УкрРус

Міф під назвою "Іран"

8-го березня цього року українська урядова делегація перебувала з робочим візитом в Ісламській Республіці Іран. "З офіційної сторінки Міністерства енергетики та вугільної промисловості України у соціальній мережі Фейсбук стало відомо, що "український Міністр енергетики Володимир ДЕМЧИШИН зустрівся у Тегерані зі своїм колегою Хамідом Чітчияном, міністром енергетики Ісламської Республіки Іран", - пише Олександр Трохимець у своєму блозі на сайті liga.net.

"Я вражений предметністю дискусії, який демонструє іранська сторона. Фактично, одразу після перемовин відбуваються зустрічі з представниками українських підприємств, за обговоренням конкретики та детальним опрацюванням проектів" - сказав Володимир ДЕМЧИШИН, коментуючи результати перемовин.

Наскільки така заява Міністра, якого навіть у власній країні вважають випадковим персонажем у кріслі очільника Міненерговугілля, відповідає дійсності, спробуємо розібратися нижче.

Такі бізнес-вояжі до найбільш перспективної країни Близького Сходу від України є не першими. Їх періодично організовує то Торгово-промислова палата України, то Уряд. Але, на жаль, нічим, крім пустих меморандумів і таких самих заяв, ці заходи не закінчуються.

У вересні 2015-го року українська бізнес-делегація вже відвідувала Тегеран у рамках Ірано-Українського бізнес-форуму. Достатньо було лише поглянути на розклад форуму, щоб зрозуміти, що з бізнесом він має спільного лише назву. З 3-х днів перебування в Тегерані, безпосередньо контактам з потенційними бізнес-партнерами було відведено аж 4 (!) години. Та й ті у форматі "побачення всліпу".

Автор перебував у вересні в Ірані протягом двох тижнів. Відвідав два економічних центри Ірану – столицю Тегеран та місто на півдні країни Бандар-Аббас, де розташований порт та промислові підприємства Ірану. За цей час було близько півсотні контактів з представниками бізнесу та влади Ірану.

Слід зазначити, що жодного більш-менш вагомого представника іранського бізнесу на офіційному Ірано-Українському форумі не було. Більше того – в неофіційних бесідах вони не бачать Україну своїм потенційним партнером. Але, як доброзичливі господарі, готові прийняти гостей, напоїти чаєм і… відправити.

Слід зважати на ментальність ведення бізнесу з іранцями. По-перше, вони не квапляться з прийняттям рішень. Особливо стратегічних. Бізнес, що прожив під багаторічним тягарем економічних санкцій, знає ціну часу. По-друге, щоб вести з кимось бізнес, треба стати дійсно другом іранського контрагента. В країні дуже цінуються родинні зв’язки, а бізнес, особливо великий, носить клановий характер. На питання "яка вірогідність зав’язати бізнес-контакти після короткочасних зустрічей та обміну візитівками на заходах типу форумів", в кулуарах була дана чітка відповідь – "нульова".

"Зокрема Україна та Іран домовилися про початок роботи над проектами участі українських підприємств у модернізації іранської енергетичної інфраструктури та тепло- і гідрогенерації. Зокрема йшлося про будівництво та модернізацію електромереж 400 кВ" - йдеться далі у заяві Міненерговугілля.

Цікаво, про які українські підприємства йдеться? І що може запропонувати країна, в якій власний паливно-енергетичний комплекс сиплеться на очах?

Зокрема, мережі 400 кВ в Україні не розвиваються, про що йдеться навіть вказано у галузевих нормативно-правових актах. Теплова генерація Ірану використовує природний газ, і навряд чи наші теплоенергетики зможуть виступити більшими експертами у цій галузі. Україна власну енергетику модернізувати не може. Тому говорити про експорт послуг не на часі.

Більше того, якби українські урядовці від енергетики хоча б елементарно моні торили інформаційний простір, то знали б, що в листопаді 2015-го року російська компанія "Технопромекспорт" (входить в російську державну корпорацію "Ростех") підписала контракт на будівництво двох теплоелектростанцій та реконструкцію ще декількох, одна з яких знаходитиметься у вже загаданому промисловому центрі Бандар-Аббас. Сума контракту – 4,8 млрд. доларів США.

Поки одні підписують пусті меморандуми, їх конкуренти підписують реальні контракти.

"Також уже обговорено залучення українських фахівців до обслуговування, модернізації та безпекових проектів Бушерської АЕС" - говориться далі у заяві.

Дивно чути таке. Адже сама українська атомна енергетика намагається переорієнтуватися на американське ядерне паливо замість російського. А Іран використовує виключно російське паливо і швидше підірве Бушерську АЕС, аніж стане енергозалежним від США.

Іранський ринок наразі дійсно дуже ємний і готовий до різноманітних пропозицій. Проте вони націлені купувати технології, аби бути власниками виробництв, а не стати імпортозалежною державою. Україна має що запропонувати. Але наші технології зав’язані на державному секторі економіки.

З нинішнім рівнем корупції і хаосу в економіці України та загальним іміджем ненадійного партнера, ми навряд чи зможемо експортувати свої товари та послуги у таких галузях як енергетика та важке енергетичне машинобудування, до Ірану. Принаймні, з такими "лобістами" як недолугий Міністр Володимир ДЕМЧИШИН.

Якщо український бізнес дійсно має намір вийти на ринок Ірану та інших країн Близького Сходу, то нам необхідно об’єднуватися у профільні асоціації і лобіювати себе самостійно.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги