Блог | Вічна пам'ять всім, хто йде від нас незрозуміло рано
Останнім часом багато смертей перед нашими очами. Надто багато. Вчора, окрім усього, підірвалися наші хлопці батальйону "Збруч". Це наші, тернопільські хлопці, серед яких, як мінімум, кілька знаю я особисто. За документами батальйон – це десь 500 солдатів. У новинах кажуть – 6 загинули, 10 поранені, 11 зникли безвісті. Якщо перекласти це "хлопською" мовою, то це 17 загинуло точно, а з тих 10-ти невідомо ще скільки ще виживе. Наскільки безглузді в нас смерті! Звісно, все в промислі Божому, і що має бути – те й буде. Але якби вони були хоч трохи більше обережними, то не було б за один день стільки горя!
А нині знову – Кузьма. Я ніколи не зустрічався з ним особисто, але його смерть мене, як і кожного з нас, потрясла до глибини душі. Справа не в тому, що в нього був унікальний голос чи надзвичайні пісні. Хоча, багатьом вони дійсно подобалися. Мені він більше подобався не як співак, а як людина. Звичайна проста людина, зі своїми плюсами та мінусами. Щось у нього виходило краще, а щось гірше. А повірте, це був далеко не подарунок. Але в цілому, він виглядав для мене доволі позитивним чуваком, справжнім. Особливо, в порівнянні з усіма іншими наперламутреними зірками українського "шоубізу".
Ще живучи в Києві я купив і прочитав його книжку про "Побєду і Берлін". Було смішно. А ще, в нас із ним був дуже схожий "акцент".*смайлик* Якщо ви ніколи не чули як я, зазвичай, розмовляю, то послухайте будь-який відеозапис розмови Кузьми і ви зрозумієте як говорю я. Це мені неймовірно заважає, але нічого з цим зробити не можу за стільки років. У нього була інша специфіка роботи, тому це йому не заважало. А мені заважає. "Мова твоя видає тебе" (Мф.26:73). І хоча він був із Самбора чи Новояворівська, а я з-під Тернополя, наша з ним мова була майже ідентичною. Це дуже помітно за межами Заходу України.
Хотілося б записати думку про нашу, і мою в тому числі, черствість. Смерть проблемою я відчуваю лише коли вона має хоч якесь відношення до мене самого. Про того чув, про того знав. Тоді мене справді болить. А всіх інших мені може бути шкода "чисто гіпотетично". В таких випадках я розумію, що смерть неминуча і що це для більшості людей цього світу – кращий вихід, бо "там" їм буде багато краще ніж було тут. А по-людськи шкода їх і себе тільки коли це все до тебе дуже близько. В одній із молитов ми просимо в Бога позбавити "закам’янілої нечутливості". Ми перестали бути чутливими до чужих потреб. Ми перестали відчувати чужий біль як власний. Ми перестали, а може ніколи й не вміли?
Читайте:Появились первые фото и видео с места аварии, в которой погиб Кузьма Скрябин
Я помітив, що лише той, хто сам по-справжньому страждав, може не лицемірно співчувати іншому. Хто був хворий, знає як це, коли болить у іншого. Хто не мав дітей, знає, як це жити без них молодій парі. Хто був у крайній бідності розуміє, що відчувають люди, змушені просити милостиню. Тільки той, хто сам проводжав на кладовище рідних, може сказати "співчуваю" так, як цього не скаже ніхто інший. Кожного разу проводжаючи в вічність одного покійного, ми неминуче згадуємо й тих, хто пішов від нас раніше. Тому, дійсно, наше співчуття це не формальні слова, а нове, своє власне пережиття болі інших людей. Зазвичай, ми не хочемо цього, противимося. Молодь навіть на похорони знайомих не ходять, щоб не відчути дискомфорту від реальної зустрічі з таїнством смерті. Їм хочеться, "щоб ті люди завжди залишилися в пам’яті живими". Не знаю, здається важливіше в пам’яті тримати факт того, що ти попрощався з людиною та провів її в останню дорогу.
Кожного разу віч-на-віч зустрічаючись зі смертю, невіруючий не має що їй відповісти. Просто жахлива перспектива - перегнивати вічність у сирій труні, поки твоє місце на кладовищі не стане потрібне комусь іншому. Із цього погляду життя людини - не тільки частково абсурдне, а просто ідіотське. Вона живе, мучиться, стаждає чи тимчасово радіє просто для того, щоб одного дня закопати це все в землю. Так, найбільш досконала істота у всесвіті нічим не відрізняється від метелика-одноденки. Не встиг добре встати на ноги, а може й не починав ще вставати, як вже все: кінцева станція. Ну, хотів вивчитися – вивчився. Хотів добру роботу – знайшов роботу. Хотів сім’ю – маєш сім'ю. Хотів іпотеку чи шось таке – маєш іпотеку. А далі? Поки приготував собі зручне гніздечко, твій час вийшов.
Читайте: В сети появилось последнее видеообращение Кузьмы Скрябина
Дуже шкода, що сучасні люди не чують і не знають похоронних піснеспівів. Вони, звісно, не дуже оптимістичні. Зате мають чудову отверезуючу дію. Мені словянською більше подобається: "Воистинну суета всяческая житие же сень и соние ибо всуе мятется всяк земнородный якоже рече Писание егда мир приобрящем тогда во гроб вселимся идеже вкупе царие и нищий Темже Христе Боже преставльшияяся упокой яко человеколюбец". Наше життя – тінь та сон. А кожен із нас "всує мятется" - даремно метушиться. Бо коли світ здобудемо, тоді ж і до гробу переселимося, де разом, у одному місці, царі та бідняки! Все чітко описано, буквально розкладено по поличках. І головне – все правда.
Як добре та спокійно бути під покровом Божим. Все, що зустрічаєш у житті вчишся розуміти як урок, як тестове випробовування перед повноцінним життям із Христом, перед Вічністю. "Не плачте, не померла, але спить!". Це про нашу безсмертну душу. Ми ніколи не зможемо збагнути смерть своїм розумом, бо вона для людей є таїнством. Не просто складною задачею, яку складно розв’язати. Ні! Насправді, це та формула, яка на землі вирішення взагалі немає. Смерть лише починається на землі, але продовженням має Вічність.
Смерті молодих вражають нас не тільки тому, що старих нам шкода ще менше. Ні, нам може бути однаково шкода і бабусю, і навіть вірного собаку, до якого звик за два десятків років. Здається, справа в іншому. Нам складно пов’язати передчасну смерть людини з тим, що вона ще стільки всього важливого не зробила! Від ми всі ще стільки чекали, але все. Тепер уже даремно.
Читайте:Кузьма должен был стать судьей проекта "Квартал-95", но его последнее шоу выйдет на ТРК "Украина"
Є думка, що в кожної людини є певний запас того, що вона повинна була встигнути зробити за своє життя. Чимало відомих людей помирають молодими. Складно відповісти на це питання однозначно. Однак я впевнений, що всі вони на особливому рахунку в Бога. Висоцький – 42 роки! Кузьма, он, 46! Цой – 28. Але хіба тільки вони! Скільки ми вже з вами поховали непристойно молодих друзів та знайомих, і навіть родичів!
Тільки віра в Бога допомагає нам прийняти та зрозуміти все, що відбувається. Тільки вона одна дає нам сили пережити весь цей біль, який переживаємо ми кожного разу чуючи новини про смерть наших близьких. Тут важливо не забувати, що: "Цой жив" тільки тому, що Христос Воскрес!
Будемо сумувати згадувати в молитві тих, кого немає вже з нами поруч. Але будемо вірити, що незабаром увесь наш сум у радість повернеться, бо Христос знищив смерть Свою та знищить смерть нашу, яка більше не буде мати влади в цьому світі. Цінуймо людей, поки вони ще поруч із нами, щоб коли їх не стане, або не стане нас, між нами була лише відстань часу, а не відстань ненависті чи непорозумінь.
Вічна пам'ять всім, хто йде від нас незрозуміло рано.
