Блог | Призовники: лопата в руках частіше, ніж автомат
Зашаритися, зникнути, тимчасово самоліквідуватися, прошлангувати, вкючити окуня і, звісно, прої**тися або "піти в про**б" кількість слів і сполучень, які передають стан нелегальної але такої солодкої бездіяльності в армійському лексиконі доволі багата. Нажаль, цей синонімічний ряд відбиває суть строкової служби і ставлення до неї з боку призовників. За термін свого перебування у армії я постійно спостерігаю за солдатами строкової служби.
Скажу вам чесно, я не знайшов ще жодного аргумента за те, щоб тримати їх у армії 1,5 роки. Армія здатна допомогти недавнішим підліткам подорослішати, здатна навчити дисципліні, але коли цей процес навчання затягується, то дає зворотній ефект. Життя у режимі постійних армійських затягів розвиває пофігізм і нігілізм, а діяльність малопов'язана із військовою перетворює армійські будні на якийсь сюр. Усім навичкам, які можуть знадобитися призовникам як солдатам, їх можна навчити за 3-4 місяці інтенсивного курсу. Решта, часу проводиться безтолково і завдання, які ставляться перед солдатами абсолютно непов'язані із військовою справою. Ремонтні і будівельні роботи у армії не закінчуються ніколи, а усе тому, що ремонтують і перебудовують там усе солдати-строковики, які а) часто займатися будівництвом розпочали лише у війську і належного досвіду не мають; б) не зацікавлені у швидкій і якісній роботі, вони тупо вбивають 1,5 роки свого терміну служби, так само як служба вбиває 1,5 роки їхнього життя, крім того вона вбиває ще й державні кошти на утримання солдат, які перфоратор і лопату тримають у руках значно частіше ніж автомат. Одні демобілізуться, на їхнє місце приходять нові і потім "вдосконалюють" те що зробили попередники. За такого принципу розподілу часу, армійську службу краще перейменувати на суспільно-корисну діяльність. Більше того, розпорядок дня і коло проблем деяких командирів підрозділів передбачають у їхньому кріслі не людину у погонах із належною кваліфікацією і пакетом різних соціальних пільг, а звичайного директора ЖЕКа. Думаю, нікого не слід переконувати у тому, що не треба бути полковником, щоб вирішувати чим перекривати дах і скількох людей на пхд відправляти з мітлами, а скількох з лопатами.
У країні, яка веде війну і має під боком агресивних і озброєних сусідів, строкова армійська служба сприймається як необхідність. Її завдання - це підготовка майбутніх захисників вітчизни і патріотів своєї країни, проте у нинішньому вигляді зі своїми функціями вона не справляється.
Продуктивність часу, який молоді хлопці проводять у навчальних центрах повністю залежить від поглядів на життя їхніх безпосередніх командирів, нажаль, у більшості офіцерів погляди на життя не настільки фахові, щоб готувати солдатів сучасної армії, у них є учбові плани, які певно, мало змінилися з часів Будьонного ще й не підкріплені конкретними навчаннями і купа документальної метушні. "Дємбіль неізбєжен, а потім додому і у якусь Польщу гроші заробляти, а що мені дала Україна? Форму і офіцерські затяги? Чи 3000 грн на граждані?" - так говорить строковик з Вінничини, якому лишилося служити півроку. На питання, що дала йому "якасьпольща" він відповісти не може, просто сподівається на заробіток. Відсутність соціальних ліфтів в громадському житті лишається головним союзником контрактної армії нажаль аж ніяк не військовий вишкіл, який дають у ЗСУ.
Серед нинішніх призовників частка тих, хто планує йти на контракт чимала і тут є 2 категорії: одні знають що вдома не знайдуть роботу на 7-8 тис. грн, інших усе ще приваблює перспектива хоч на контракній службі навчитися чомусь віськовому, тому що за 1,5 роки не навчила служба строкова.
