УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Юрий Винничук
Юрий Винничук
Прозаїк, літературознавець

Блог | Розплата за минуле

Розплата за минуле

Усе те, що чекало Україну після перемоги Майдану, виявилося цілковитою закономірністю. На що інше можна було сподіватися, якщо безпека країни була запущена, а в часи Януковича знищена? Жоден президент ніколи не переймався національними проблемами. Ющенко лише вигляд робив, що переймається, але тільки заморожував те, що починало гнити.

На вимогу Європейської хартії місцевих та регіональних мов ми три роки тому прийняли закон про мови, який підтримує та захищає аж тринадцять мов.

Закон, щоправда, безглуздий, бо й ті, що його творили, були людьми недалекими. Складаючи список мов, які треба захистити, вони знайшли місце і для мови, якої не існує. А саме — "єврейської". Важко вгадати, що саме мали на увазі автори законопроекту, бо єврейських мов кілька. Євреї, що мешкали в Україні, здебільшого вживали ідиш, натомість іврит був спочатку тільки мовою богослужінь, але згодом став широко вивчатися в єврейських школах. Таким чином уже дві єврейські мови функціонують в теперішній Україні. Хоча є ще мова кримських євреїв – кримчаків, яка власне вимирає, але у списку її нема. Так само нема й мови нечисленних караїмів-юдеїв.

Зате у списку є російська, якій абсолютно ніщо не загрожує і яка є панівною на більшій частині України. Але нема мови аборигенів – української, яка справді перебуває під загрозою.

Тоді, коли голосували за цей закон, 35 відсотків студентів здобувало вищу освіту в українських вузах російською мовою. Зараз з втратою Криму і частини Донбасу цей відсоток зменшився. Але є ще такий нюанс, коли на папері вважається, що лекції з того чи іншого предмету читають українською, а насправді – російською.

Можна тільки уявити, чи зможе стати оця майбутня інтелігенція повноцінним носієм української культури, мови, духовних цінностей.

Я не буду наводити дані про те, скільки в Україні російських шкіл, театрів, скільки російських книжок і преси. Ці дані легко знайти в інтернеті. Росіяни в Україні повністю забезпечені своїми правами в освітній і культурній сферах. Жодної насильницької українізація російської меншини в Україні, про яку так люблять співати російські шовіністи, не існує.

А яке становище українців у Росії, де проживає понад 5 млн. українців? У договорі між Україною і Росією містяться такі зобов'язання: "створювати рівні можливості і умови для вивчення української мови в Росії та російської мови в Україні і надання з цією метою рівноцінної державної підтримки".

Україна ці умови виконує з перебільшеною ретельністю, а Росія їх не виконує зовсім. Українці в Росії не мають жодної державної української газети, журналу, бібліотеки чи професійного театру. Лише є кілька українських недільних шкіл та кілька окремих українських класів.

І як на це реагує наше МЗС чи особисто Президент?

Донбас і Крим – специфічні регіони. Після катка русифікації, який прокотився там у 1930-тих роках, українці так і не змогли підняти голови. Хоча останній перепис показав, що на Донеччині українців більшість, але на час прийняття вищезгаданого закону вже стало традицією у Донецьку біля пам'ятника Артема влаштовувати мітинги під гаслом "Геть українців і українську мову з Донбасу". У школах Донецька лише 5 відсотків учнів навчалися державною мовою. А в середніх і вищих навчальних закладах панувала тільки російська. Керівництво області не дозволило відкрити тут філію Києво-Могилянської Академії, а філію Московського університету відкрили. Місцева преса переконувала населення в тому, що Донбас колонізується Києвом, були модними вирази "народ Донбасу", "громадянин Донбасу". Тільки не України.

То що тут дивуватися з настроїв тамтешньої публіки? Усі роки Незалежності жоден президент не звернув увагу на цю тотальну русифікацію.

Донецька газета "Город" писала у тому ж 2012 році: "На Украине еще не сформировалась ни политическая, ни этническая нация. Развитие этнической нации тормозится по той причине, что украинцы (до ХХ века – малороссы) – особая этническая категория... Нам нужно заниматься не мифотворчеством и не выдумывать себе допотопную родословную, а объективно и строго изучить ситуацию в стране..."

Міністерство освіти Криму видавало шкільні підручники, в яких переконували дітей, що ідеальне життя було саме за СССР. А головними героями там і далі були піонери, комсомольці, Герої Соцпраці, Герої Совєтського Союзу. Зате там ані слова не було про незалежність України, про її державні символи і про те, що Крим – складова частина України.

Газети Криму усі як одна на кожній сторінці скиглили за втраченим раєм, яким для них був СССР, та за братнім російським народом: "Волей внешних обстоятельств и внутренней недальновидности вот уже 12 лет мы живем раздельно. Отрицательные последствия дележа "беловежскими братьями" отцовского двора ощутили на себе все. Украина – едва ли не в большей степени. Сейчас, когда Россия начинает подниматься, было бы не меньшим грехом, чем трагедия Беловежья, не воспользоваться исходящими из Москвы интеграционными импульсами. Центры Русского Мира могут менятся, но сам мир должен оставаться".

Цікаво, що СБУ, покликане охороняти безпеку України, жодним чином не реагувало на антиукраїнські й антидержавні випади кримських і донецьких газет.

Стиль цих агіток був своєрідним. Здається, що читаєш пресу 1930-тих років: "Русский народ хорошо помнит своих друзей и врагов. Врагам пощады не будет. Им место на свалке".

За Януковича група таваріщєй на чолі з нардепом істориком Петром Толочком звернулася до Митрополита Володимира з проханням благословити щойно створену партію "Славянский народно-патриотический союз". "Партия ставит одной из своих главных задач, – писали вони, – единство народа, крещенного равноапостольным князем Владимиром в лоне Киевской Руси, для чего будет стоять на позициях тесного сотрудничества между Украиной, Россией и Белоруссией".

І "Блаженнейший" з радістю благословив цю нову політичну потвору. Завершувалося оте звернення таким цікавим закликом:"Великороссы, малороссы, белороссы – объединяйтесь!" Уже з цього заклику було чудово видно, яке місце передбачувалося для українців у майбутньому об'єднанні – вони знову мали бути приречені на малоросійство.

Кримські газети, щоправда, соромливо замовчували ще один подаруночок, який дістали б українці, об'єднавшись із Росією, – гроби з Чечні.

За весь час існування незалежної України захист держаного суверенітету залишався поза увагою. Щойно зараз, коли нам приставили ножа до горла, щось почали робити у цьому напрямку. А донедавна дозволялося те, чого неможливо навіть уявити у будь-якій іншій цивілізованій країні: агітувати проти самостійності, закликати до повалення існуючого державного ладу. Ба більше – заперечувати саме право українців на існування.

Я написав "донедавна" і бачу, що видав бажане за дійсне. Бо загроза для нашої незалежності залишається. Попри позірний український патріотизм на Сході та Півдні там продовжують видаватися антиукраїнські газети й функціонувати антиукраїнські сайти. Та чого далеко ходити – "Информационный портал "Украинский Выбор" існує в Києві і публікує відверто шовіністські статті. Де гарантія, що не виховають усі ці видання нових сепаратистів?

І що на те Мінстець?

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...