УкрРус

Чи у всьому винен Путін?

Однією з ознак того, що свідомість українських еліт міфологізована, є їхнє прагнення пояснювати всі свої невдачі у політичних та економічних реформах підступами Путіна, пише Богдан Данілішин для "Радіо свобода".

Путін постійно, як тінь батька Гамлета, бачиться українським політикам та окремим "напутненним" журналістам у нічних кошмарах, щоб розповісти чергову історію, яку тим, в свою чергу, треба буде передати народу України, щоб він, народ, зрозумів наступне: відсутність реформ у нашій країні є об'єктивним наслідком зовнішньополітичного тиску північно-східного сусіда, а не просто наслідком банального небажання та невмінням українських політиків їх проводити. Чи винен Путін у тому, що у 2015 році ВВП країни скоротився навіть більше, ніж у 2014 році – році анексії Криму і Севастополя, найзапекліших військових дій на сході, повного перезавантаження влади? Путін також заважав нам розвивати власну промисловість – за підсумком 2015 року падіння склало 13,4% (10,1% у 2014 році). Промислове виробництво скоротилося в 22, а не двох, регіонах країни та в усіх агрегованих видах промислової діяльності. Путін також зурочив наших корів і свиней, забрав у них молоко. За підсумками 2015 року скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва склало 4,8% (зростання на 2,2% у 2014 році та на 13,6% у 2013-му).

Якась суцільна "путіноманія". Даний феномен був описаний Зигмундом Фрейдом і названий "переносом". Перенесення (або трансфер, від англійського transference) – психологічний феномен, що полягає в несвідомому перенесенні пережитих почуттів, що проявляються до однієї особи, на іншу особу.

Пояснення складних суспільно-політичних явищ однією причиною є ознакою архаїчного мислення українського політикуму. Це є, напевно, один із найважливіших доказів того, що в Україні продовжує функціонувати так звана "природна держава" Дугласа Норта, яка бореться за своє існування, і ні за яких умов не хоче перетворюватися, всупереч волі народу, у "державу відкритого доступу".

Неможливість швидкого початку повномасштабних реформ постійно пояснюється українському народу важким становищем, що склалося в українській економіці під впливом військової агресії Росії. Однак, як описував у своїх працях британський історик Арнольд Тойнбі, зовнішньополітичний тиск завжди в історії був однією з головних причин якраз політичного піднесення держав. Держави ж, які не могли гідно відповісти на такі зовнішні виклики, зникали з політичної карти світу.

Найяскравіший приклад такої поведінки у сучасності – Ізраїль. Ця країна від моменту проголошення незалежності в 1948 році перетворилася з держави, в економіці якої переважав сільськогосподарський сектор, у по-справжньому високорозвинену державу (друга країна в світі за кількістю технологічних стартапів після США), постійно при цьому перебуваючи в стані військового конфлікту зі своїми сусідами.

Ми ж, навпаки, в цьому конфлікті перманентно перетворюємося з технологічно розвиненої країни в сільськогосподарську. Хто заважав і заважає українським політикам вивчати світову історію, з якої ясно, що "природні держави", для яких у силу якихось причин неприйнятний шлях модернізації технологічного розвитку (яскравий приклад – Росія) завжди переходять до агресивних дій воєнного характеру, намагаючись вирішити ці проблеми за рахунок своїх сусідів (у даному випадку, за рахунок України)?

Якби наші політики були ерудитами і в силу цього компетентними людьми, хіба стала б тоді агресія Росії для них несподіванкою? Тим більше, що до цього вона вела себе відповідно: війна в Чечні 1994-96 років, 1999-2009 років, війна в Грузії 2008 року. І хіба не знали б вони, як у таких випадках діяти, щоб запобігти жахливим наслідкам військового вторгнення? В історії взагалі, і в сучасній історії зокрема, є достатня кількість успішних прикладів того, як треба поводитися в таких випадках. Однак, тотальна некомпетентність більшості українських колишніх і чинних політиків не дозволяла і не дозволяє їм це зробити.

Логіка дій Путіна – це логіка дій звичайного некомпетентного політичного лідера. Не можеш проводити внутрішньополітичну та економічну модернізацію? Тоді воюй з сусідами! Це і війна в Грузії у 2008 році, і нинішня війна Росії з Україною. Логіка нашого уряду аналогічна. Не можеш проводити заявлені у передвиборчій боротьбі політичні й економічні реформи? Звинувачуй в усьому Путіна! І кричи чимдужче! Дивно, що такі заклики й статті одержують більше "лайків", ніж статті про розвиток економіки та соціальні перетворення. Такий собі "путінський зомбізм". Здається, що такі політики і журналісти є прямими агентами Путіна, тому що відволікають увагу від явного стану речей у державі.

По суті, в цьому сенсі російська та українська політичні еліти – духовні брати. Втім, цьому дивуватися не варто, оскільки соціальне походження у них одне. Всі вони – вихідці з бурхливих 1990-х, періоду первісного капіталістичного нагромадження і гумових моральних норм.

Путін не заважає і не може завадити українським політикам створити реалістичний план трансформації української економіки. Путін не заважає і не може перешкодити проведенню в Україні політичних інституційних реформ. Тому що Путін не міфічний всемогутній герой коміксів Бетмен, а просто президент Росії, досить пухкого політичного формування з відсталою економікою, що тотально ґрунтується на видобутку корисних копалин, і з практично вже зруйнованим промисловим виробництвом.

Необхідно, щоб українські політики це зрозуміли, і нарешті, "включили" свій інстинкт виживання, почавши проводити радикальні реформи, а не лише їхню імітацію. Щоб вони, нарешті, почали відповідати за своїми обіцянками українському народу, а не займатися виключно визначенням перспектив переформатування політичних владних коаліцій і екстраординарними кадровими призначеннями.

Нам необхідно розірвати цей "коловорот", це вічне ходіння по колу. Інакше події в Україні розвиватимуться за другим варіантом "виклику-і-відповіді", описаному Арнольдом Тойнбі. Сучасні українські політики мають або різко порозумнішати (що, на мій погляд, не особливо ймовірно) або повинні бути змінені новою плеядою українських політичних діячів, адекватних тойнбієвським викликам сучасного світу. Вони мають стати політиками, які в змозі закласти основи сучасної європейської "держави відкритого доступу" і не займатися екзотичною і марною практикою, основна мета якої – смішити іскандери росіян. Для цього потрібно бачити країну як цілісне утворення, складну, неоднорідну, але єдину, в якій жити всім нам. Ну, що ж, якщо не зрозумієте – ідіть своїм шляхом... І Путін з вами.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги