Блог | Валаам: минуле і сьогодення
Про це дуже складно писати. Одна з найжорстокіших сторінок минулого століття. Валаам. Слово, не відоме більшості. Розстріл поранених ветеранів Другої світової війни у 1949 році. 5 років після їхнього подвигу. Рівно стільки було відведено їм на життя і на увішування медалями. У 1949 році колишнім сталінським режимом проведено акцію очистки міст від скалічених війною , уже колишніх, героїв. В першу чергу забирались міліціянтами і розстрілювались жебраки, а також ті, у кого не було родичів – тих, хто міг би забити на сполох про зникнення людини.
Тих, кого не розстріляли, заслали на далекі острови півночі Сибіру. Там, на острові Валаам, був створений концтабір для тих, хто розмінував власними тілами підходи до німецьких міст.
"Будучи не в силах посадить инвалида в велоколяску(для сучасних умов читай: "на протез") государство стыдится его внешнего вида и старается убрать с глаз! И это логично: у общества, считающего себя идеальным, все должно быть опрятно: его одежды, витрины, фасад. Как это так – вдоль безукоризненного строя горнистов и кумачевых трибун вдруг поползет или покатит на самодельной грохрчущей дощечке с роликами (на візку)какое-то скрюченное, уродливое существо? Кто допустил? Убрать! Убрать! Убрать!"….. "Чого ви тут сидите. Їдьте в палату. Негайно їдьте в палату", - неодноразово я чула від лікуючого травматолога, "ескулапа" з головного клінічного шпиталю м. Київ.
Цей болючий блог – перегук двох реальностей. Двох століть – минулого і сучасного. Відкинемо політику, героїку – бо що це? – залишимо бажання жити і працювати. Злочин проти людства тоталітарного режиму і цинізм режиму сучасного.
Тих, кого не розстріляли у далекому 1949 р., депортували на острів Валаам, що у північній частині Ладозького озера. Ізолювати від суспільства, подалі від очей благополучного міщанина, смерть або безробіття і фактично тюрма – так насправді можна назвати їхню "турботу". Будь-яка влада є злочинною. Сучасна відрізняється лише гримом гуманності.
Мересьєв (льотчик, що втратив обидві ноги під час подій ВВВ), Лагунова Марія, танкістка без обох ніг (почесний громадянин міста Бровари) – чому саме тими героїнізованими персонажами забивали голову поколінню, що передувало нашому? Як вдалось вижити одиницям у тотальній м`ясорубці, яка носить страшну назву "система"? Правильно, знайомства з потрібними людьми. Того часу. Підминає м`ясоубка перш за все тих, про кого нікому згадати.
Людина, котра хоче і може працювати, отримує відмову в найнеобхіднішому:
- Повноцінній праці та професійній реалізації.
- Cім`ї (потенційним прийомним батькам може бути відмовлено в усиновленні дитини, якщо в них є деякі з нозологій – див. Наказ 20.08.2008 N 479 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2008 р. за N 1022/15713 ) "Про затвердження Переліку захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем" – на щастя, ампутантів у переліку нема, проте закони в нашій країні обходять стороною у єдиному випадку – і – на жаль – не в нашу користь.
- Поверненні на місце служби – працівники медичних комісій у білих халатах – то не люди, а звірі.
Фактично, у незалежній Україні, порівняно з совком, далеким, звірським, майже середньовічним совком нічого не змінилося. Лише офіційні розстріли тих, хто не здається, скасували. З`явилось безліч, хто тикає милостиню, навіть якщо людина не просить. Для чого? Принизити, образити, морально знищити. І не має значення, що це іноді – пристойна сума. І що людина звично, як для середнього економічного класу, охайно одягнена. Офіційне оформлення, яке пропонують, проте без відвідин робочого місця – найприкріше, що колись доводилось чути.
І якщо відповідно до постанови, кожна держустанова повинна бути обладнана пандусом-спуском, на сьогоднішній день цю зручність можна побачити лише у комерційних закладах. До того ж, не найдешевших – торгових центрів, обмінників валют, все). Ось до нас – будь ласка. Витрачати гроші – ласкаво просимо. Заходьте! Витрачати – все до ваших послуг. А заробляти (саме – заробляти!) де?
Змінилось потворне обличчя епохи. Проте суть залишилася тією ж.
