Блог | "ТАК" для Яценюка: Телевізійна Акціонерна Компанія для прем'єра
Чергова "реформа" команди Яценюка: замість суспільного телебачення – приватизація державного і комунального мовлення
Для мене є несподіванкою те, що я комусь заважаю створювати суспільне телебачення... Я думав, що моя десятирічна робота і боротьба за створення суспільного телебачення і радіомовлення в Україні (круглі столи і конференції з експертами, виписування ідеї, підготовка відповідного Закону, переконування депутатів тогочасної парламентської більшості в необхідності ухвалення цього Закону і все інше) є промовистим доказом того, що я не просто прагнув, а зробив все, щоб в Україні з'явилися передумови для створення суспільного мовлення.
Водночас, так сталося, що в команді нинішнього прем'єр-міністра та у тих, кого він уповноважив у парламенті і керівництві Національної телекомпанії представляти власні інтереси та інтереси своєї партії, - абсолютно інше уявлення, яке суперечить не лише моєму, а й загальновизнаному у світі принципу про суспільне телебачення.
Суспільне телебачення – це телебачення, яке контролюється суспільством, починаючи від фінансування і закінчуючи редакційною політикою. Натомість ідеологи "ТАКу" для Яценюка, які намагалися провести через Кабінет Міністрів свої зміни до чинного Закону "Про Суспільне телебачення і радіомовлення України" і які не отримали підтримки навіть в Мін'юсті, сьогодні намагаються проштовхнути ці зміни вже через Верховну Раду, зокрема, через депутатів від "Народного фронту", паралельно залучаючи до цієї афери своїх друзів, що виступають від імені громадських організацій.
Зверну увагу щонайменше на п'ять головних відмінностей між суспільним телебаченням та приватизаційною версією такого телебачення команди Яценюка.
По-перше.
Суспільне телебачення – це телеканал, який ЗА ЗМІСТОМ має виконувати функцію, що не виконують комерційні канали, - зокрема, готувати так звані не рейтингові програми і фільми та не мати комерційної зацікавленості у розміщенні реклами. Змістовним наповненням суспільного ТБ мають бути програми, що пропагують українські традиції і цінності, науку і освіту, передачі, спрямовані на певні соціальні категорії громадян – на дітей, пенсіонерів, селян, військових тощо.
До речі, цікаво подивитися, що "суспільного" з'явилося в теперішньому контенті Першого національного каналу, який ніким сьогодні вже не контролюється і де-факто може вважатися каналом суспільного мовлення. Але там – жодної якісної програми про освіту, науку, про село чи проблеми старших людей, про реальну ситуацію в АТО, врешті-решт... Натомість з'явилися такі "суспільні" проекти, як показ індійського кіно в російському перекладі, фільмів 20-30-річної давнини, що виходили в Європі, серіалів про Китай, Корею чи турнірів з кікбоксингу. Водночас, Перший національний працює найоперативніше з усіх каналів, коли треба дати в ефір екстрений виступ прем'єр-міністра А. Яценюка.
Звідси мій висновок: ніхто з нинішньої команди А. Яценюка і керівництва НТКУ не збирається робити суспільне телебачення ЗА ЗМІСТОМ, вони хочуть використати його формою своїх ПАРТІЙНИХ чи КОМЕРЦІЙНИХ ІНТЕРЕСІВ.
По-друге.
Суспільне телебачення у більшості країн – це телебачення, обмежене в показі комерційної реклами. Натомість командою Яценюка пропонується відновити норму про збереження на суспільному каналі ТАКОЇ Ж КІЛЬКОСТІ РЕКЛАМИ, як і на будь-якому іншому комерційному телеканалі (включно з рекламою алкоголю).
Крім того, пропонується ще частину тягара фінансування Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) перекласти на громадян – додати ще й АБОНЕНТСЬКУ ПЛАТУ. Тобто, команда Яценюка вперто просуває те, проти чого (за різними дослідженнями) виступають більше 80% українців.
По-третє.
Цілком зрозуміло, що в усіх нормальних країнах суспільне телебачення – це інституція, що контролюється державою та від імені суспільства. І особливо на етапі створення суспільне ТБ має бути державною власністю. Натомість командою Яценюка пропонується взагалі викинути із чинного Закону норму про те, майно НСТУ є державною власністю, а Кабінет Міністрів України може визначати суб’єкта управління зазначеним майном.
Натомість пропонується узаконити Національну суспільну телерадіокомпанію у форміпублічного акціонерного товариства (причому, ніхто не розуміє, хто саме буде акціонером), і як результат – дати можливість кільком людям продавати майно навіть без згоди наглядової ради, не те, що держави...
До речі, особливу увагу автори "ТАКу" для Яценюка приділили змінам стосовно майна НСТУ. Зокрема, знайдена можливість без контролю не те, що держави, а і громадськості продавати майно. Так, Кабінет Міністрів і всі контролюючі органи повністю виводяться з системи контролю за використанням майна, нерухомості та землі, а правлінню надається право відчужувати майно. Так, рішення про вчинення правочину НСТУ приймається: лише правлінням НСТУ (якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить до 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності НСТУ); наглядовою радою НСТУ за поданням правління НСТУ (якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 %); акціонером за поданням наглядової ради НСТУ (якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, перевищує 25% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності НСТУ). А в прикінцевих положеннях змін до Закону розписаний повний механізм фактично безконтрольного відчуження майна, нерухомості та землі нинішніх державних та комунальних телерадіоорганізацій.
Ідеологи "Телевізійної акціонерної компанії" для прем'єра навіть не приховують, що їм не треба не те, що контролю держави, а і наглядової ради. Тому в змінах до чинного Закону передбачені такі "повноваження" наглядової ради, згідно з якими не можна навіть контролювати виконання редакційного статуту та беспосередньо впливати на формування правління НСТУ.
По-четверте.
Дана приватизаційна модель команди Яценюка, фактично, знищує ідею суспільного радіо. Як відомо, діючий Закон передбачає створення три канали суспільного радіо: загальнополітичного, освітньо-культурного та молодіжного спрямування на базі нинішніх каналів "УР-1", "Культура" та "Промінь".
Натомість, цілком очевидно, що це не буде забезпечено у варіанті урядових змін, виходячи з того, що там суспільне радіо не буде юридичною особою і не матиме можливості діяти самостійно. Воно буде в системі Національної суспільної телерадіокомпанії. Скоріш за все, така модель ще й передбачає спрощення форми призначення керівництва суспільного радіо. Мабуть недаремно керівники Національної телекомпанії вже неодноразово заявляли про те, що керувати українським радіомовленням треба призначити "вправних менеджерів", і навіть озвучувалося прізвище прес-секретаря харківського футбольного клубу "Металіст". Тому можна лише уявити, якими будуть українські радіоканали освіти, культури, якщо ними буде керувати "менеджер" від Курченка-Януковича.
По-п'яте.
Даний підхід команди Яценюка ліквідує обласні телерадіокомпанії, які, за логікою речей, мали би трансформуватися у регіональні суспільні канали, а не ліквідовуватися.
Так, згідно з пропонованими змінами авторів "ТАКу" для Яценюка, майно обласних ТРК передається до єдиної юридичної особи - НСТУ, яка, зрозуміло, щоб отримати максимум годину телевізійного чи радійного регіонального матеріалу для загальнонаціонального ефіру, не матиме потреби зберігати регіональні ТРК як такі. Зрозуміло, що майно обласних ТРК (а мова йде про приміщення і землю переважно в обласних центрах) буде приватизовано і продано - до речі, в межах отих 10%, що їх матиме право приватизовувати одне правління без наглядової ради.
Натомість правильно було би з точки зору і децентралізації, і поваги до місцевого самоврядування на підставі нинішніх обласних ТРК створити регіональні суспільні телерадіокомпанії за аналогією з суспільним загальнонаціональним каналом.
***
Таким чином, всі ці, як мінімум, п'ять відмінностей свідчать про те, що ніхто з нинішньої команди А. Яценюка, що займається телебаченням і радіо, не збирається створювати суспільне мовлення. Мова йде про банальне бажання створити під власну політичну силу контрольований канал через приватизацію та відчуження нині державного та комунального майна.
Якщо позиція Уряду зміниться і він насправді захоче створювати суспільне телебачення, то це можна зробити у надзвичайно короткий термін. І найголовніше - для цього не треба розписувати складну процедуру створення акціонерного товариства, схем відчуження майна, нерухомості та інші приватизаційні нюанси.
Достатньо вже сьогодні залучити найвідоміших експертів, науковців, представників української еліти до того, щоб сформувати нормальну програмну політику нинішнього Першого національного. І таке саме зробити в регіонах - шляхом створення громадських рад при нинішніх обласних телерадіокомпаніях. Треба всього лише почати виконувати діючий Закон "Про суспільне телебачення і радіомовлення України", затвердити статут НСТУ на засіданні Кабінету Міністрів і найголовніше – зробити СУСПІЛЬНИМИ програми, які виходять на державному телебаченні чи радіо, а не змінювати діючий Закон для того, щоб дати право кільком особам на приватизацію системи державного та комунального телерадіомовлення.
