УкрРус

Кордони повзуть: Росія стає все меншою

Чимало людей помилково вважають, що Російська Федерація з року в рік збільшується, "відкушуючи" собі від навколишніх держав все нові шматки, як-от Придністров’я, Абхазію, Нагірний Карабах, Південну Осетію, Крим чи донбаські квазі-республіки. Насправді ж усе відбувається з точністю до навпаки: Росія втрачає з-під свого контролю цілі великі держави, злодійкувато відхоплюючи собі бодай маленькі крихти зі столу у вигляді проблемних територій, - пише Андрій Любка для "Радіо Свобода".

Імпульс замислитися над цією темою вколов мене завдяки запрошенню мистецької фундації "Ізоляція" взяти участь у дискусії про феномен кордону. Згадана "Ізоляція", сучасний експериментальний арт-простір, ще два роки тому мала донецьку прописку, але після окупації була змушена перебратися до Києва. Вперше запрошення від них я отримав у березні 2014 року, одразу після Майдану і на початку гібридної війни, тоді Любко Дереш організовував для фундації дебати – все ще в Донецьку, хоча в місті вже гуляли озброєні бойовики, а на в’їздах виросли блокпости; на жаль, тоді в мене не вийшло потрапити на той захід, і я так ніколи в Донецьку й не побував. У вересні того ж року в "Ізоляцію" потрапив мій приятель Дмитро Потєхін, але то вже була не мистецька фундація, а в’язниця, в якій бойовики утримували проукраїнських полонених.

Словом, я їхав на дискусію про кордони в "Ізоляцію", яка через виникнення цих самих кордонів була змушена переїхати. На перший погляд, це мало б означати, що Україна – як держава – зменшилася; проте глибший аналіз дозволяє переформулювати висновок оптимістичніше: насправді країна не тільки вирвалася з простору "руского мира", але й вперше стала реально незалежною. Іншими словами кажучи, якби не Майдан і відвага українських воїнів, то Янукович після відмови підписати Угоду про асоціацію з ЄС повів би нас у темне майбутнє Митного союзу з Росією, Білоруссю й Казахстаном. Росія втратила цілу Україну, відхопивши собі заледве 5% дуже проблемних і на десятиліття вперед дотаційних територій. Дугін може скільки-завгодно вихвалятися, що Росія збільшилася, насправді ж від неї відпав найбільший і стратегічно найважливіший європейський шматок.

Оптимізму додає й динаміка, яка відкривається з віддаленої перспективи, коли аналізуємо ситуацію не тільки за новинами сьогоднішнього дня, а розглядаємо часовий проміжок у півстоліття. Після Другої світової скріплений російським шовінізмом Совєтський Союз отримує майже половину Європи, але дуже швидко починає втрачати території. Гляньте на карту континенту й уявіть зміни, що завдають удару по величі Росії кожні десять років: уже в 1948 році відколюється величезна й найважливіша на Балканському півострові Югославія, невдовзі за нею переорієнтовується й Албанія; у 1956 році антикомуністичне (антиросійське) повстання спалахує в Угорщині, після цього країну вдається утримати вже лише танками; у 1968-у те ж саме стається в Чехословаччині, а через незгоду ввести танки в Прагу з орбіти московського імперіалізму випадає Румунія; 1989-й приносить свободу в усю Центральну Європу, з початком 90-х від Росії втікають три балтійські країни; війна в Грузії 2008-го – не що інше, як спроба втримати непокірну державу силою, але Тбілісі все одно розвертається до Москви спиною; нарешті український Майдан і російсько-українська війна скорочують зону впливу Росії на мапі до історичного мінімуму. Ба більше: цілком вірогідно, що події останніх двох років змусять і білоруське суспільство рятуватися втечею від російського монстра, який виявився самовбивцею.

Ще раз придивіться до лінії кордонів невизнаних республік і вкрадених у сусідів територій, кільця, яке з кожною декадою все ближче й тісніше звивається довкола Москви – хіба ж воно не схоже на зашморг?

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги