УкрРус

Божі корівки

Колишній "термінатор" Тимошенко, а нині "золотий голос" Порошенко Юрій Луценко 22 травня "проснувся" чергового стратегією перезаснування держави за результатами війни з Москвою. Для цього, одночасно з місцевими виборами восени, треба провести референдум "з питань державного устрою міжнародної політики і статусу деяких районів Донбасу". Тобто надати їм "особливий статус". Згідно концепції "купецької дипломатії", він бомбує українство дивовижним пасажем – "або заплатити десятки тисяч життів наших солдатів за звільнення, наприклад, Донбасу, або заблокувати ракову пухлину і лікувати її економічними методами". (?!)

Важко збагнути, чого більше в останньому – невігластва чи спроби втекти від параноїдального страху перед Путіним і терористами. Бо думку про банальне зрадництво хотілося би відкинути. Можливо він не знає, що ракову пухлину вирізають, а не лікують. Якщо вона ще не пустила обширні метастази. Тоді смерть стає неминучою.

Можливо, це "добросовісне" розуміння Мінських угод, які критично не виконуються. Чи вже публічних, вимог деяких ключових Західних лідерів про надання Україною особливого статусу – широкої політтериторіальної автономії – контрольованому терористами Донбасу.

В цьому суть і стратегії Петра Порошенка. З примушення Путіна до миру. З тигра хочуть зробити вегетаріанця. Ще у вересні 14-го, завдяки підтримці регіоналів і комуністів, він зробив для цього перший і рішучий крок, ініціювавши закон про особливий порядок трьохрічного самоврядування на Донбасі. В березні 15-го Меркель похвалила українського президента за його ще один закон з уточнення "особливого статусу" окремих районів Донбасу. Як "дуже сміливий крок". Президент вважав, що саме магічні слова цього документу "відновлять суверенітет України" на захоплених терористами територіях. За нього було обіцяно посилити і санкції проти РФ. Тому, президент переконав всіх нас, що це "абсолютно чітко має привести до деокупації Криму".

Забулося.

Не виключено, що Талейран, або навіть і сам Отто фон Бісмарк, не відмовилися би взяти зараз декілька майстер-класів у дипломатії протидії війні могутньої імперії кволим миром. Проти міг би бути хіба Антон Жданович, - дипломат і сподвижник Хмельницького. Він вмовив султана Османської імперії дати ресурси і армію кримського хана на війну з поляками. Але не розпізнав маневру Москви. Її "мирний" Переяславський договір, спочатку з Богданом, а потім ще один з його сином Юрієм, без будь-якого спротиву передали Україну, незалежності якої вже аплодувала Європа, в довговічну колонію Росії. Спроба Івана Виговського повернути Козацькій державі незалежність, трагічно провалилася. Через гречкосійство, зрадництво і … повну відсутність імунітету до спротиву поглинанню вірусом "Русского міра".

Може так статися, що це стане непосильною задачею й для наступника Порошенка. Бо чинні лідери надто деморалізовані, аби кардинально змінити позицію.

Гібридна війна з Владіміром Путіним зобов’язує й до асиметричної політичної дипломатії. З часом ми, можливо, оцінимо тактику президента як вдалу гру з сильним і підступним ворогом. Во спасіння решти України.

Але…

Виглядає так, що вся "гра" відбувається виключно за правилами Путіна. Він і виписує порядок денний для Києва і танцюючого на роздоріжжі Заходу.

Подивимось.

Кремль, в особі Лаврова, вже на старті війни з Україною, озвучив сценарій її десуверенізації. Тобто, припинення існування державності українців. Виключно мирним шляхом. Через відносно легітимне перезаснування держави як політико-економічної і духовно-культурної колонії Росії. Це жорстка відповідь на несправедливе і принизливе для Москви розширення ЄС, вестернізацію геополітики США та якась маячлива необхідність надовго створити надійну буферну зону, санітарний коридор між Заходом і РФ. Київ ультимативно має прийняти нову Конституцію. В ній, на невизначений час, закріпити політичний нейтральний і воєнний позаблоковий статус із відмовою від "руського" Криму і надання особливо статусу - широкої політичної автономії – Донбасу. Під терміном "децентралізація". Євроінтеграція України виключається. На відміну, до прикладу, умов "мирного договору" СРСР з Фінляндією де фінам заборонялося бути членами НАТО і ЄС. Але вони залишались достатньо незалежними і в Європі! Тобто, Київ знову, на тривалий історичний період має стати частиною вже нової "русской цивилизации". Зважаючи на відхід епохи визвольних воєн – навічно.

Політична влада України за рік свого легітимного правління не змогла, або не захотіла вибудувати стратегію спротиву новій доктрині Путіна і, ховаючись за пропагандистськими кліше, чомусь оголосила нечисельних та достатньо нервових патріотів "агентами Кремля". Вона несправедливо сприймає критику як супротив собі.

Конституційна комісія при президентові активно працює над "децентралізацією" вже децентралізованої держави, адмінтерподілом її на безглуздому тільки принципі повернення у вжиток історичних назв територіальних одиниць. Згідно з Мінськими протоколами – разом із трьохторонньою "Мінською групою". Туди входять, вже де-юре визначені як терористичні, представники "ЛНР і ДНР". Без їхнього погодження Путін дасть команду на війну потужній, вже добре професійно підготовленій і керованій 50-ти тисячній їх армії. Кравчук в образі Макіавеллі повідомив, що в новому тексті Основного закону буде спеціально прописаний анексований статус Криму і окупований Донбасу. Це не децентралізація, а десуверенізація. Тобто узгоджена втрата державності.

Поле маневру і набір інструментів для президента постійно звужуються. Його мирний план стає все більше і більше виключно його особистою грою проти добре консолідованої кремлівської команди, яку підтримує парадоксальна, 85% більшість російського великодержавного люмпену. Путін може діяти як завгодно, не озираючись у війні з українцями.

Крок за кроком українська влада відступає в сипучі піски внутрішнього неспокою і нерішучої дипломатії Заходу. На чутливому тлі подвійної гри корумпованих київських можновладців. Її ресурси протидіяти російському вірусу в тілі кволої української державності можуть виявитися неефективними. Як традиційний антибіотик для ослабленого і антибіотикорезістентного організму внаслідок генних корупційних мутацій управляючого олігархату. Останній ніколи не був і ні при ніяких умовах не буде носієм патріотизму і державності.

В умовах якоїсь зомбованості, безпорадності, безсилля політичного і воєнного керівництва України. Путін, легше, як в час аншлюсу Гітлера, взяв Крим і захопив індустріальне серце України – Донбас. Саме під мантру Луценків: "Будемо воювати, - загинуть тисячі українців". При цьому, ані політики, ані військові до цього часу так і не можуть логічно пояснити, яку воєнну стратегічну функцію виконують українські ЗС, нацгвардія, закопавшись в окопи, будуючи фортифікаційні споруди далеко від кордонів України. Майже посередині її суверенної землі. Ну, хоча би тому, що при будь-якому наступі терористичних загонів вони відступають в глибину власної території. Іноді, правда, "планово". Як це було з Дебальцевим, де кількість втрат українських військових так і невідома. Як і немає жодних висновків із втрати стратегічного плацдарму через який, використовуючи надважливий залізничний вузол, Москва перекидає важку техніку. Разом з танками і "Торнадо". Та живу силу із тренувальних полігонів Росії.

Мовчання влади відносно стратегії протидії Росії є свідченням не політики, а її відсутності. Наслідок - критична недовіра суспільства до неї, що неминуче, рано чи пізно, поставить на кон питання про її політичну легітимність і спроможність виконувати свої обов’язки.

Прелюдією якогось фіналу можуть стати осінні місцеві вибори. Разом з "народовиявленням". Референдум в Сирії з приводу прийняття нової Конституції не тільки не зупинив, але, навпаки, посилив громадянську війну. У відповідь на всеукраїнський референдум, для якого треба виконати надзвичайно складні процедури, квазітерористичні республіки проведуть свій. Не менш "легітимний". І без складних правил. Його визнає Росія.

Очевидно, пан Луценко думає про так званий плебісцитарний референдум – схвалення особливого статусу Донбасу. По типу Наполеона Бонапарта, яким йому було закріплено звання довічного консула. Це був початок. Людовик Наполеон на такому ж народовиявленні отримав дозвіл на одноособове проголошення Конституції. Що й зробив. Саме на референдумі в далекому 38-му, став легітимним аншлюс. Після "народних рішень" він дав право вийти нацистській Німеччині із Ліги Націй і об’єднати Гітлеру посаду рейхсканцлера з президентською.

Варто також пам’ятати, що референдум Єльцина 1993 р. спричинив збройне протистояння між законодавчою та виконавчими владами і поставив російське суспільство на межу громадянської війни. Не забудемо, також, що в час зміни епох на референдумі 27 лютого 1991 року за збереження себе в СРСР проголосували 80.2% українців (проти 76.4% на всесоюзному рівні (?)), а вже з липня цього ж божевільного року – 90.3% підтвердили чинність Акту проголошення незалежності України. Історія, таким чином свідчить, що референдуми в суспільствах із слабко-державницькими народами, не визрівшими як політичні нації, в час розпаду державності, воєн носять маніпулятивний характер,не розв’язують кризу, а посилюють її, сприяючи встановленню авторитарних режимів. Та й відповідати на війну агресора всенародними зборами є або наївністю, або капітуляцією.

Вибори на Донбасі можуть виявитись новою "біологічною зброєю" Путіна.

Не смійтесь.

По-перше. Практично він вичерпав якусь умовну легітимність на продовження масштабної війни. А Захід, вже консолідовано, готовий визнати за ним її результати. І підписати якусь масштабну міжнародну угоду. Натомість забутому київськими дипломатами Будапештському меморандуму. Аби повернути ядерного монстра в режим світового порядку і міжнародного права. Бо Росія почала активно будувати разом із Китаєм Велику Азію. Як альтернативу Заходу. Тому, Меркель й Оланд імплантували себе в "Мінський процес", який через автентичну резолюцію РБ ООН отримав своєрідний конвенційний статус. Алярмовий візит держсекретаря США Керрі в Сочі до Путіна підтверджує пошуки якогось такого рішення проблеми України.

Попри заяви ЄС щодо продовження євроінтеграційних процесів України, небезпечно виглядають провали ратифікації Угоди про Асоціацію в Чехії, міжнародної донорської конференції і відмова іноземних кредиторів реструктурувати гігантський зовнішній борг держави, який тримає Київ у лихоманці очікування дефолту. Разом із відмовою США надати Україні режим союзника поза НАТО, сукупно із зброєю, та швидке наближення часу вичерпності джерел міжнародних дешевих позик.

Нарешті, провал Ризького Саміту з відмовою в безвізовому режимі. Правда, останнє спростував радник Чалий. Він, з глибокого мовчання, збудив нас сенсаційною заявою, що на Саміті "українській делегації вдалося вирішити політичне питання про надання Україні безвізового режиму". Це при тому, що в підсумковій Декларації Ризького Саміту СП з 30 пунктів про це ні слова не говориться. Розглядати пасаж (п.23), що "учасники Саміту… з нетерпінням (?) чекають на завершення Україною і Грузією реалізації другого етапу їхніх Планів щодо лібералізації візових режимів поки всі контрольні показники будуть виконані через здійснення всіх необхідних реформ…" було би наївністю замішаній на дилетантстві. Країна без реально делімітованого і демаркованого кордону з РФ довжиною майже в 2 тисячі кілометрів, де близько 500 км. є "чорною дірою", і не демілітаризованим воєнним конфліктом, з невизначеною величезною кількістю біженців, неконтрольованою міграцією, супутньо з виразками війни – торгівлею зброєю, людьми, наркотиками, - може розраховувати в цьому плані тільки на містику. Навпаки, варто очікувати посилення контролю за шенгенськими свободами українців, що вже спостерігається.

Все це безперервно стискує таймер цейтноту прийняття рішень.

По-друге. Місцеві вибори не стільки сформують низові базові команди для наступної, зовсім недемократичної, боротьби за владу, як можуть все ускладнити. Бойовики не підуть на їхнє проведення за українськими правилами. У кращому випадку, трьохстороння група, яка одночасно консультується з Порошенком і Путіним, запропонує якийсь сурогат. Наприклад, вибори в один час але за різними законами. І тільки у випадку голосування парламентом за "московську Конституцію". Де, на підставі нових Мінських протоколів, Донбас стане своєрідним Косово. Це давня мрія Путіна. Тільки не в центрі ЄС, а Росії.

Але й тут є проблеми, які роблять ситуацію зовсім нечистою. 26 січня цього року Кабмін запровадив на Донбасі режим надзвичайної ситуації і режим підвищеної готовності до реагування на надзвичайні ситуації по всій країні. Типу, згідно Кодексу Цивільного захисту. Це, вочевидь, невизначений статус управління. І хоча прем’єр Яценюк закликає всіх "не плутати режим надзвичайної ситуації з надзвичайним станом", при якому будь-які вибори конституційно проводити неможливо, назвати цей "режим" "звичайним", що існує в умовах стабільної системи правовідносин, прав і свобод, коли волевиявлення виборців, безсумнівно, є вільними, непросто. І десь, неправильно. До тих же стандартів демократії. Вільність виборів якраз і означає відсутність будь-яких обмежень прав і свобод виборців.

Більше того. Президент ініціював і реалізував закон про військово-цивільні адміністрації, який передає владу на контрольованих територіях Донбасу військовим і дає їм право сутньо обмежувати права і свободи. Крім обласних центрів, такі адміністрації створені в двох десятках населених пунктів. Плюс лінія розмежування де знаходяться теж десятки сіл, селищ і містечок виборців, яких щодня обстрілюють і вбивають. Можна домовитись про припинення вогню. Але хто дасть гарантії? Є неясна, але від цього ще більше небезпечна, загроза використання місцевих виборів для політичної організації сепаратизму під видом нових політичних партій, громадських рухів і груп.

І тут…

По-третє. Це виглядає як нова "біологічна" гібридна зброя Путіна. Широкою автономією Донбасу (особливим статусом) він легко і без особливих втрат "підшиє" до тіла України вкрай небезпечний вірус воюючого сепаратизму.

Людський розум в практиці лишень намагається відтворити природу. Іноді переконує себе, що він є навіть більш досконалим, аніж витвір Творця. Це помилка, яка годує тільки згубні амбіції.

Французький ентомолог Нолвен Деллі у 2014 році зробив неймовірне відкриття, вивчаючи божих корівок. Воно саме здатне перевернути світ. В тому числі й політики.

Маленька паразитарна зеленоока оса (Dinocampus coccinellae) володіє найдосконалішою космічною технологією використання біологічної зброї для контролю дужої свідомості у своєму ареалі життя. Традиційно оси паразитують на нещасних створіннях, яких так люблять наші діти – божих корівках. Користуючись тривалою еволюційною довірою між ними, оса починає свою зловіщу стратегію з того, що відкладає яйця всередину цих ще Божих створінь. Одночасно, вона вводить туди вірус (!) під назвою DePV. Він негайно починає активно розмножуватись, вражаючи, спочатку нервову систему, а потім і мозок довірливої жертви, викликаючи параліч і тремор. Між іншим, цей вірус близький родич вірусу поліомієліту. Найбільш дивовижне, що вірус досягає мозку тільки тоді, коли личинка виходить з божої корівки. Тобто, до цього часу комаха живе як би звичайним життям. Хоча й не зовсім. Вона стає зомбі-тілоохоронцем, який захищає лялечку оси, аби та могла спокійно закінчити процес метаморфозу в дорослу особ. Паралізований жук обіймає своїми лапками лялечку оси і безперервно трясе крильцями, відлякуючи хижаків своїм яскравим забарвленням. При цьому, безжалісна личинка три тижні у божій корівці харчується її тканинами. Коли вона все ж покидає тіло керованої вірусом жертви, воно перетворюється в близький і доступний харч. Поки тілоохоронець не буде з’їдений.

Щось схоже з "ЛНР-ДНР" Путін готує для України. Для цього він вміло використовує спадковий генетичний "голодоморний" страх українців і тотальну політичну корумпованість правлячих політичних бізнес-холдингів.

Якщо піком слави Шарля Моріса Талейрана, разом із Маттерніхом, став Віденський Конгрес, який заклав перший камінь в будівництво сучасної Євроунії, то для українського президента і дипломата Відень може обернутися ще важким випробуванням. Не виключено, що головний виробник останніх українських президентів отримав від політичного лідера Порошенка не зовсім усні зобов’язання. Якщо добре вчитатись у відповіді і пасажі Фірташа під присягою австрійському судді, то виглядає так, що майбутній український президент підписався повернути йому інвестиції в розкрутку на цю посаду чемпіона Кличка. Це досить звичний спосіб фін взаємовідносин. Особливо олігархів, які маневрують між царством тіньової економіки і фінмоніторингом США. Мова може йти про досить значні суми. Не виключено, що цим епістолярним "розписом" вже володіє Владімір Путін. Бо саме він дав 125 млн. євро на судову заставу для Фірташа. До того ж, той однозначно вів себе проросійськи на процесі і антиамериканськи по суті. В Сочі цей зловіщий папір цілком міг прочитати й Керрі, що негайно змінило риторику американців відносно української влади. Спочатку, екс-посол в Україні Джон Хербст "Укрправді" заявив, що верхівка вашої еліти дуже корумпована…. "В списку корупціонерів є особи, які дуже красиво вміють говорити "мовою реформ" з країнами Заходу. Їм прекрасно вдавалось переходити із одної партії в другу…, залишатись недоторканими і процвітати… ці люди – проблема, в цей же час – вони керівництво вашої країни". Потім, New-York Times вийшла з явно одіозною статтею щодо України, обізвавши її банкрутом, а уряд "слабким і тендітним, що не може вчинити необхідних дій для створення єдиної і незалежної держави.

Знаю, що владні тролі і патріоти одинаково спалахнуть справедливим протестом: "Україна понад усе, а Росія скоро здохне".

