Блог | Теорія розпаду
Другий Майдан смертельною атакою Небесної Сотні, і ще десятків тисяч пасіонаріїв, у балаклавах, з дерев’яними кийками, здавалося, вщент зруйнував зловіщу фортецю Януковича. З металу щитів, шоломів, рушниць і снайперських гвинтівок, БТРів і монстрів-водометів, що безжалісно поливали напіводягнутих мітингарів водою в семиградусний мороз. Українці важко покинули Хрещатик зі своїми продимленими шатрами. Наївно повіривши в перемогу над диктатурою. Вони все ще, чомусь, вважають її абсолютною владою однієї людини. І не бачать її мутацій. Пристосування під тиском глобалізованих процесів до універсальної демократизації. Коли основні принципи, права і свободи цінності стають спільними і подільними. Саме в цьому унікальність експерименту еволюційного сходження народів у Євроунію.
Новітні диктатури мімікрують, видозмінюються. Стають респектабельними і говорять все частіше мовою демократії. Вільною англійською. Вони цілуються з наївними, комплексом вічної вини, лідерами Західного світу, запевняють їх у своїх намірах поважати, забезпечити і імплементувати. З єдиною метою – утримати, посилити особисту владу. Хитрістю, підлістю, підкупами зрадами і щоденним лицедійством та витонченими маніпуляціями. Аби наростити і без того неймовірні статки, встановити контроль над основними фінансовими потоками країни і забезпечити максимальні пріоритети для себе. Разом із створеною, іноді наспіх, для цього корпорацією "своїх і відданих".
Читайте:Люстрація комсомолу, - чи довго думали творці закону…
Ніхто не знає, чому саме так відбувається. Управляючі еліти ще надто пострадянські в гонитві за напівкримінальним накопиченням капіталів. Чи сам суверен-народ ще більше "совєцький", не спроможний до різкої відсічі корумпованим, нечесним лідерам і не готовий взяти на себе всю природню відповідальність за державу. Як державний народ – нація. Бо всі, без виключення, владні політичні групи з 1994 року будували, посилювали виключно свою владу. Тому, неможливо було забезпечити навіть мінімальне правонаступництво. Новий глава держави скасовував курс попереднього. Держава, була для них тільки інструментом надшвидкого збагачення. Які би реформи не оголошувались і не проводились, за фасадом демократії міцніла олігархія – влада найбагатших людей, які все більше і глибше зрощували її з власним бізнесом.
2014-й нічого не змінив.
Лідеру держави, у якого не менше одинадцяти різних мільярдних видів бізнесу, важко відволікатися від них для ефективного її будівництва. Однакової для всіх. Справедливої і взаємної для кожного громадянина. З рівним правом доступу до всіх її можливостей, непорушними, чесними правилами конкуренції та реально незалежним судом.
На Печерських пагорбах, навколо цього чортового владного трикутника, знову будується фортеця. З білим, прив’ялим полотнищем та приспущеним жовто-блакитним стягом. Поки що без залізобетонних блоків і озброєних шеренг нових преторіанців. З ілюзій. Іноді міцніших заліза. "100% українців зараз за єдину державу, за єдину країну… ніяких федералізацій". Це далеко не остання репліка президента 27 листопада у своєму очному посланні новообраному парламенту.
Читайте: Нардеп Парасюк заявил, что после Майдана стоимость должностных кресел в Украине выросла
Подивимось соціологію. Тільки 47% українців виступають проти федералізації, але 39% розглядають її як можливий компроміс. (Балакірєва). В іншому – тільки 71% не підтримують відокремлення території. Американські соціологи це підтверджують – 77% українців підтримують територіальну цілісність, а 85% проти російської агресії. Це далеко не консенсус суверенної єдності про що повідомив президент. Чи не є це наслідком якраз відсутності у влади чітко задекларованої стратегії протидіяти розпаду країни і відновити будь-якою ціною її конституційний суверенітет?
На відміну від Путіна, який у своєму посланні Федеральним зборам 4 грудня жорстко заявив, що "державний суверенітет Росії – єдина і основна умова її сторичного існування".
"Я впевнений, що мій мирний план, розроблений на його основі Мінський протокол і меморандум у підсумку приведуть до миру на Донбасі в якості безальтернативної бази для політичного врегулювання".
Читайте:Коротко о Послании
Не пробуйте заглибитись у зміст. Ілюзію зрозуміти неможливо. Будучи Ви агностиком або діалектичним матеріалістом. Тим більше, що Петро Порошенко формально немає жодного відношення до Мінських протоколів, підписаних громадським діячем Леонідом Кучмою. Без будь-яких офіційних повноважень. Можливо, українському президенту й не варто пишатись співпрацею з терористами, їх легітимізацією як суб’єктів міжнародного права і прискорення Мінськом створення маріонеткових квазі-державних утворень у суверенному тілі України. Можливо він і не розуміє, що в них, з подачі Києва, з’явилось критичне право вето на незалежний розвиток держави. Саме воно перетворює велеречиву риторику влади в скоре міфічне процвітання і прогрес держави на чолі з ними на заздрість Криму і Донбасу, в утопію. І не тільки тому, що цього поки-що не пізнала історія. Людині, яка втратила пальці рук, та ще й ногу, надзвичайно важко бігати марафон. Навіть стометрівку.
Мирний план "перемоги на Донбасі і над Росією", який, за майже півроку приніс одні тільки втрати, – і є головною ілюзією. Стратегія "оборони" держави з неконституційним перенесенням кордону на внутрішню територію країни – між двома ворожими фронтами – небезпечна і шкідлива ілюзія. Українських військових закопали в окопи і заборонили не тільки відвойовувати захоплені терористами і російськими військами території України, але й відповідати вогнем на вогонь, диверсіями на диверсії, рейдами на рейди. Їх перетворили в нерухому і зручну мішень для ракетних систем залпового вогню, мін і снайперських розстрілів терористів. Це вже призвело до не менш 4-5 тисяч вбитих українських вояків. Якщо зважити на певний статистичний індекс жертв цивільного населення (90% від військових), то цифра смертей мирних людей може бути жахливою. ООН, в особі Управління верховного комісара з прав людини (Шимонович), вже заявила про загрозу тут гуманітарної катастрофи.
Утопією є подолати Путіна, володаря чорного пояса переможця безкінечних воєн різних типів, пустими закликами до миру. Навіть шляхом згоди на розпад України.
Читайте: В сети появилось патриотическое видео "Молимся за Украину"
Тим більше, що він не збирається відступати і буде воювати, якщо вчитатись в його оцінку армії як основної опори держави в тому посланні. У цьому плані результатом одностороннього "перемир’я" президента стала реальна втрата значної території держави і створення в її тілі ракової пухлини тривалого "гарячого конфлікту". Його ідея децентралізації, яка межувала із офіційним наданням Києвом половині Донбасу статусу незалежної широкої автономії, обернулась практичною де суверенізацією країни. Очевидно, що це тільки перша чорна сторінка національної драми – розпаду держави українців. Та й , призначення Гройсмана спікером парламенту знімає тему і самої децентралізації влади.
При цьому, нас щоденно переконують про єдину можливість "зупинити війну" - "мирний план президента" про зміст, реальну мету і ціну якою нічого не відомо.
Чи важливим є для президента Порошенка місце в історії України – як будівничого держави, збирача земель, чи перетворення її у васально-колоніальну провінцію Росії у виді розірваних шматків?
Читайте: Украина - Россия: как Россия могла так поступить?
Вочевидь, важливо усвідомити, що фактично дозволені Києвом сепаратні вибори 2 листопада не тільки створили в підчерев’ї Києва напівлегітимного суб’єкта міжнародного права (Мінські протоколи), але й дали Росії майже законне право надавати двом квазіреспублікам фінансову і військову допомогу. Що щедро робиться безперервними гумконвоями. Головне, вони вирівняли шанси. Для "прем’єрів" Захарченка і Плотницького вести прямі переговори з Києвом. Що вже пропонується на тлі нового мовчання Банкової. За участі Заходу і Москви. Перший, разом із Путіним, все більше і більше на цьому наполягає, вимагаючи федералізації України (Зігмар Габріель, Герман Ван Ромпей), або особливої автономії для Донбасу (Федеріка Могеріні).
Все це повністю спотворює картину відновлення конституційного контролю України над захопленими територіями.
По-перше, українська влада надто слабка, розгублена і недієздатна для необхідного супротиву Москві. Вона повторює і повторює, що "дипломатія вже приносить свої плоди". Але вони отруєні. І їсти їх не можна. Переговори з Путіним не більше, аніж переговори із самим собою. Вдумайтесь в його ключовий месидж на ХІ конференції дискусійного клубу "Валдай" 24 жовтня цього року: "Медведь ни у кого разрешения спрашивать не будет. Он считается в нас хозяином тайги. И он не собирается переезжать куда-то в другие климатические зоны, ему там не уютно. Но и тайги он своей никому не отдаст". Україна – тайга російського ведмедя-шатуна. Бо на територію самої Росії ніхто не зазіхає. Це спроба одним мазком метафорично сформулювати політику нинішнього Кремля щодо України і Європи. І наблизитись до Черчилля з його Фултонською промовою що запустила "холодну війну".
Президенту важливо зробити для себе найважливіший, одночасно, висновок і вибір: в реальності повернути захоплені сепартерористами території можливо виключно воєнною силою. І усвідомити, що українська армія та добровольчі батальйони здатні це зробити. Ну, хоча би тому, що в АТО вірять тільки 24% українців, а 49% вважають, що "у донбаського конфлікту немає іншого рішення крім швидких, рішучих воєнних дій" (ІСПП АПН). Його нерішучість, втаємничені дипломатичні маневри, пафосний популізм дезорієнтовують, демобілізують патріотично налаштоване суспільство. Президент стрімко втрачає довіру виборців, але вперто цього не хоче бачити. Змагаючись із Путіним, він найменше має розраховувати на власну унікальність і особисту харизму. Владіміра Путіна підтримує 82-87% російських виборців і 95-97% багатомільйонної армії бюрократії, включаючи армію і спецслужби. Петра Порошенка 21-16% виборців. Голосування за блок його імені було спробою його адміністрації отримати вотум довіри на реалізацію "мирного плану". Суспільство не підтримало.
Здається, це погано впливає і на Захід.
Читайте: Послание Путина: "Запад нас послал!"
Він реально оголосив Росії "санкційну війну", яка рухає її до соціально-економічної катастрофи. Україна продовжує активно співпрацювати з Москвою. Банкова залишилась глухою до емоційного випаду посла США Джеффрі Пайєтта: "Це не краща ситуація. Поки Захід потерпає від збитків, Україна отримує комерційні зиски". Це пряме звинувачення в подвійній політиці. Практично зникла "човникова дипломатія" його лідерів до Києва. Втрачена активна дискусія щодо України в ключових безпекових, політичних і економічних його центрах. Петру Порошенку прямо заявляють про неможливість дискусії щодо приєднання до ПДЧ НАТО і відсутність перспективи членства в ЄС. Може тому, що Українською ініціативою імплементацію другої частини Договору про Асоціацію – Зону вільної торгівлі, - перенесено на початок 2016 року. Попри те, що спроба перенести підписання угоди з ЄС для Януковича закінчилась Майданом. Барака Обаму більше турбують загрози пандемії Еболи і сунітський джихадизм нового ісламського халіфату. Ми все менше чуємо Джона Маккейна – рішучого захисника суверенітету українців і жорсткого опонента Путіна. Може тому, що ми піарно просимо летальну зброю, а коли її пропонують – відмовляємось, ще й дискредитуючи країну, яка таким чином, готова вступити у воєнний союз з нами проти Москви. (Канадійські F-18).
На цьому тлі політичне керівництво Євросоюзу все безпорадніше метушиться між жорсткою риторикою і залізною рішучістю не провокувати Росію. Це виглядає і позицією українського президента. Захід не зможе довго протистояти Росії, якщо Україна, у відповідь на її агресію, буде закликати всіх до миру, приносячи себе в жертву. Бо все рухається по єдиному сценарію: умиротворення Росії будь-якою ціною. Якщо глибше проникнути в останні заяви Штайнмаєра, лідерів Угорщини, Чехії і Словаччини, нових керівників ЄС (окрім Туска) то виникає тверде переконання про визрівання в ЄС рішучості таки зупинити Росію. Жертвою України. Можливо, непомітні уповноважені емісари з обох боків в режимі жорсткої реальної політики вже обговорюють пропозицію Путіну: "Скажи нам, що тобі треба, щоб це зникло".
Чи може щезнути Україна? Яка, нарешті, реальна, стратегія державотворення і захисту суверенних інтересів українців у Петра Порошенка? Чи маємо право ми про неї достеменно знати?
Жодної відповіді і, навіть, натяку на це у його пафосному посланні парламенту 27 листопада не проглядається.
По-друге. Президент України, вперше і несподівано, заявив у своїй промові з трибуни ВРУ в той день, що в Україні йде "Вітчизняна війна 2014 року за незалежність України!". Що означає саме така акцентуація, його спічрайтери, звичайно, нам ніколи не пояснять. Чи то щось схоже на "Отечественную войну 1812 года" проти Бонапарта Наполеона, чи на "Великую Отечественную войну 1941-1945 годов", яку міністр Квіт викинув із шкільних підручників.
Читайте: Миссия ОБСЕ не подтверждает информацию о применении Украиной запрещенных боеприпасов
У будь-якому випадку, якщо Глава держави констатує війну проти України він зобов’язаний вводити воєнний стан і активно боронити державу від агресії. Це його конституційний обов’язок.
Важливіше інше. Виявляється, що у українців у цій "вітчизняній війні" як би і немає конкретного ворога. Тобто таки є, але в обличчя його ніхто не знає. Може вони ведуть війну між собою і в Донбасі вирує, як стверджує Москва, громадянська війна. Чотири рази проголошується, що в українців є ворог. Але він так і залишається таємничим. При цьому президент не говорить ні про саму війну, супротив цьому ворогу, ні про, навіть, продовження, АТО або ж її завершення і перехід до плану "Б". Тобто, глава держави немає ніякої стратегії подолання "ворога" і відновлення Української держави. Ні воєнної, ні політичної, ні економічної.
Можна запідозрити, що його стратегія дуже вже схожа на майданну: закопатись, заховатись за барикадами, палити шини, час від часу атакуючи "ворога", варити кашу. славити сяк-так героїв і монотонно чекати поки диктатура Путіна впаде під тиском непохитного борця з нею Заходу і революційним піднесенням російських зубожілих, розлючених несправедливістю, пасіонаріїв. Але стояти до останнього. В білому і з голубами на плечах.
Дивною і зовсім незрозумілою є заява президента що "неминучою є певна мілітаризація суспільства в здорових межах". (??) На тлі того, що Україна веде збройну, економічну та інформаційну війну: "Сіяти ж на цьому грунті зневіру, депресію, розбрат, хаос у головах – то вже завдання послідовників Гебельса, мобілізованих на інформаційну війну проти України". Важко зрозуміти кому адресоване це "судження" - дійсно Кремлю, який вже давно виграв інформвійну у Банкової, чи закордонним інформцентрам, щедро підкуплених Москвою, чи, до відчаю стурбованим бездіяльністю і політикою подвійних стандартів української влади, активним співгромадянам, які ще не втратили бажання бути її опозицією, а не фрондою. Природною і вічною. Чи не для них створено міністерство інформаційної політики яке, звичайно, не може бути ніякого відношення до відомого "Міністерства просвіти і пропаганди". У будь-якому випадку, це неминуче ще й орган цензури, який приречений створити для президента конфлікт з вільною пресою і тиснути на свободу слова. Рано чи пізно.
Читайте: Российские военные снова проникают на территорию Украины: на границе идут бои
Немає "певної" мілітаризації та ще й "в здорових межах". Вона або є, або це неминучі витрати на достатню оборону. Це серйозна державна ідеологія постійного і пріоритетного нарощування військової сили і її використання для вирішення зовнішніх і внутрішніх конфліктів. Це реалізація доктрин "холодної війни і гонки озброєнь" з використанням "політики сили" разом із "гнучким реагуванням", "реалістичним стримуванням" або, у випадку агресії, з "масованою відплатою ворогу".
Мілітаризація не є відповіддю на агресію. Це тільки підготовка до можливої війни. Коли вона розпочалася, єдиний вихід – воювати. Інакше вона прийде до твоєї мирної оселі несподівано. Або капітулювати. Здати Україну Путіну в "тимчасове управління". Або згодитись на "Югославський варіант" її розпаду, який аналізується зараз в Брюсселі-Вашінгтоні і Москві. Для президента тут є надзавдання – не дати жодного приводу Заходу зрадити Україну.
У президента не залишилось часу на дипломатичні маневри і пошуки "миру" як переможної над Путіним стратегії. Бо це буде означати персональну капітуляцію Путіна і Росії. Треба абсолютно чітко заявити про неприйнятність планів Путіна по розчленуванню України та перетворення її у безправну колонію, припинивши з нею таємну дипломатію, звинувачуючи її в РБ ООН у військовій агресії та тероризмі, перейшовши від "перемирної" до військової стратегії відновлення суверенності України. На Сході.
Досвід минулої холодної війни показує, що дипломатія не змогла їй запобігти, а уступки Сталіну перетворили Радянський Союз в загрозливу світу імперію зла. Нинішня російська диктатура помішана на експансіях, і хоче повернути час назад. Як мінімум, для українців. Потім для білорусів, прибалтів, поляків. При цьому, команді Порошенка варто би зрозуміти, що імперська самодостатність і національна самосвідомість росіян нерозривно спаяні між собою. Держава-імперія для росіян, після горілки, найвища цінність. Тому у Путіна надзвичайно високий імунітет і життєздатність. Певний час для нього постачальником адреналіну буде формула: "чим гірше, тим краще". Він не оглядається на рейтинги. Тому, він надзвичайно небезпечний для України і Заходу, який постійно намагається, якщо й не розколоти, то пересварити.
Використовуючи Україну, він тільки на початку шляху малими силами відновлюючи геостратегічні позиції Росії. В межах останньої російської імперії. На санкції він не реагує. Зараз Москва відмовляється від великої кількості дороговартісних проектів для звільнення ресурсів по нарощуванню розкачування ситуації в Україні. Воєнного, економічного, диверсій, масового підкупу посадовців, розпалювання протестних, сепаратистських настроїв, тощо. Аби питання Криму і всього Донбасу зникли з дискусій. Він, як раз, і зацікавлений в розширенні миротворення Києвом. Це дає йому широке поле для маневрів і маніпуляцій.
Тому, утопією у форматі нинішньої політики президента є повернення Криму. Тим більше, коли він перетворюється в потужну військову базу Росії з надсучасною, в тому числі, аерокосмічною, зброєю. Якщо вірити Шойгу. Путін перед ФЗ заявив, що Крим – суверенна частина Росії отримана "абсолютно правовим шляхом".
Ілюзією, таким чином є й очікування на зміни в політиці після, парламентських виборів і формування уряду. Президент поставив за мету забезпечити собі, будь-яким чином, якщо й не формальну більшість, то максимально можливий контроль над діяльністю цих конституційно-незалежних гілок влади. Це вже породило конфлікт інтересів, що тільки буде набирати оберти. Попри те, що в парламенті сидять комбати, волонтери тема війни в ньому реально відсутня. Уряд сформований таким чином, що зрозуміти його перспективи проведення реформ неможливо. Це, скоріше "Титанік", де айсберг тримає президент. І це команда не Яценюка, а Петра Порошенка.
Творча фантазія з "невідомими іноземцями" навряд чи зможе запустити реальні, адекватні війні і глибині стагнації внутрішнього ринку реформи. Тим більше, що особисто, здається, вони жодної і пам’ятної реформи ніколи не провели. Росії за півроку війна з Україною обійшлася десь в 60 млрд. дол США. (3% ВВП) В рік – не менше, таким чином, 120 млрд. дол США. Українська економіка майже в десять разів менша російської. Навіть, якщо нам потрібно витратити на "мілітаризацію" 12 млрд. дол США (тратимо трошки більше трьох) то де взяти ці гроші уряду? Чи розуміє він необхідність особливих економічних реформ з обрахунками складних політико-соціальних ризиків і відсутності достатньої його підтримки через неминучі непопулярні рішення, в умовах, що порядок денний щодня і вперто буде визначати тривала війна на Сході?
Виходячи із озвучених планів прем’єра і нових міністрів вони збираються проводити "стандартні реформи в звичайному режимі. Війна війною, а ми жнивуємо".
Не забудемо. Коли Майдан атакував з "коктейлями Молотова" Банкову, оточену лютим "Беркутом" і ВВ, ці лідери, разом із Штайнмаєром та іншими іноземцями підписували "мирний договір" з Януковичем. Як би не було Небесної Сотні, він би і зараз загадково всміхався нам і з "ящика".
Якби Віктора Федоровича, навіть поважаючи його конституційний імунітет, затримали для проведення процедури імпічменту, не створювали йому разом із броньованими КАМАЗами, "зеленого коридору", аж до Севастополя, війну Путін і не розпочав би. Бо вона виглядала би як звільнення воєнною слою диктатора і винуватця у злочинах проти людяності.
Знищення не чисельної групи терористів, які захопили приміщення Кримської влади, заблокування всіх кримських доріг військовою та іншою важкою технікою, виведення на тривалі навчання всього особового складу збройних сил півострова, військового флоту у відкрите море, перебазування авіації та посилена охорона військових аеродромів і цивільних аеропортів, з високою вірогідністю не дозволило би Путіну провести позорну для Києва і блискучу для Москви безкровну військову операцію, якою вона припинила існування України як морської держави і позбавила її дуже важливих стратегічних ресурсів розвитку.
Якби влада активно обороняла Донбас, мобілізувала його чисельне проукраїнське населення, опиралась частіше на патріотичних громадян, не розколювала би вже достатньо єдине суспільство, не вдавалось до безглуздої тактики АТО і безкінечних відступів та поразок, Україна мала би власну достатню і єдину вугільну енергетичну базу для стабільного теплоелектро забезпечення співгромадян. Особливо у піки холодів.
Але самі люди знову будують пусті емоційні плани.
Дві країни. Одною керують президент, прем’єр, спікер і голова НБУ, а в іншій живуть військові в безкінечних окопах на рідній землі, волонтери, старики, по підвалах і бомбосховищах, яких, чомусь, так не любить Уряд, домогосподині, школярі, розгублений зростаючим адмінфіскальним тиском бізнес і решта громадян, яким щодня стискують споживання і обшукують кишені.
Можливо це не слабкість, а мудрість, яку ми ще не зрозуміли?
4 грудня спецназ федеральних війсь Росії з гармат розстріляв Видавничий дім де засіли семеро "ополченців" і знаходились цивільні, перетворивши його в суцільні руїни. Разом із школою №20. І ніяких переговорів з терористами. На цьому жорстко наполягав і Путін у посланні Думі.
Може і нам висунути ультиматум терористам на Донбасі і потужною воєнною безжалісною операцією покінчити з тероризмом раз і назавжди? Хоча би за прикладом Росії.
