УкрРус

"Перекоси", або Чому в усіх гріхах звинувачують генералів

На початку грудня цього року, а точніше 3 числа, на сайті "Обозреватель" було опубліковано розслідування журналістки Ольги Омельянчук "Перекоси АТО: погибло больше двух тысяч солдат и три генерала".

З публікації стало відомо, що волонтерами і громадськими активістами заснована Книга пам’яті, в я ку занесені імена наших героїв, що загинули в неоголошеній війні на Донбасі. Хочеться щиро подякувати і низько вклонитися ініціаторам створення такої книги. Вічна пам'ять героям.

Але дивує сам заголовок публікації. Перекоси. Про які перекоси йдеться? Мало генералів загинуло? Хотілося б більше, щоб не було перекосів?

Дослівно з публікації: "По данным Книга памяти за период АТО погибло ВСЕГО три генерала…".

Часто чуєш із вуст "авторитетних" експертів звинувачення, що на передньому краї, на блокпостах, немає генералів, чому вони ховаються у тилу?

Що їм можна відповісти. Але ж директор заводу не стоїть за токарним станком. Кожному своє місце.

У публікації стисло описані подвиги трьох генералів. Які на жаль, загинули. Світла їм пам'ять.

Але невже тільки ціною життя можна заслужити належну оцінку бойової діяльності?

Можна навести чимало прикладів мужності і героїзму генералів та офіцерів. Які коли потребує обстановка, пліч-о-пліч з рядовими ішли в атаку. Особисто керували бойовими машинами. Вели вогонь з артилерійських систем.

Тільки 19 офіцерам Збройних Сил України за мужність і героїзм присвоєно високе звання Героя України, семи з яких, нажаль, посмертно.

Але це не афішується, та про це і не напишуть. Шукають в основному негатив.

В Україні, яка виростила цілу плеяду видатних полководців і воєначальників, завжди з повагою ставились до офіцерського корпусу. Але сьогодні. В умовах війни. Чомусь ведеться цілеспрямована дискредитація генералів. У Міноборони – одні злодії, в Генштабі – злочинці. Хто ж керує двохсот тисячним військом?

Навіть у День Збройних Сил України. 6 грудня, телеканал "Інтер" вилив чимало дьогтю.

Звичайно, і серед цієї категорії військовослужбовців є проблеми. Їх ніхто не приховує. Але несправедливо звинувачувати в усіх гріхах генералів, людей, які віддали службі мінімум 25 років. Пройшли всі сходинки офіцерської кар’єри, отримали відповідну освіту, поміняли чимало гарнізонів, а це і переїзди, і пошуки житла, і нові садочки, і школи для дітей. І нове місце роботи (якщо знайдеться) для дружин.

В армії лейтенанту чи майору не може бути присвоєно генеральське звання. Навіть достроково присвоєння цього звання не передбачено.

Це в цивільному суспільстві України молода людина без досвіду, відповідної освіти може стати міністром.

Між іншим, різниця в оплаті звання між генералом та полковником української армії складає всього на всього 5 гривень (140 і 136).

І ще. Шановна пані Ольга Омельянчук! Ми вдячні Вам за численні публікації про війну, про наших героїв, про десантників, про Донбас.

Але в "Перекосах" (дозвольте так називати Вашу публікацію) Ви чомусь не згадали про наших офіцерів, які складають основу будь-якої армії. На жаль. І серед них в цій війні величезні втрати. Своє життя віддали в районі АТО за нашу незалежність і цілісність України 312 офіцерів ЗбройнихСил України, вічна їм слава!

То ж не всі командири ховаються за спини солдатів.

От і все. Пані Ольго. У подальшому хотілося б більше об’єктивності і неупередженості у Ваших публікаціях. Успіхів Вам.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Наши блоги