"Перекоси", або Чому в усіх гріхах звинувачують генералів
На початку грудня цього року, а точніше 3 числа, на сайті "Обозреватель" було опубліковано розслідування журналістки Ольги Омельянчук "Перекоси АТО: погибло больше двух тысяч солдат и три генерала".
З публікації стало відомо, що волонтерами і громадськими активістами заснована Книга пам’яті, в я ку занесені імена наших героїв, що загинули в неоголошеній війні на Донбасі. Хочеться щиро подякувати і низько вклонитися ініціаторам створення такої книги. Вічна пам'ять героям.
Але дивує сам заголовок публікації. Перекоси. Про які перекоси йдеться? Мало генералів загинуло? Хотілося б більше, щоб не було перекосів?
Дослівно з публікації: "По данным Книга памяти за период АТО погибло ВСЕГО три генерала…".
Часто чуєш із вуст "авторитетних" експертів звинувачення, що на передньому краї, на блокпостах, немає генералів, чому вони ховаються у тилу?
Що їм можна відповісти. Але ж директор заводу не стоїть за токарним станком. Кожному своє місце.
У публікації стисло описані подвиги трьох генералів. Які на жаль, загинули. Світла їм пам'ять.
Але невже тільки ціною життя можна заслужити належну оцінку бойової діяльності?
Можна навести чимало прикладів мужності і героїзму генералів та офіцерів. Які коли потребує обстановка, пліч-о-пліч з рядовими ішли в атаку. Особисто керували бойовими машинами. Вели вогонь з артилерійських систем.
Тільки 19 офіцерам Збройних Сил України за мужність і героїзм присвоєно високе звання Героя України, семи з яких, нажаль, посмертно.
Але це не афішується, та про це і не напишуть. Шукають в основному негатив.
В Україні, яка виростила цілу плеяду видатних полководців і воєначальників, завжди з повагою ставились до офіцерського корпусу. Але сьогодні. В умовах війни. Чомусь ведеться цілеспрямована дискредитація генералів. У Міноборони – одні злодії, в Генштабі – злочинці. Хто ж керує двохсот тисячним військом?
Навіть у День Збройних Сил України. 6 грудня, телеканал "Інтер" вилив чимало дьогтю.
Звичайно, і серед цієї категорії військовослужбовців є проблеми. Їх ніхто не приховує. Але несправедливо звинувачувати в усіх гріхах генералів, людей, які віддали службі мінімум 25 років. Пройшли всі сходинки офіцерської кар’єри, отримали відповідну освіту, поміняли чимало гарнізонів, а це і переїзди, і пошуки житла, і нові садочки, і школи для дітей. І нове місце роботи (якщо знайдеться) для дружин.
В армії лейтенанту чи майору не може бути присвоєно генеральське звання. Навіть достроково присвоєння цього звання не передбачено.
Це в цивільному суспільстві України молода людина без досвіду, відповідної освіти може стати міністром.
Між іншим, різниця в оплаті звання між генералом та полковником української армії складає всього на всього 5 гривень (140 і 136).
І ще. Шановна пані Ольга Омельянчук! Ми вдячні Вам за численні публікації про війну, про наших героїв, про десантників, про Донбас.
Але в "Перекосах" (дозвольте так називати Вашу публікацію) Ви чомусь не згадали про наших офіцерів, які складають основу будь-якої армії. На жаль. І серед них в цій війні величезні втрати. Своє життя віддали в районі АТО за нашу незалежність і цілісність України 312 офіцерів ЗбройнихСил України, вічна їм слава!
То ж не всі командири ховаються за спини солдатів.
От і все. Пані Ольго. У подальшому хотілося б більше об’єктивності і неупередженості у Ваших публікаціях. Успіхів Вам.
