УкрРус

Нав`язаний образ національного героя як одна з причин "хвороби"

Якщо народ мій числиться формально,

Тоді я дійснодійсний формаліст!

МиколаВінграновський

Приємно спостерігати, що від 2014 р. в Україні піднялась хвиля патріотизму. Так, це не ура-націоналізм, а осмислене почуття віри у свій народ та гордості за його досягнення. Аж захотілось повірити, що вдасться позбутися "шароварщини" та комплексу "сільської інтелігенції" як шкідливої хвороби. Це – надзвичайно важливо, оскільки самосвідомість є основним фактором розвитку нації.

Протягом десятиліть, якщо не століть, українцям нав`язувався образ каменяря, кріпака, селянина як єдина можлива іпостась національного героя. Потім його успішно замінили "стахановцем"-пролетарем. Одним з факторів популяризації "не тих" героїв була шкільна програма з української літератури.

А що, українська культура це лише "образ матері" та "образ землі"? Чи її в університетах не було? Чи багато українців знає, що Іван Франко захистив докторську дисертацію у Відні (німецькою мовою, ясна річ)? Хто знає, що той же Франко був один із піонерів психоаналізу? Візьміть хоча б його "Психологію творчости" (так, саме "творчости", а не "творчості". Остання форма, насправді, була також нав`язана українцям, щоб більше була на російську схожа, хоча вона сама по собі неправильна). Чи замаслювались Ви, чому до шкільної програми увійшли саме такі твори Франка як "Каменярі" та "Вічний революціонер"? Тому що йдеться там про те, що "щастя прийде по наших аж кістках" (а без кісток ніяк), що "І я, прикований ланцем залізним, стою/Під височенною гранітною скалою/А далі тисячі таких самих, як я". Тисячі таких самих, прикованих. Знову "людина-гвинтик", без прав і без вибору. Можливо, Франко зовсім інше хотів цим сказати, однак партійні ідеологи знали, які твори "правильно" вирізьблять свідомість населення. Навіщо кому ідеї свободи? Це шкідливо для суспільного порядку. Краще ж, щоб люди "лупили скалу" і сиділи тихо.

Тарас Шевченко хоч і народився кріпаком, але доклавши титанічних зусиль, викупив себе з неволі, навчався в університеті, малював чудові картини і писав шедеври поетичного мистецтва. Словом, реалізував себе як особистість. Чому не наголошується на тому, що він, як модно тепер казати, "зробив себе сам", натомість увагу учнів зосереджують на "Реве та стогне Дніпр широкий…" ("Причинна") та "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…" ("Катерина"). Так Шевченко ж – "сам собі менеджер" і доказ того, що своїм талантом можна пробити дорогу. Це ж був би чудовий "мотиватор" для молоді. Чому знову "немає пророка у своїй Вітчизні", а все шукаємо його за кордоном? В України є свої національні герої, потрібно лише розплющити очі. Маленький тест: поцікавтесь, чи багато хто з Ваших знайомих знає, ким був Микола Вінграновський, автор епіграфу до цієї статті?

Подивіться на шкільну програму з української літератури. Чи багато там змінилось віз часів здобуття незалежності? Чому там досі домінує селянська тематика? Чи не настав час переглянути цю програму? Нинішні школярі вже знають, хто такий Василь Стус, велет української поезії і, не побоюсь сказати, один з найкращих поетів другої половини ХХ ст. Але чому старше покоління мало про нього знає? Чому не пропагується своя, українська література? Добре, що переважна більшість моїх респондентів знала, що Марко Вовчок – це жінка, а не чоловік.

Залежно від своїх вподобань, можна поцікавитись українською музикою, образотворчим мистецтвом, вишивкою, козацьким рукопашним боєм, та чим завгодно. Головне – позбутись комплексу меншовартості.

Боляче дивитись, що на ринок виходять продукти типу серіалу "Останній москаль", де українці знову представлені необтесані селяни. Друзі, я розумію, що всі ми любимо гумор. Але подумайте, що ми бачимо насправді: "тупуваті" українські селяни та інтелігентний "москаль". Вам це нічого не нагадує?

Такі медіа-продукти з`являються не просто так. В часи нестабільності або військових конфліктів влада завжди вдавалася до якогось маневру, щоб відволікти увагу народних мас. Це мало бути щось, де вони могли в "виплеснути" енергію. Найчастіше це був пошук "зовнішнього" або "внутрішнього" ворога. В нацистській Німеччині ворогами були євреї та всі не арійці, в СРСР – "кулаки", "буржуї", "капіталісти" та весь "загниваючий Запад". Гумор теж допомагав. Люди сміялись і тому заспокоювались. Згадайте початок 90-х та передачі типу "Куклы", монологи Задорнова, в яких він з американців глузує. Це той же пошук "ворогів", тільки в іншій формі.

Варто віддати належне Андрієві Данилку за те, що Вєрки Сердючки давно вже не видно. Думаю, сам Данилко не міг передбачити, наскільки негативно сприйматиметься його персонаж в світлі останніх подій. Данилко насправді талановитий та інтелігентний митець, пише інструментальні твори і, думаю, хоче позбутись ярлика Сердючки. Так само як свідомі українці хочуть позбутись образу "хохла".

В 30-х роках ХХ ст. був розстріляний цвіт української інтелігенції (так зване "розстріляне відродження"), але настав час створювати інтелектуальну еліту, а не робити все, щоб вона мігрувала за кордон. І не потрібно тут підмінювати поняття, кажучи, що патріоти все одно залишаться. Справа не в грошах, а у відчутті, що ти своїй державі непотрібен. Але матеріальні блага теж важливі. Чому, наприклад, професор має жити за копійки? Нехай можновладці поживуть за його зарплату і побачать, скільки коштує самоосвіта, поїздки на конференції, фахова література. А ще треба платити за житло і якось харчуватись. Не кажу вже про те, що багато з них просто не має можливості отримати фінансування на свою науково-дослідницьку діяльність. За кордоном така можливість чомусь знаходиться значно швидше.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги