзмі суїцид, згідно теорії реінкарнації, повториться і в наступному житті. Мусульманство виправдовує самогубство лише як спосіб ведення джехаду, уникнення принижень або полону.

Так, античні стоїки вважали добровільну евтаназію найвищим проявом свободи вибору людини у неможливих життєвих обставинах. Особливо гостро звучало це питання у філософії екзистенціалізму (Альберт Камю "Міф про Сізіфа"). Філософія суїциду коливається між двома полюсами – від засудження як вчинку неетичного, аморального до прийняття як недоторканного вибору людини. Першої думки дотримувалися мислителі Тома Аквінський, Аврелій Августин та Іммануїл Кант. Виправдовують суїцид, вважаючи, що ніхто не може бути змушений страждати без власної згоди від каліцтва, болю, хвороби, похилого віку, і благословляють вільний вибір людини емпірик Девід Х’юм та американський біоетик Якоб Еппл.

Парадокс, але доведено, що в часи воєн та епідемій значно знижується кількість самогубств. Статистика суїцидів у країнах "третього" світу наполовину нижча, ніж у старій благополучній Європі. Тобто, чим безпечніше та багатше життя в тій чи іншій країні, тим більше людей зважуються на останній вчинок. Учені пояснюють цей факт впливом кількох факторів. Перший – високе стресове напруження тих, хто прагне зробити кар`єру. По-друге, при високій конкуренції в будь-якій галузі, людина часто може помилково вважати себе невдахою, нездарою, не здогадуючись, що в іншій, "слабшій", соціальній групі вона була б "зіркою". Третій фактор – закритість та соціальна ізоляція. Так, самотні накладають на себе руки частіше за одружених, атеїсти – за віруючих, військові – за цивільних, інваліди – за здорових, а під час мирного часу – частіше, ніж під час воєн та революцій, які нерідко виступають об`єднуючим чинником для народу, нації.

Евтаназія як узгоджене з лікарем обривання життя хворого по-різному сприймається в сучасних країнах. Поняття евтаназії сягає античності. Під час попередніх військових кампаній, коли медична допомога на фронті була малоефективною, "дружня куля" за проханням хворого виступала єдиним методом припинити страждання. Когнітивний дисонанс в поняття евтаназії внесла Гітлерівська Німеччина: уже не милосердне припинення страждань, а холоднокровна смертна кара.

12 країн нині обговорюють можливість вдаватись до евтаназії. Дозволена вона в Нідерландах. У деяких штатах США, зокрема в Орегоні, лікар може приписати хворому смертельний препарат, однак прийняти його пацієнт повинен сам. Нідерланди та деякі штати США стали центрами так званого "евтаназійного туризму". Однак не варто тішити себе надіями: не при кожній нозології "прописують" евтаназію. Так, цей вихід можуть дозволити, якщо пацієнт терпить болі або жити йому залишилось менше місяця. У США навіть з`явився лікар, що спеціалізується на евтаназії - Джек Кеворкян, відомий за прізвиськом "Доктор смерть".

Зокрема, за останні 12 років біль перестав бути причиною для бажання ввести евтанатор – смертельний лікарський засіб. На перший план виступили: приречене відчуття вмирання, втрата мобільності та почування себе тягарем для інших.

Не слід забувати, що поняття "страждання", як і "біль", є суб`єктивним. Кожен по-різному переносить ту чи іншу ситуацію. Крім того, часто вибір робиться ірраціонально, під впливом емоцій, а фатальні рішення втілюються в життя внаслідок афекту, імпульсу. Навіть тривалі психологічні стани є мінливими, і подразник, що деморалізував людину сьогодні, вже завтра може не мати ніякого значення.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги