УкрРус

Я – не Волноваха

З допомогою гасла "Я – Чарлі" мільйони людей уособлювали себе зі світоглядними цінностями колективу цього журналу, а не з їх трупами.

Я теж за свободу висловлювань поглядів. Я за право критично ставитися до будь-чого і будь-кого. Якось критика щодо Тараса Григоровича допомогла мені відкрити невідому мені людину: успішного, модного, класного художника, який надзвичайно гарно писав оголених жінок, який міг здійснити високоморальні вчинки, якого поважали чоловіки, з яким фліртували світські левиці, який міг дозволити собі гарно провести час в гарному товаристві.

Я за гумор і глузування, зокрема, за карикатури. Якби вмів малювати то відобразив би критичне ставлення Ніцше й Івана Франка до християнства. Або зробив книгу "Біблія в карикатурах". Сподіваюся, колись "Чарлі" так і зробить.

Я теж Чарлі.

Гасло "Я – Волноваха" – це намагання некоректно і примітивно винести прихований зв'язок між подіями в Європі і в Україні на широкий загал. Некоректно це стосовно інших мешканців Донбасу, що загинули від обстрілів росіян. Некоректно це по відношенню до тисяч загиблих на Донбасі і в Криму українців, що свідомо віддали своє життя за Україну, адже серед загиблих в автобусі під Волновахою таких могло взагалі не бути. Примітивно бо пов’язує живих людей з мерцями. Це приблизно як повісити на себе напис "Я – жертва Онопрієнка (Чикатила)".

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги