УкрРус

Output Berlin, або Дуже короткі висновки про стажування в Німеччині 16-29.11.2014

В рамках "Культурно-освітньої академії" 30 українців відправились до Берліну, аби обмінятись досвідом з німецькими колегами. В колективному блозі на "Обозреватель" учасники проекту Goethe-Institut діляться враженнями та новими ідеями. Денис Монастирський з Подільського молодіжного культурного об’єднання "В майбутнє через культуру" підводить підсумки своєї подорожі до Німеччини.

Європа готова бачити і чути Україну, але через конкретні проекти, адекватні програми розвитку тощо. Німеччина та ЄС готові фінансувати проекти НГО для розвитку різних секторів України. Вони побачили, що це ефективніше, ніж прямі трансфери уряду України. Але час обмежений. Поки що це 2015 рік. Далі все буде залежати від реальних реформ в Україні. Головне: європейці розуміють цінність розвитку культури і освіти в Україні задля якісних змін в українському суспільстві. Саме тому вони готові фінансово і організаційно (своїм досвідом) сприяти цьому розвитку. Напевне, європейці більше розуміють цю цінність, ніж українці сьогодні. Захист і просування культурних та освітніх ініціатив можливі лише за умови кооперування окремих митців, самодіяльних колективів і т.д. між собою. Має бути чітке бачення спільного майбутнього в сучасних умовах. Для виведення культури зі стану падчерки необхідне публічне лобіювання своїх інтересів на політичному рівні (через тиск на політиків, переконання політиків у важливості культурних ініціатив для громади, через висунення своїх представників у політику тощо). Сучасні сфери культури і освіти потребують потужних антикризових менеджерів, які здатні мислити стратегічно і в той же час проектно (тобто окремими проектами). В кожній сфері є чудові фахівці і кращі практики (best practices), проте вони не узагальнені і є доступними лише для вкрай обмеженого кола активістів. Проблемою антикризових менеджерів, що мають доступ до best practices в Україні і за кордоном, є їх орієнтація на політичну кар’єру, а не на здійснення реальних реформ у реальних трудових колективах чи об’єднаннях активістів. Ледь активіст від культури чи освіти бачить "світло в кінці тунелю" і розуміє, куди потрібно рухатись, він іде в політику, а не на підприємство або в заклад культури, або в навчальний заклад, який він би міг вивести на новий якісний рівень. Теорія так і лишається теорією. Проблемою України є націленість, орієнтація більшості вдалих менеджерів у сфері культури і освіти на столицю або великі, багаті міста. Проте решта регіонів України, особливо невеликі міста, районні центри, села, залишаються тихими заводями, часто позбавленими можливостей для системного розвитку культури і освіти. Загальною проблемою наших управлінь культури і освіти залишаються їхня обмеженість у рамках лише однієї функції ? організації окремих заходів, а також збору маси непотрібної звітної інформації для міністерства (або інших вищих інстанцій). Для творчого, креативного підходу в місцевій культурній та освітній політиці, для створення і розвитку мережі суб’єктів сфери культури (освіти) просто не вистачає часу, сил і вміння, навіть при наявності гіпотетичного бажання робити все це (адже альтруїзм присутній в роботі цих управлінь).

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги