УкрРус

Невидимий батальйон: жінки на фронті - не лише куховарки

В той час, коли багато говориться про недобровільну мобілізацію чоловіків та їхнє масове пияцтво на фронті, потенціал участі жінок в АТО жодним чином не реалізується. Половина дорослого населення країни не лише не залучається до процесу оборони, але і прямо дискримінується у тих випадках, коли хотіла би.

В армії України жінки практично не можуть обіймати бойових та командних посад, адже ті посади, на які дозволено брати жінок, носять переважно обслуговуючий характер і обмежені вузькими закритими списками. У цих списках є, приміром, "офіцер-народознавець" та "офіцер-психофізіолог", але немає командира танку, снайпера, гранатометника, сапера, водія, хіміка і навіть вожатого службових собак.

А дозволу жінкам бути льотчицями та штурманами ми завдячуємо особисто Надії Савченко, яка чергувала ніч на порозі Міністерства оборони, аби потрапити на особистий прийом до міністра і висунути йому свої вимоги.

Невидимість жінок в оборонному контексті підкріплюється стереотипами, трансльованими в пресі - мас-медіа, говорячи про "захисників вітчизни", мають на увазі чоловіків і ілюструють матеріали зображеннями чоловіків. Проте дослідження "Невидимий батальон", присвячене участі жінок у бойових діях на Сході України, показало, що жінки на фронті є. Невидимі, але є. Причому у кількості, достатній для того, щоб не бути індивідуальними винятками із загального правила - у деяких підрозділах вони складають до 50 відсотків.

Але невидимість жінок на фронті створює їм значні проблеми у процесі служби. Частина із них не має офіційного оформлення на ту посаду, яку вони обіймають, із причин, вже вказаних вище. Це означає для них, що вони не отримують зарплату (взагалі або відповідну до їхнього внеску), не мають премій, нагород, статусу учасника бойових дій і належних пільг.

Невидимість жінок-військовослужбовиць для бюрократичної системи Міністерства оборони має наслідком також те, що вони не забезпечені формою, взуттям та засобами гігієни, все це доводиться купувати своїм коштом або діставати через волонтерів. І, що окремо важливо зазначити, дискримінаційна поведінка чоловіків також є частиною жіночої фронтової повсякденності. Та й у тилу не всі ставляться адекватно до того, що жінка пішла служити в АТО - дослідження зафіксувало випадки, коли соціальні служби намагалися відібрати дітей у військовослужбовиць.

Проте жінки, здатні воювати із зовнішнім ворогом, готові долати і внутрішній спротив системи. Щодня вони доводять бойовим побратимам, що здатні на більше, аніж приготування борщу.

А вчора відбулася хода Невидимого батальону до Міністерства оборони України, де жінки повісили на ворота фартуха та склали на землю кухонне приладдя, відмовляючись від обслуговуючої ролі. Із міністерства ніхто не вийшов говорити із протестувальницями - отже, ця акція не остання.

Тож рух жінок за свої права набирає обертів. Зразки для наслідування є: із 2015 року в армії США усі бойові та командні посади дозволені жінкам. Сподіваюся, Україна пройде відповідний шлях швидше.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги