Блог | Переговори у Мілані: хто у виграші?
Найбільш оптимістично стосовно перегорів у Мілані між Петром Порошенком та Володимиром Путіним висловлювалися європейці. Кремль теж випромінював оптимізм. Хто не чекав ніяких суттєвих проривів - так це українська сторона. Переговори видалися інтенсивними та довгими – замість запланованої однієї зустрічі Порошенко і Путін сідали за стіл переговорів тричі. Однак далі декларацій сторони знову не просунулися: український президент з втомою констатував, що жодних "практичних рішень" досягти не вдалося, хоча "певний прогрес" є у газовому питанні.
Для європейців вирішення газової суперечки Росії та України було питанням номер один. Поки українські ЗМІ та аналітики обговорювали, чи зможуть переговори у Мілані, посприяти врегулюванню конфлікту на Донбасі, європейські ЗМІ писали про газ. Хоча у європейських столицях і заявили, що готові до форс-мажору у вигляді припинення постачання російського газу, перевіряти на міцність європейській системи ніхто не хоче. Лідери ЄС готові докласти максимум зусиль, щоб уникнути повторення ситуації зими 2008-го року. Спілкуючись з журналістами після зустрічей, Путін заявив, що сторони попереднього узгодили умови відновлення поставок газу в Україну, принаймні на зимовий період. Хоча остаточної угоди ще немає, це, безперечно, позитивний сигнал для ЄС. Тим паче, що ця угода може бути формалізована уже наступного тижня на переговорах у Брюсселі.
У певному виграші залишився і Путін. Вміло використовуючи "больові газові точки" ЄС, він створив потрібний для себе порядок денний зустрічі. Акцент на газовому питанні дозволив частково відвернути увагу від головного для України питання – постійне порушення мінських домовленостей зі сторони бойовиків та Росії. Путін вкотре приміряв на себе роль миротворця, висловлюючи своє бажання допомогти України припинити кровопролиття. Хоча з кожним разом його гра виглядає все більш фальшивою, переговори з агресором, коли він не визнає себе агресором чи бодай стороною конфлікту, не можуть бути продуктивними.
Міланські зустрічі стали кульмінацією європейського турне Путіна. Після помпезного прийому у Сербії, де заради нього навіть перенесли парад Перемоги, двосторонніх зустрічей з європейськими лідерами та гостин у вірного друга Берлусконі Путін досить впевнено почувався на переговорах з Порошенко. Впевнена, про досягнення будь-яких конкретних домовленостей не йшлося. Хоча б тому, що за тиждень до виборів Путін не зробить Порошенку такого подарунку як стабілізація ситуації на Донбасі. Ціль міланських зустрічей для російського президента була зовсім іншою – ствердження свого статусу на європейській арені. А вже у листопаді Путін готується вирушити до Австралії на зустріч G20.
Згадаймо, звідки взагалі з'явилася ідея міланської зустрічі Порошенка і Путіна. Ще два тижні тому мало хто в Україні знав про Форум Європа-Азія, що й не дивно, адже Україна у цій неформальній платформі взагалі участі не брала. Натомість, Росія, як держава, що знаходиться і в Європі, і в Азії, є активним учасником цих зустрічей. Однак цього року Форум Європа-Азія раптом став особливо важливим для Москви. Путін вирішив особисто приїхати до Італії, хоча зазвичай Росію на цьому заході представляв прем'єр. Звістка про те, що у Мілані європейські політики будуть сидіти за одним столом не з Дмітрієм Медведєвим, а Путіним, викликала невеликий шок. Деякі східноєвропейські лідери навіть готові були скасувати свій візит. Італія, яка якраз боролася за крісло Верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки, намагалася будь-якою ціною уникнути скандалу, і напевне саме тоді з'явилася ідея перетворити млявий щорічний Форум на переговорний майданчик для врегулювання російсько-українського конфлікту.
Тепер щодо України. У декого може скластися враження, що Порошенко погодився грати у чужу гру за чужими правилами. Однак успіх переговорів якраз і полягає у вмінні використовувати всі можливості, які випадають, на свою користь. Мало-хто у Києві сумнівався, що міланське рандеву не принесе жодних відчутних результатів. Важливо інше, Україна зміцнює свої позиції у ЄС, зокрема серед країн, які ще недавно дотримувалися досить проросійської позиції (йдеться про Італію в першу чергу). У Мілані Порошенко мав змогу не лише в черговий раз нагадати європейцям, хто виступає за мир, а хто за війну, а й встановити особисті контакти з новими гравцями у європейському політикумі. Особливо враховуючи той, факт, що дехто з них, як наприклад новий польський прем'єр Ева Копач, уже встиг зробити досить неоднозначні заяви стосовно України.
Детально про результати зустрічі Порошенко пообіцяв розповісти під час спеціального інтерв’ю українським телеканалам у суботу. Навряд чи нам слід очікувати якихось сенсацій. Наразі доля Донбасу, як це не прикро, вирішується не за столом переговорів, а на полі битви. Незважаючи на т.зв. перемир’я, українських військових щодня перевіряють на міцність, і від того, як ефективно вони зможуть протистояти цьому натиску, буде залежатиме, із сильної чи слабкої позиції говоритиме Порошенко на наступних переговорах.