Невідомо, правда, що думає божа корівка в час "гібридної експансії" зеленоокої оси. Невинні створіння, які є унікальними мисливцями за тлею, в процесі еволюції трохи навчились боротись з наслідками біозброї. Біля третини з них виживає після інфікування, і відновлюється. Правда, вигодувавши чергового термінатора з найдосконалішою зброєю сучасності.

Не сумніваюсь, що в Україні більше третини патріотів із стійким імунітетом проти вірусу "русского мира".

Погодження української влади під вже об’єднаним тиском Путіна і Заходу на створення в складі України, чи на принципах квазісамостійності, чи іншим чином легітимної "особливої автономії Донбасу", є смертельним вірусом. Він рано-чи-пізно знищить Україну, годуючись її нечисельними героями.

Десь зникли, сховалися "моральні лідери нації", пафосні громадські діячі, активісти і блискучі журналісти, які колись присвятили себе боротьбі проти несправедливості влади і продажних політиків. Щезли, перетворились в таких же політиків, чиновників і нової армії сракозаношувачів. Жоден з них, продовжуючи гнобити Януковичів-Азарових, не наважується піднімати теми державності, головної мети нинішньої влади – відновлення територіальної цілісності держави, легітимізації тотальної корупції як способу публічного управління країною. На тлі вимог Чехії, Угорщини, Італії про скасування Санкцій проти Росії, відмови ЄС і США їх продовжувати і нарощувати. Не зважаючи на продовження війни терористами з використанням важкої техніки і масових вбивств.

Петро Порошенко зумів об’єднати світ навколо Мінських угод з терористами за участю ЄС і Росії. І ті не бачать їм альтернативи. Аби не допустити радикалізації суспільства і унеможливити наступальні воєнні операції Захід через пальці спостерігає за прискоренням внутрішньої пропагандистської машини влади, своєрідної і витонченої цензури, нарощуванням політичної корупції та відсутністю будь-яких системних стратегічних реформ. У цьому й ховається найбільша небезпека, яку постійно підживлює Кремль.

Безальтернативність мирного плану. Поза об’єктивною реальністю. Зосередження всіх зусиль, без виключення, на цьому політичної влади, практично демонтували патріотичну рішучість народних мас Майдану, депатріотизували суспільство, сформували оманливий пацифізм, егоїзм персонального виживання, громадянську байдужість і колективну індиферентність. Незначна частина добровольчого і волонтерського корпусів, поодинокі лідери громадської думки і просто мислителі не спроможні змінити ситуацію, але й не дають конфлікту загаснути. Цим користується величезна колона колабораціоністів на чолі з "Опозиційним блоком", яка відновлює ресурси для проросійського реваншу. Місцеві вибори, які будуть проходити під неминучим (можливо й не дуже помітним для обивателя) тиском Путіна, можуть розширити базу політичного сепаратизму. Аж до Полтави.

Подібна історія сталася у свій час з президентом Хорватії Туджманом, коли Сербія на початку 90-х почала реалізувати Велику Сербську програму. Чимось схожу на план "Русского мира". Параноїдальна ідея Великої Сербії й стала причиною тривалих Балканських воєн. Туджман хотів тільки миру. Вважав, що військові дії спровокують реакцію сильної югославської армії, яка буде діяти в Хорватії рішуче і жорстоко. Метою Мілошевича було завоювати більше половини Хорватії і встановити гіпотетичний кордон Вировіця-Карловац-Карлобач. Згідно великої Сербської програми. Під тиском хорватів Туджман дуже неохоче згодився на воєнний план Шпігеля. Тобто на активні воєнні операції проти югославської армії. І переміг. Особливо після проведення в 95-му операції "Буря", коли менше аніж за тиждень Хорватія повернула собі майже всю територію. Решту Сербія змушена була передати їй мирно.

Путін підняв війну з Україною і Заходом на новий рівень маніпулятивної гібридності. Він атакує мозок, розум українців вірусом, що перетворює їх в старанних виконавців його волі. Захопивши війною значну частину їх історичної території він намагається тепер закріпити її результати їх персональною волею і діями. Виборами, відмовою від своїх історичних земель, незалежності. Разом із обраною владою. Захід не вірить в нашу здатність боротись і мати єдину і реально незалежну державність. Він не готовий за нас воювати і проводити реформи. Тому здатен, з традиційними компромісами Брюсселя і мовчанням Вашингтона, підписати новий мирний світопорядок із Владіміром Путіним.

Нам неправильно переклали, що всіляка війна обов’язково закінчується миром. Війна закінчується перемогою одних і капітуляцією слабких. Переможець і встановлює мир. Як це й було в усіх, без виключення, війнах людства.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги